На дворі 1955 рік. Сегрегація в США в розпалі, жінки письменниці змушені ховатися за чоловічими псевдонімами, а космічні подорожі радше мрія божевільних візіонерів, ніж реальність. І саме в цей час Аліса Мері Нортон, почала публікуватися під псевдонімом Ендрю Норт (бо жіночі імена на обкладинках “не продаються”). Вона пише і випускає роман про міжзоряних торговців з багатонаціональним екіпажем. І це було задовго до революційного серіалу “Зоряний шлях”. “Саргаси космосу” — книга-парадокс, що одночасно випереджала свій час і дотепер залишається його заручником. І от, майже сімдесят років по тому, український читач нарешті отримує офіційний переклад від молодого видавництва “Kosmolit”.
Плюси:
гарна якість видання; прогресивні для свого часу ідеї з багатонаціональним екіпажем; динамічний, захопливий сюжет; продумана світобудова; наукове обґрунтування технологій; це якісний роман виховання; простий і водночас яскравий стиль письма; якісний український переклад
Купити в "Kosmolit"Мінуси:
дивна повна відсутність жіночих персонажів; другорядні герої-типажі; передбачуваний сюжет; поспішний фінал; дещо повільний темп для сучасності
Купити в "Kosmolit"Цей роман стане приємним сюрпризом для поціновувачів класичної фантастики, хоча й не позбавлений типових для своєї епохи проблем. Я знаю, що багато людей 35-50 років читали його російською в підлітковому віці. Тому для багатьох ця книга є ностальгійною. Також це та рідкісна класика, яка дійсно заслуговує на свій статус, навіть якщо читати її у 2025-му доводиться крізь призму історичного контексту. І добре, що тепер солов’їною. Саме це я й зробив, а нижче ділюся враженнями.
“Саргаси космосу” / Sargasso of Space
Авторка Андре Нортон
Видавництво “Kosmolit”
Мова Українська
Кількість сторінок 288
Обкладинка Тверда
Рік видання 2025
Розмір 130×200 мм
Сайт kosmolit.com.ua
За сюжетом молодий випускник Торгівельної Школи Дейн Торсон мріє про кар’єру в престижній корпорації, а натомість комп’ютер розподіляє його на “Королеву Сонця” — старенький корабель вільних торговців. Хлопець розчарований, але поступово йому починає подобатися команда, та й судно в гарному стані. Видно, що за ним доглядають. А тут ще й намальовується чудова оборудка з планетою, яка може зробити їх багатіями. Але все, як завжди, йде не за планом.
Читається цей старий роман на одному подиху. Андре Нортон пише просто, але не примітивно. Її стиль можна назвати ефективним. Тут немає жодного зайвого слова, кожна сцена рухає сюжет вперед, діалоги природні й не захаращені експозицією. Це справжня майстерність, яку зараз недооцінюють, захоплюючись складними літературними конструкціями. Іноді найкраще рішення просто добре розказана історія, і Нортон це доводить.
Звісно, треба розуміти, що ця книга максимально жанрова, ще й написана для підлітків та найширшої авдиторії. Та й за цей час фантастична література зробила суттєвий ривок як в рівні написання, так і в сенсах. Проте ніхто не скасовував просто захопливих пригодницьких книжок, чим “Саргаси космосу” і є.
В романі чудово прописана світобудова. Письменниця створює економічну систему майбутнього, яка здається цілком правдоподібною навіть зараз. Тут великі корпорації контролюють безпечні прибуткові маршрути, а вільні торговці перебиваються на периферії, ризикуючи всім заради шансу на великий куш. Ну й аукціони на права торгівлі з нововідкритими планетами додають елемент азарту й економічної драми.
Ну й треба поговорити про те, що робило цю книгу особливою тод. Алі Каміл, помічник інженера, афроамериканець, якого Андре Нортон описує як ідеал космонавта. Не як другорядного персонажа для галочки чи “прогресивності”, а як професіонала своєї справи, взірець для наслідування. Дейн спочатку його недолюблює, але не через расу, а через заздрість до його ідеальності. Для 1955 року, у період расових проблем в США, це був сміливий крок.
У екіпажі також є Мура, кок японського походження, що відіграє ключову роль у другій половині книги). А також є фахівець зі зв’язку азієць. Нагадаю, що до першого епізоду “Зоряного шляху”, який зазвичай вважають піонером расової інклюзії в науковій фантастиці залишалося 11 років.
Проте все ж “Саргаси космосу” не змогли оминути усі дивні особливості свого часу. В книзі немає жодного жіночого персонажа. Навіть другорядного, чи прохідного. Жінок тут ніби й не існує. Не те щоб це було обов’язково, додавати усюди жінок, але все ж це зроблено навмисно, як і чоловічий псевдонім авторки. Такі були часи.
