12 липня на платформі Apple TV+ завершився перший сезон комедійного серіалу «Платонічне кохання». Головні ролі у ньому виконали Сет Роген та Роуз Бірн, для котрих це вже не перший спільний проєкт. У рецензії нижче розповідаємо, до якої категорії глядачів апелює шоу та наскільки вдало воно це робить.
Жанр комедія
Режисери Ніколас Столлер, Франческа Дельбанко
У ролях Сет Роген, Роуз Бірн, Люк Макфарлейн, Тре Гейл, Карла Галло
Прем’єра Apple TV+
Рік випуску 2023
Сайт IMDb
Сильвія — плюс-мінус сорокарічна домогосподарка, яка колись надала перевагу щасливому сімейному життю перед успішною кар’єрою юриста. Вона виховує трьох дітей, піклується про домашній добробут та вже давно облишила будь-яку надію наслідувати приклад чоловіка та стати шанованим адвокатом.
Вілл — плюс-мінус сорокарічний лобуряка-пивовар в одному з лос-анджелеських барів, котрий важко переживає розлучення з дружиною та ненавидить електросамокати. Колись ці двоє були найліпшими друзями, але доля розпорядилася так, що вже багато років вони не підтримують зв’язок.
Коли Сильвія дізнається про розлучення Вілла, вона вирішує подзвонити старому другу та підтримати у важкий час. Згодом чоловік та жінка і самі не встигають помітити, як давно втрачене спілкування наповнює яскравими барвами їх буденне та одноманітне життя. Ці стосунки стають рятувальним колом для обох.
«Платонічне кохання» створили письменниця та сценаристка Франческою Дельбанко та відомий комедіограф, її чоловік, Ніколас Столлер. Останній набив руку на дурнуватих комедіях, які продюсував Джадд Апатоу. Але сьогодні, коли у жанрі варто поводити себе максимально чемно, подібні опуси залишились відгомоном більш розкутих нульових — першої половини десятих.
Крім того, Столлер вже збирав на знімальному майданчику дует Роген-Бірн у комедійній дилогії «Сусіди», де актори зображали сімейну пару, що мусила протистояти запальному студентському братству. Тобто, вже тут режисер протиставляв неминуче дорослішання юнацькому максималізму в п’яному чаді. Це був типовий конфлікт поколінь, представники яких керувались актуальними саме для їх віку життєвими пріоритетами.
У «Платонічному коханні» немає місця гучним студентським вечіркам, адже уся увага приділяється умовно міленіалам — людям, котрі здебільшого влаштували життя, обзавелися сім’ями, пізнали радощі й розчарування та загалом мають солідний життєвий досвід.
Оці глядачі і є цільовою аудиторією шоу (і автор рецензії — серед них). Його сюжет транслює думку, що покоління 35+ це така собі підстаркувата молодь, для котрої десята вечора то глибока ніч, а усі ці дискотеки лишились далеким спогадом. І у цьому, хоч і старезному як світ, але справедливому твердженні є своє очарування. Однак дотепно обіграти тему не вийшло.
Проблема у тому, що глядачам буде важкувато асоціювати себе з карикатурно недолугими персонажами. Та й в цілому місцевий гумор не пропонує одкровень та нерідко стріляє повз.
Те, як Роуз Бірн зображає наркотичне сп’яніння це прекрасно, та поряд з такими моментами існує гіпертрофовано дурнувата поведінка героїв або, наприклад, домальований на портреті пеніс. Тут особливо відчувається вплив Апатоу на бачення комедії Столлера та компанії.
Жанрово історія воліє рухатися кудись у бік драмеді, хоча драматичне тут суто для галочки, так, щоб не зійти за чергову (псевдо)молодіжну комедію про парочку йолопів і здаватися чимось серйознішим.
Виходить, що з одного боку «Платонічне кохання» — ніби приємний легкий серіал про дивну, але цікаву дружбу між чоловіком і жінкою та кризу середнього віку, а з іншого — не винахідливий в ідейному плані, прісний продукт з дуже сумнівним гумором.
Ось нам показують наче дещо кумедне, коли, наприклад, персонажі вирішують щось змінити у своєму житті та нарешті діяти. А згодом на екрані відбувається справжня маячня, від якої стає не по собі (жартувати про мастурбацію в туалеті у перший робочий день то така собі затія). І цікаво, скільки самокатів постраждало під час знімань?
Очевидно, що майже все у проєкті тримається на взаємодії Сета Рогена та Роуз Бірн, причому останню можна назвати основним персонажем. І цей дует дійсно показує клас в межах жанру.
Але їхні недолугі герої геть не емпатичні. З бірнівською Сильвією відбувається надто багато абсурдної дичини на квадратний метр виділеного простору. А Роген, ця людина-косяк, наче вже виріс з ролей придуркуватих хіпстерів-лоботрясів, але ніяк не хоче відпускати своє інфантильне амплуа.
«Платонічне кохання» викликає вкрай суперечливі та двоїсті почуття. Проєкту вдається непогано розважити та відволікти, а іноді він готовий запропонувати дійсно якісний гумор. Та на кожен вдалий жарт знайдеться крінжовий момент, і закрити очі на це не вийде.
При цьому другорядні персонажі не заслуговують навіть на згадку. Та й основна ударна сила, себто герої головні, роблять усе, щоб у їхній компанії хотілося знаходитись якнайменше часу.
