Рубрики Огляди

Рецензія на серіал «Кабінет курйозів Ґільєрмо дель Торо» / Guillermo del Toro’s Cabinet of Curiosities

Опубликовал
Денис Федорук

25 жовтня на Netflix стали доступні до перегляду перші два епізоди горор-антології «Кабінет курйозів Ґільєрмо дель Торо», а в наступні три дні виходило ще по дві серії на кожний. Таким чином проєкт нараховує вісім не пов’язаних між собою історій, постановкою яких займалися різні режисери. У рецензії нижче розповідаємо, чому ця робота виявилася може і не видатним, але гарним подарунком до Хелловіна.

«Кабінет курйозів Ґільєрмо дель Торо» / Guillermo del Toro’s Cabinet of Curiosities

Жанр антологія жахів
Режисери Ґільєрмо Наварро, Вінченцо Наталі, Ана Лілі Амірпур, Кетрін Гардвік, Девід Прайор, Панос Косматос, Дженніфер Кент, Кіт Томас
У ролях Руперт Ґрінт, Ендрю Лінкольн, Бен Барнс, Тім Блейк Нельсон, Пітер Веллер, Софія Бутелла, Ден Стівенс
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2022
Сайт IMDb

Кожен з епізодів представляє особисто Ґільєрмо дель Торо, як то колись робили Альфред Хічкок чи Род Стерлінг. Сценарій до двох він написав у співавторстві з іншими сценаристами, а частина розповідей являються адаптаціями творів відомих письменників, таких як, наприклад, Генрі Каттнер або Говард Лавкрафт. Оскільки це антологія, розглянемо кожен з епізодів окремо.

Перший має назву «Лот №36» та поставлений Ґільєрмо Наварро, що був оператором у багатьох стрічках свого іменитого тезки. Тут йде мова про ветерана війни у В’єтнамі, котрий має шовіністичні погляди та наживається на речах, що зберігаються у складському приміщенні. Одного разу він натрапляє на окультні реліквії, які колись належали нацистам, і це призводить до непередбачуваних наслідків.

Курс Python від Mate academy.
Python дозволяє тобі не тільки розробляти сайти та займатись аналітикою даних, а ще й будувати алгоритми, тестувати програми та навіть створювати штучні інтелекти. Стань різноплановим фахівцем!
Реєстрація на курс

Скрипт до серії писав сам дель Торо разом з Реджиною Коррадо. В цілому сюжет позбавлений сюрпризів та розхитується ближче до кінцівки. Але оповідь про карму, яка спіткала головного героя, направлена викликати у глядача моральне задоволення, з чим творці справляються на відмінно. А ще тут можна побачити Ельпідію Каррільо – ту саму дівчину, яка колись намагалась втекти від загону Шварценеггера у «Хижаку».

Другий епізод, «Цвинтарні щури» Вінченцо Наталі, заснований на однойменному оповіданні Генрі Каттнера. Він переносить глядача у початок XX століття та знайомить з невдачливим доглядачем цвинтаря Массоном, який заборгував велику суму грошей. Щоб розплатитися, він береться розкопувати могили та знімати з мерців коштовності, а в окремих випадках виривати золоті зуби. Одного разу герой намагається дістатися до цінних речей нещодавно похованого багатія, але потрапляє у підземні лабіринти цвинтарних щурів.

Наталі, котрий колись дебютував у повнометражному кіно зі своїм успішним «Кубом», пропонує горор-естетику, що часом нагадує власне дельторівський стиль. Тут є і персонаж на кшталт Распутіна з «Хеллбоя», і очевидні паралелі з «Мутантами», і візуальні метафори… Можливо, цей невеличкий сюжет не спроможний добряче налякати, але відірватися від екрана рішуче не дозволяє.

Наступний епізод, «Розтин», це адаптація оповідання Майкла Ші, сценарій до якої писав Девід С. Гоєр, а режисував – Девід Прайор. Дія відбувається, судячи з усього, в 70-х роках. Досвідчений патологоанатом приїжджає до свого товариша й за сумісництвом місцевого шерифа у Міллбрук, щоб допомогти з розслідуванням трагедії на шахті, внаслідок якої загинуло десять осіб. Але у розпалі процесу він стикається з таємничою, зловісною і дуже гидкою сутністю.