Можна зрозуміти логіку письменниці, яка писала для підліткової аудиторії 1950-х, що звикла до чоловічих пригодницьких історій. Ну й банально авторка намагалася бути комерційно успішною. Але все одно залишається відчуття втраченої можливості. Уявіть, як би виглядала ця історія з хоча б однією жінкою в екіпажі. Не знаю як щодо духовного багатства, але це б точно зробило всесвіт книги правдоподібнішим.
Головний герой Дейн Торсон класичний підлітковий протагоніст. Він достатньо порожній, щоб читач міг проєктувати на нього себе, але зі своїми рисами характеру, які виділяють його на фоні інших. Він не супергерой і не геній, а просто розумний хлопець, що намагається знайти своє місце у світі. Його шлях від невпевненого новачка до повноцінного члена команди прописаний переконливо, без драматичних стрибків у розвитку. Перед нами дійсно роман виховання, запакований у науково-фантастичну обгортку.
Інші персонажі книги менш розроблені і більше схожі на класичні типажі, ніж на живих людей. Кожен член екіпажу має свою роль і функцію, але психологічної глибини їм бракує. Втім, для пригодницької історії цього достатньо. Андре Нортон навряд чи ставила за мету написати глибокий психологічний роман, а просто хотіла захопити читача, і з цим все добре.
Гарно, що письменниця дбає й про наукове обґрунтування свого світу. Вона вводить класифікацію кораблів, пояснює принципи їхньої роботи, створює нові технологічні слова типу “краулер”, “бластер” чи “гіперпростір”. Це справжня наукова фантастика, а не фентезі з лазерними мечами, де технології існують просто “бо так треба”.
Звісно, з висоти 2025 року деякі речі виглядають наївно. Комп’ютери, що розподіляють випускників на роботу, але при цьому працюють на перфокартах. Відсутність чогось типу мобільного зв’язку на планеті тощо. Але це дрібниці, які не псують задоволення від читання. Зрештою, “Зоряні війни” досі використовують голограми замість відеозв’язку, бо це виглядає круто, навіть якщо нелогічно.
Одна з найсильніших сторін роману темп оповіді. Авторка не розмазує історію на сотні сторінок, не перевантажує текст зайвими деталями. Кожна глава додає щось нове, або розкриває таємницю, або створює нову небезпеку, чи поглиблює сякі-такі відносини між персонажами. Це ритм класичних пригодницьких романів, коли завжди хочеться прочитати ще одну главу, щоб дізнатися, що станеться далі.
Фінальна битва може здатися дещо поспішною, бо все вирішується надто швидко й акуратно. Тут класичний голлівудський хепі-енд, де всі хороші винагороджені, а погані покарані. Для дорослого читача це може здатися спрощеним, але треба пам’ятати цільову аудиторію у вигляді підлітків 1950-х, що очікували саме такого завершення.
Читаючи “Саргаси космосу” сьогодні, розумієш, чому ця книга стала класикою. Вона дійсно закладала основи піджанру підліткової космічної пригоди. Молодий герой без привілеїв та зв’язків, що потрапляє в небезпечну ситуацію й виграє завдяки кмітливості та підтримці друзів. Археологічна таємниця зниклої цивілізації. Космічні пірати, інопланетні технології, пригоди та небезпека. Усі ці елементи здаються знайомими, бо їх використовували тисячу разів після Нортон. Але вона була однією з перших, хто створив цей вже затасканий шаблон.
Чи варто читати цю книгу у 2025 році? Однозначно так, якщо ви любите класичну наукову фантастику, цінуєте історичний контекст жанру, шукаєте легке пригодницьке читво без зайвого трагізму, або просто хочете зрозуміти, звідки пішли тропи, що стали основою сучасної космічної пригоди. Чи варто читати, якщо ви очікуєте на складну психологічну драму, глибокі філософські роздуми або прориві наукові ідеї? Напевно, ні.
Окремо варто сказати про український переклад Олександра Ласкавцева. Він читається легко й природно, без калькувань та очевидних англіцизмів. Термінологія адаптована розумно, діалоги звучать живо, не застигаючи в жанровій сухості й не скочуючись у надмірну розмовність.
Та й саме видання молодого видавництва “Kosmolit” якісне. Маємо стилізовану під ретро жанрову обкладинку, є лясе, за що окремо дякую, а папір жовтавий, як я люблю. Та й шрифт зручний для читння, бо із засічками. Також є стилізовані під ті часи ілюстрації, їх досить багато.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: