“До останнього самурая” один із тих проєктів, які з перших хвилин чітко дають зрозуміти, що грають за правилами свого жанру. Netflix повертається до японської тематики, та робить ставку на атмосферу і сам дух епохи. Серіал одразу задає тон, тут є шлях, випробування, честь та боротьба. Тобто усе, що очікуєш від історії про самураїв, тут є, і саме це підштовхує дивитися далі.
Жанр екшен, драма
Шоуранер Дзюніті Окада
У ролях Дзюніті Окада, кая Кійохара, Шота Сометані, Юа Енда, та ін.
Прем’єра 13 листопада 2025 року, Netflix
Є серіали, які навіть до виходу здаються чимось знайомим, майже очевидним, але потім вмикаєш першу серію і розумієш, що попереду не просто історія про мандрівку самураїв чи чергову варіацію на тему “виживання”. “До останнього самурая” з перших хвилин викручує знайомий сетап у щось значно амбітніше, ніж здається з опису. Шоу грає з атмосферою стародавньої Японії так, ніби це не реконструкція, а вікно в минуле, кидаючи глядача в суміш жорстокої традиції, масштабних битв і психологічної боротьби, де головний ворог не меч, а власні страхи.
Сюжет тримається на простій і майже міфічній основі: самураї, зібрані з різних провінцій, вирушають у смертельно небезпечний похід від точки А до точки Б, де кожен неправильний крок може стати отсаннім.
Це не зовсім нова концепція, і паралелі з “Довгою ходою” Кінга справді проглядаються легко. Там учасники рухаються нескінченним шляхом, тут маршрут чіткий, але суть схожа: або дійдеш, або твоє ім’я стане галочкою в чужому списку. Проте серіал не копіює ідею, а підлаштовує її під самурайську філософію, де смерть поруч настільки звична, що головною загрозою стає не кінцева точка, а внутрішні демони кожного учасника.
І хоча часом сценарій справді спотикається, особливо коли починає подавати занадто пафосні твісти, які глядач може передбачити заздалегідь, проте структура історії все ж працює. Шоу тримається не на несподіванках, а на дорозі, яку проходять персонажі, і тому найбільше чіпляє саме процес, а не повороти.
Якщо сценарій інколи пробуксовує, то екшен тягне серіал уперед так, що просто не відпускає. Давно я не бачив такого красивого, швидкого й продуманого фехтування у серіалах. Кожен бій схожий намініспектакль, постановка до біса жива. Рухи точні, удари відчутні, а ритм та швидкість поєдинків інколи настільки божевільні, що доводиться буквально відслідковувати кожен жест, щоб не пропустити важливий момент.
На 50-хвилинну серію екшену тут більш ніж достатньо, але найголовніше — він не з’їдає драму, а підсилює її. Навіть коли персонажі просто біжать лісом або прориваються через групу ворогів, картинка настільки соковита, що відриваєшся від реальності й проскакуєш серію за серією.
Персонажі розмова окрема. І тут відчувається головна слабкість сценарію, бо майже кожному бракує глибини. Багато героїв мають потенціал, але мотивації або банальні, або просто недопрацьовані. Деякі персонажі взагалі поводяться всупереч раніше задекларованим принципам, ніби їх перекинули на інший сюжетний рейс без пояснення.
Але головний герой тримає весь серіал (не дарма ж він і головний актор і шоураннер). Він справді пропрацьований ретельно. Його травми, минуле, ті події, що привели його на цю дорогу, усе це розкривається плавно, без надмірного драматизму. Його особистий шлях працює емоційно, і коли він доходить до фінального катарсису, ти щиро радієш разом із ним, бо тобі дали час прожити його біди разом з ним. Просто шкода, що таку увагу не приділили всім іншим.
Затягнути глядача допомагає також атмосфера, і тут серіал просто виконує домашнє завдання на максимум. Японія епохи, яку показують, відчувається реальною: від зброї до зачісок, від дерев’яних мостів до гірських храмів. Видно, що бюджети були немалі й витрачені правильно. Правда, інколи комп’ютерна кров виглядає кривувато, але загальна картинка настільки сильна, що ці дрібні огріхи не ламають відчуття автентичності. А ось операторська робота без перебільшення одна з найкращих у жанрі. Камера в бою не просто слідує за акторами: вона доповнює їхню гру, рухається майже хореографічно, створюючи ілюзію, що ти знаходишся всередині поєдинку. Плюс музика — гучна, пафосна, іноді навіть занадто, але в ключові моменти вона піднімає сцену на той рівень, коли на шкірі справді з’являються сироти. І це чесно працює.
Акторський склад тут сильний, особливо якщо дивитися в оригіналі. Дзюніті Окада найсильніший актор цього шоу. Він не просто грає — він проживає свою роль, і саме завдяки йому головний герой відчувається справжнім. Решта акторів виконують роботу добре, без провалів, але й без проривів, через що вони губляться на тлі Окади, проте в серіалі немає жодного поганого актора, який псував би собою шоу.
Попри всі проблеми, серіал має потужну динаміку. Тут не буває пауз, які тягнуться без мети. Постійно щось відбувається: бійка, погоня, зрада, сповідь, довгий похід через небезпечні землі. І головне — це цікаво дивитись. Навіть у моменти, коли сюжет хиткий, темп усе одно робить свою справу і тримає глядача в тонусі.
Контент сайту призначений для осіб віком від 21 року. Переглядаючи матеріали, ви підтверджуєте свою відповідність віковим обмеженням.
Cуб'єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа - R40-06029.