ТОП 7 найпотворніших автівок всіх часів

Одні моделі авто отримують нагороди за дизайн, їх пам’ятають, про них розповідають та ними пишаються. Але є і такі, про які виробники залюбки б забули. Однак ми нагадаємо їм той досвід, до якого краще не повертатись. У цьому матеріалі ми відкриваємо двері до своєї “галереї сорому” – колекції моделей, яким у класичних музеях, мабуть, не раді, зате в “кунсткамері” дизайнерських провалів їх приймуть без черги.

Навіщо все це? Щоб на живих прикладах розібратися, де саме дизайнери перегнули палицю та як маркетинг іноді підміняє здоровий глузд, і чому навіть відверто дивні машини здатні знаходити свою аудиторію, хай і в дуже специфічній ніші.

1. Fiat Multipla (1999–2010)

Італія подарувала світові не просто мистецтво як таке, а й філософію краси, гармонії та гуманізму. Живопис, скульптура, література, музика, гастрономія – у всі часи, коли потрібно було “зробити красиво”, кликали італійців. Апеннінські “кародзери” були, і є, найвправнішими та найпопулярнішими кузовниками автомобільного світу. Тим дивніше, що саме вони породили це. Наче плювок в обличчя естетиці.

Перед трьома командами дизайнерів стояло завдання “зробити сімейний компакт-мінівен”, а вийшло соцзмагання в убогості. Немов Пікассо малював бджоляра, який переплутав вулик з осиним гніздом. Велика мережа кондитерських і джалатерій розірвала контракт на постачання Fiat Multipla після випуску. На якому один із босів компанії побачив, як батьки показували пальцем на його брендовану “мультиплу”, лякаючи своїх ласунів цією “обжерливою істотою з другим підборіддям, одутлим носом і свинячими оченятами”.

Найприкріше, що автомобіль з алергією на власну зовнішність всередині був геніально раціональний. Рідкісний випадок, коли функціональність програла естетиці з рахунком 5:0. Італійці подарували нам епоху відродження, але окропити живою водою однойменний мікровенчик 1966 року не змогли. При першій же нагоді зовнішність перемалювали. Що було не важко – гірше ж уже не буде.

2. Pontiac Aztek (1999–2005)

Aztek мав витягнути Pontiac зі скрутного становища, а не підкосити йому ноги. Та, на жаль, він просто з’явився на світ занадто рано, адже божевілля на кросовери охопило світ тільки через п’ять років.

Одного разу Pontiac вже діставали “з петлі”, запропонувавши ринку концепцію “Ви легко продасте літній людині молодіжний автомобіль, але ніколи навпаки”. Pontiac Aztek також хотіли зробити в популярній серед підлітків брутальній стилістиці. Американці прагнули зробити щось принципово нове не тільки концептуально, але й стилістично. Але коли авто для бунтарів ліплять пузаті дядьки, виходить ось така пародія на карикатуру. Перестаралися.

Дивні пропорції, ламані лінії, об’єми, що не узгоджуються між собою – Aztek виглядає як набір випадкових деталей, зібраних навмання. Навіть Голлівуд, зазвичай прихильний до вітчизняних брендів, використовував його виключно для того, щоб підкреслити потворність того чи іншого героя. Aztek став мемом задовго до того, як меми стали мейнстримом.

3. Toyota Prius I (1997–2003)

Технологічний шедевр, який визначив напрямок розвитку всіх гібридів на двадцять років вперед спочатку виглядав скоріше, наче невдалий жарт. На жаль, з якихось причин японці вирішили, що Toyota Prius I має виглядати млявим, як глибоководна риба. Принаймні послідовники на кшталт Volt та Insight виглядають точно так само втомленими. Зовнішність настільки похмура, що навіть у нашому рейтингу посіла лише третє місце.

Prius немов соромиться бути автомобілем. Дизайнери хотіли втілити гасло “я рятую планету”, але вийшло дуже дивно і зовсім не по-автомобільному. Жодна екологічність не виправдає цю аморфність “прімуса на колесах”.

4. Renault Clio Symbol (1999–2008)

Не всі гібриди однаково корисні та технологічні і точно більшість виявиться досить потворними, як мінімум на початку своєї кар’єри. Перед нами якраз такий символ невідповідності у вигляді Renault Clio Symbol. Точніше нерозділеної любові хетчбеків до седанів. А ще точніше до їхньої задньої частини.