Цій розповіді не вистачає виразного саспенсу, але дізнатися, чим все закінчиться дійсно кортить. Починається вона як щось детективне, потім нагадує фільм «Демон всередині», після чого перетворюється на історію про чергового ненажерливого «венома».

Четвертий епізод називається «Зовнішність» та поставлений Аною Лілі Амірпур, за мотивами веб-комікса Емілі Керролл. В центрі оповіді знаходиться молода жінка Стейсі, котра не задоволена власною зовнішністю й намагається це виправити за допомогою розрекламованого по ТБ диво-лосьйону. Рекламує препарат, до речі, Ден Стівенс просто у  дивовижному камео.

Тутешній сюжет дуже далекий від жанру горор, що може трохи спантеличити та розчарувати. Це підкреслено гіпертрофована (подивіться хоча б на очі головної героїні), сюрреалістична сатира. Вона намагається висміяти прагнення «удосконалити» себе за будь-яку ціну, бути таким, як всі, бути «в тренді», а також залежність від того, що пропагує телеекран. Недарма ж персонажі стоять як вкопані та не можуть відірвати погляду навіть від мікрохвильовки, коли в ній розігріваються заморожені сосиски в тісті на обід.

П’ята та шоста серії – екранізації оповідань «Модель Пікмана» та «Сни у відьминому домі» Говарда Філіпса Лавкрафта. Перша історія розповідає про студента університету мистецтв Вілла Тербера, котрий одного разу знайомиться з химерними роботами Річарда Пікмана. Ці страшні картини відкривають герою інший бік не лише образотворчого мистецтва, а й самого життя.

Друга – знайомить глядача з молодим чоловіком Волтером Ґілманом, що намагається дістатися до Царства мертвих та повернути звідти свою померлу сестру. Але на його шляху постає зла відьма Кезія Мейсон, страчена в Салемі у 1692 році. Обидві роботи – чудово стилізовані під 20-30-ті роки минулого століття розповіді.

Не дивлячись на те, що сюжетні ходи та деталі були змінені в порівнянні з першоджерелами, візуально та атмосферно режисери Кіт Томас та Кетрін Гардвік змогли вдало перенести на екран оті знамениті «лавкрафтівські жахи». Та якщо «Модель Пікмана» хоч і заворожує своєю готичною атмосферою, але має неквапливу оповідь, через що часом доводиться нудитися, то «Сни в будинку відьми» набагато динамічніша, захопливіша і, зрештою, більш моторошна історія.

Наступна серія Паноса Косматоса «Огляд» збирає компанію діячів в різних сферах науки і культури в гостях у непристойно заможного чоловіка. Останнього зіграв Пітер Веллер, той самий з «Робокопа». Окрім споживання дорогущого віскі та дивовижно чистого кокаїну, герої мають побачити дещо фантастичне, що підготував гостинний багатій. Та навряд чи їм сподобається побачене.

Косматос, котрий п’ять років тому поставив шалений «Менді» з не менш шаленим Ніколасом Кейджем, пригощає глядача естетикою кольорів найвідомішого джалло Даріо Ардженто та саундтреком родом з 80-х. Це дивна психоделічна подорож у незвідане. Вона складається переважно з доволі цікавих діалогів, а стилістично явно вибивається з ряду темних лавкрафтівських сюжетів чи похмурих історій кінгівського штибу.

Нарешті, кінцевий епізод, «Бурмотіння», поставлений режисеркою горора нової хвилі «Бабадук» Дженніфер Кент, знайомить з сімейною парою орнітологів Ненсі й Едґаром. Нещодавно вони втратили дитину, тож, щоб не збожеволіти, вирішили направити усі свої зусилля у роботу, а саме – дослідження пташок.

Дуже некваплива оповідь може здатися нудною. Але те, що бачиться банальним сюжетом про старий страшний дім з привидами, насправді виявляється історією про спробу змиритися з великою втратою, прийняти її, усвідомити. Загалом ось такою вийшла ця антологія жахів: різноманітною, стильною, нерівною та очікувано метафоричною.

Disqus Comments Loading...