“Газета” — новий спін-оф культового “Офісу”, який намагається перенести знайомий формат робочої абсурдності в інші декорації. Тепер замість паперової компанії ми отримуємо редакцію газети, де сучасні проблеми медіа переплітаються з конфліктами колективу, а гумор стикається з реаліями цифрової епохи. Це серіал, який одразу викликає інтерес своїм походженням, але ще більше — тим, чи зможе він бодай частково повторити успіх свого легендарного попередника.
Жанр мок’юментарі, комедія
Шоуранери Грег Деніалс, Майкл Коман
У ролях Донал Ґлісон, Челсі Фрай, Оскар Нуньєз, та ін.
Прем’єра 4 вересня 2025, Peacock
“Газета” — той випадок, коли сама ідея вже викликає інтерес ще до виходу на екрани. Спін-оф “Офісу” — культового ситкому, який став не просто серіалом, а справжнім культурним явищем. Серіал виглядає логічним кроком для студії, яка прагнула оживити знайомий формат у нових реаліях.
Адже часи змінилися: тепер уже не паперові компанії, а медіа, цифровізація, нові типи конфліктів і нові правила гри. Тому перенесення тієї самої гіпертрофованої буденності, де драма й комедія зіштовхуються у стінах робочого середовища, у редакцію маленької газети — рішення, яке мало потенціал.
На перший погляд “Газета” справді зберігає атмосферу “Офісу”, тільки більш осучаснену, із жартами про сучасні технології, культурні війни та проблеми поколінь. Але коли розбирати серіал не лише за задумом, а й за втіленням, стає помітно, що надії він виправдовує не повністю.
Творці намагалися зробити все правильно: дати глядачу відчуття знайомої естетики з камерою, що тремтить, з незручними паузами, з абсурдними діалогами, які доходять до точки кипіння тільки тоді, коли цього найменше очікуєш. І водночас вони спробували створити нових персонажів, які мали б стати “своїми” так само, як Джим чи Майкл у “Офісі”.
Але проблема полягає в тому, що серіал завис десь посередині між наслідуванням і самобутністю. Коли намагаються повторити знайомі трюки — відчувається, що це вторинно. Коли ж намагаються показати щось нове — воно не завжди має ту харизму, якою славився оригінал. Тому “Газета” виглядає як “Офіс”, але за менші гроші.
Гумор в новому серіалі працює не завжди однаково. Подекуди він смішний, подекуди дотепний, але часто жарт виглядає надто очевидним, немов сценаристи боялися вдарити занадто різко чи абсурдно. “Офіс” жив коштом того, що межа між комедійним і незручним стиралася, і від цього глядачу було і смішно, і соромно водночас.
У “Газеті” ж іноді складається враження, що серіал грає надто безпечно. Наче намагається сподобатися всім одразу, але від того втрачає гостроту. Проте варто відзначити, що є моменти, коли влучно передані сучасні проблеми — від кризи довіри до медіа до кумедних ситуацій, які виникають через відмінності поколінь у колективі. Ці епізоди працюють і додають свіжості.
Серіал зберігає документальний стиль, знайомий усім фанатам “Офісу”, з тими самими поглядами в камеру, паузами й відчуттям нібито імпровізації, але іноді це здається занадто стерильним і постановочним. Там, де “Офіс” жив завдяки незграбності, випадковим моментам і майже хаотичній енергії, новий серіал виглядає надто чистим і продуманим. Наче він боїться бути гострішим, різкішим, щоб справді вжалити. І саме через це він не пробиває крізь екран так, як хотілося б. Атмосфера є, але їй бракує тієї дикої іскри, яка робила оригінал легендою.
Акторський склад, звісно, не має тієї харизми, яка була в оригінальних образах, але й списувати їх не можна. Донал Ґлісон точно виділяється — він майстерно передає змішання іронії й втомленого цинізму, створюючи персонажа, за яким хочеться спостерігати. Йому вдалося зробити щось справді живе у світі, де чимало героїв виглядають поки що як тіні своїх прототипів.
Приємно бачити і Оскара Нуньєса із оригіналу, але він грає те саме. Себто того ж персонажа, яким він був 20 років тому. Без жодного розвитку. Інші актори теж стараються, у кожного є свої вдалі моменти, хоча не всі образи мають достатньо простору, щоб розкритися.
“Газета” виглядає як серіал, що намагається сидіти одразу на двох стільцях: бути новим, але й залишатися знайомим. І через це втрачає частину сили. Тут є цікаві персонажі, є вдалі сцени, є навіть моменти, які змушують голосно сміятися. Але є і відчуття, що це вже було, тільки краще. Наче спроба відновити магію без справжнього розуміння, що саме робило “Офіс” культовим.
Серіал має право на існування: він не провальний, не бездарний, він місцями щирий і навіть теплий. Це легкий перегляд, який може подарувати кілька приємних вечорів, але навряд чи стане новою класикою. І, мабуть, саме в цьому головна проблема — від спін-офу легенди очікуєш більшого, ніж просто “приємно провести час”.
Якби “Газета” існувала сама по собі, без порівнянь із “Офісом”, вона, можливо, сприймалася б зовсім інакше. Так, у серіалі є свої провиси й моменти, де гумор виглядає надто стерильним, проте є й чимало спроб влучити у сучасні проблеми — від кризи друкованих медіа до кумедних конфліктів між поколіннями. І хоч вони не завжди звучать так гостро й різко, як того хотілося б, у форматі самостійного шоу це виглядало б більш органічно. Просто тут завжди поруч стоїть “Офіс”, і змагатися з ним — завдання майже неможливе.
Контент сайту призначений для осіб віком від 21 року. Переглядаючи матеріали, ви підтверджуєте свою відповідність віковим обмеженням.
Cуб'єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа - R40-06029.