Проблему місткості у свого субкомпактного Clio французи вирішили насильницьким шляхом – тобто просто прикріпивши багажник. І виявилися праві. Так, він виглядав як Франкенштейн, зварений з кількох різних автомобілів. Але низька собівартість, а отже й відпускна ціна зробили свою справу. Головною цінністю цієї моделі стала її доступність. Як би двозначно це не звучало.

Спочатку Clio був популярним хетчбеком, а символом невідповідності він став через жадібність. Але це спрацювало – некрасиву ніхто не хотів, але коштувала вона недорого і купували її зовсім непогано. Особливо українські таксисти, яким взагалі байдуже, на чому їздити, аби було куди поставити ГБО.

5. SsangYong Rodius I (2004–2013)

Якщо ви вважаєте, що сімейному мінівену достатньо бути безпечним, комфортним і містким, а зовнішній вигляд не має значення, то, мабуть, вас звати Кен Грінлі. Важко повірити, але це намалював керівник курсу автомобільного дизайну в Лондонському Королівському коледжі мистецтв. Британець задумував Rodius, як “розкішну яхту”, але явно не доглянув за своїм підопічним. Чи то яхта ще на стапелях переспала з катафалком. Чи то студенти провчили вчителя, який відволікся. Лінії струмують, але явно не туди. Об’єми не перетікають один в одного, а сперечаються, хто з них важливіший.

У нас SsangYong Rodius I називали не інакше як “уродіус”. І продавався він відповідно, попри унікальні характеристики на кшталт 11-місного салону та повного приводу. Татусі повертали фургон продавцям, вигукуючи щось про ювенальну юстицію і що діти навідріз відмовляються їхати на ньому до школи. А у вагітних мам у цьому “недоавтобусі” перейми починалися раніше, ніж належало. Однак ми і досі зустрічаємо цих потвор на наших дорогах і здається мені, що власники звиклись і тільки посміхаються з тих, хто не оцінив всю функціональність.

6. Tata Nano (2008–2018)

Це той випадок, коли бюджет перетворився на естетику. І приклад того, як робити не треба. У 2008 році Ратан Тата презентував цю “бульбашку” під назвою Tata Nano, як найдешевший автомобіль у світі. І справді, залежно від ринку та комплектації, ціна стартувала з позначки $2,5–$2,8 тис. Але навіть індійські парії (ред. – найнижча каста серед прошарків населення) не захотіли їздити дешево, але зовсім без любові.

Стиліст би сказав, що Nano – це максимум мінімалізму. Я скажу, що це мінімалізм, доведений до понурості. Крихітний, невиразний, як побутова техніка. Автомобілі таких іграшкових розмірів зазвичай викликають розчулення, тільки не в нашому випадку. Це не автомобіль мрії для підлітка, який щойно отримав права, а надута через соломинку жаба.

7. ЛуАЗ-969 “Волинь” (1966–2002)

У колах любителів бездоріжжя це майже культовий позашляховик, якого цінують за прохідність і невибагливість. На жаль, зворотний бік “волинських” чеснот – відсутність ергономіки та стилю як такого. Це коли дизайн не те щоб помер, а просто ще не народився. Бо не було часу, адже радянська країна будувала, орала, сіяла і косила. На тлі цих героїчних звершень і з’явився ящик для інструментів, який за ГОСТом класифікується як “вантажно-пасажирський мікролітражний легковий автомобіль підвищеної прохідності” ЛуАЗ-969 “Волинь”.

Це чесний позашляховик, що зосереджений на меті й не намагається подобатися. Він просто мчить, перемелюючи бездоріжжя із завзятістю м’ясорубки та фаталізмом людини, яка пережила дефіцит усього, включаючи смак. Навіть італійцям не вдалося облагородити “Волинь”, хоча вони й ім’я змінювали, і двигуни.

Висновок

Сім найпотворніших, на нашу думку, автівок всіх часів доводять просту річ: зовнішність все ж має значення, навіть якщо під кузовом цілком адекватна техніка та цікавий простір. Десь виробники занадто повірили в “сміливий дизайн”, десь маркетинг переміг здоровий глузд, а іноді автомобіль перетворювався на ходячий експеримент без шансу на другий дубль.

Проте саме такі машини нагадують індустрії, де проходить межа між оригінальністю та відразою, а нам із вами дозволяють чесно посміятися з чужих “шедеврів” і чіткіше розуміти, за що ми насправді готові платити, обираючи наступне авто.