31 травня на платформі Apple TV+ завершився показ третього сезону хітового серіалу «Тед Лассо». Глядачі знову отримали нагоду заглянути за лаштунки футбольного клубу «Річмонд», а також поспостерігати за тим, як у команди йдуть справи в найвищому дивізіоні Англійської Прем’єр-ліги. У рецензії нижче констатуємо, що дуже непросто. Але це точно не стосується перегляду серіалу.
Жанр спортивне драмеді
Режисери Ем-Джей Делейні, Еріка Дантон, Метт Ліпсі, Дестіні Екарага
У ролях Джейсон Судейкіс, Ханна Веддінгем, Брендан Гант, Джуно Темпл, Бретт Голдштейн
Прем’єра Apple TV+
Рік випуску 2023
Сайт IMDb
Після минулих успіхів скромний ФК «Річмонд», на чолі з харизматичним вусанем Тедом Лассо, завоював путівку у вищий дивізіон англійського чемпіонату. Попри хорошу атмосферу всередині команди, футбольні експерти пророкують невтішну долю для колективу Лассо у цьому сезоні.
Тим часом прискіпливий журналіст Трент Крімм прибуває в клуб задля написання книги, присвяченої історії Теда Лассо у «Річмонді» та його шляху до успіху. Рой Кент та Кілі розуміють, що їх стосунки зайшли в глухий кут. Джеймі Тарт намагається стати справжнім лідером команди. Нейтан Шеллі береться тренувати грізний «Вест Гем». Словом, все як завжди: у кожного будуть свої турботи, в професійному чи то особистому житті, але всіх об’єднає велика гра. Хоч ця історія зовсім не про неї.
У цьому році вже виходив один приємний серіальчик, виконаний у жанрі драмеді, але «Тед Лассо» знаходиться поза конкуренцією. Його дивовижне вміння дарувати глядачу теплі емоції, сентиментальна щирість та оптимістичний погляд на життя спроможні пробити навіть найбільш концентрований захист. Лишитися байдужим до того, що відбувається на екрані рішуче неможливо.
Це чудодійні ліки для душі, що особливо важливо для українського глядача, вимушеного існувати у вкрай напруженій реальності.
Приємно бачити і підморгування творців українцям у знак підтримки: жовто-блакитний прапор у кадрі в епізоді про подорож до Амстердаму, або таке ж поєднання кольорів одягу котрогось із персонажів. Ну і, звісно, як не згадати появу Ханни Веддінгем на цьогорічному Євробаченні разом з вокалісткою The Hardkiss Юлією Саніною, образи яких символізували кольори нашого стяга.
Дуже тішить те, що до третього сезону запас енергії у творців ні на йоту не вичерпався. Навпаки, вони завершують на піку форми, у статусі абсолютних переможців, як це іноді трапляється у самому футболі. Так, третій сезон дійсно останній, і від того відчувається деякий смуток. Але протягом усіх 34 епізодів глядачам дарували стільки позитивних емоцій, що нині просто хочеться безмежно подякувати людям, які працювали над цим шоу.
Новий сезон, як і попередні два, можна звинувачувати у зайвій сентиментальності. Але аж ніяк у нещирості, що й стало одним з ключових факторів успіху проєкту в цілому. Зрештою, іноді це виглядає нестерпно смішно.
Наприклад, в одному з епізодів Тед Лассо, після серії катастрофічних невдач, «прозріває» та нібито винаходить нову тактику для своєї команди. Очевидно, що він явно не дивився матчі київського «Динамо» часів Валерія Лобановського, коли особливо добряче дісталося самій «Барселоні». Але Тед тільки нещодавно правило офсайду засвоїв, тож це вже великий здобуток для тренера.
Втім, необізнаність Лассо не завадила йому досягти хороших результатів з командою. Серіал вкотре транслює думку про важливість того, що відбувається в роздягальні, а не на полі. Тому що, навіть якщо в тебе у розпорядженні буде один з топових гравців світу, не факт, що це допоможе.
Футболіст Зава, новий персонаж у сюжеті, викликає стійку асоціацію зі Златаном Ібрагімовичем, поводить себе дивно і зникає настільки ж несподівано, як і з’являється. До кінця сезону про нього вже всі забувають.
Сам же тутешній футбол виглядає на диво кінематографічно: камера ловить як не ідеально виконані «стіночки», то фінти Зідана чи бокові ножиці. В декількох епізодах будуть камео футбольних зірок. А ще стане зрозуміло, що, ймовірно, у кожній телевізійній студії є свій Віктор Леоненко (читай — скептик).
Дещо зайвою бачиться сюжетна лінія Джуно Темпл. Її персонаж більше запам’ятовується короткими спідницями та глибоким декольте, ніж якоюсь важливістю для сюжету. Зате тема ЛГБТ тут подана дуже делікатно і ненав’язливо.
Неможливо встояти перед чарівністю «Теда Лассо». Доброта цього проєкту гіпнотизує та змушує буквально прикіпити до екрану, а спортивна складова непогано захоплює. Навіть сухар Рой Кент не витримав тиску й врешті-решт розм’як.
«Тед Лассо» прощається з глядачами під ліричну Father & Son Кета Стівенса (вона ще звучала у других «Вартових Галактики») і йде на високій ноті. Але по собі лишає віру у те, що «̶М̶а̶н̶ч̶е̶с̶т̶е̶р̶ ̶С̶і̶т̶і̶» добро завжди перемагає.
