Українська фантастика поповнилася ще одним крутим романом. Письменник Вадим Панченко з дебютним твором “Втрачені зорі” пропонує читачеві незвичайний коктейль із космічної опери та класичного фентезі, приправлений філософськими роздумами про свободу волі та право на самовизначення. Це перша книга заявленої трилогії “Бог Індерона”, і вже зараз стає зрозуміло, що автор високо підняв планку для української фантастики, а ще не боїться експериментувати з жанрами та створювати щось принципово нове для нашого ринку. Також я мушу зазначити, що це одна з найкращих фантастичних книжок, яку я прочитав у 2025 році. Проте, звісно, без недоліків не обійшлося.
Автор Вадим Панченко
Видавництво Komubook
Мова Українська
Кількість сторінок 400
Обкладинка Тверда
Рік видання 2025
Розмір 130×200 мм
Сайт komubook.com.ua
Події роману “Втрачені зорі” відбуваються в далекому майбутньому людства. Головний герой Ал не звичайний солдат, не кіборг і навіть не андроїд. Він гекон, тобто генетичний конструкт, створений як ідеальна біологічна зброя. Уявіть собі істоту заввишки два з половиною метри, яка може змінювати свою фізичну форму залежно від потреб: відрощувати додаткові органи, ставати отруйною, перебудовувати власне тіло. Це не просто черговий умовний термінатор, а складна біотехнологічна система, з людською свідомістю, що часто ставить собі питання про сенс власного існування.
Доля приводить Ала на загадкову планету Індерон — світ, оточений непроникним захисним полем, де наука переплітається з магією, а космічні технології співіснують із традиційними фентезійними расами. Тут живуть ельфи, тороки (місцева версія орків), гноми, люди та інші народи, кожен з яких володіє унікальними здібностями.
Опинившись у новому світі, Ал намагається знайти своє місце, але його надзвичайні здібності та знання роблять героя бажаним союзником для місцевих народів. Він втягується в конфлікт, масштаб якого поступово розкривається, показуючи, що йдеться не просто про локальну суперечку, а про долю цілих світів.
Автор створює цікавий світ, де “чиста кров” дарує магічну силу обраним, технології працюють вибірково, а таємничі брами ведуть до інших світів.
Вже на початку свого роману Вадим Панченко ставить перед читачем цікаве питання: що робити, коли ти створений з конкретною метою вбивати, але всією душею прагнеш простого людського щастя? Вбивця Ал мріє про тихе місце, де зможе пожити власним життям, не належачи нікому, окрім себе. Ця внутрішня суперечність стає рушійною силою всього сюжету і робить персонажа надзвичайно людяним, попри його не зовсім людську природу.
З одного боку, світ Індерону прописаний детально і захопливо. Автор майстерно поєднує наукову та космічну бойову фантастику з фентезійними елементами, створюючи унікальний сеттинг, який відразу западає в пам’ять. Система “чистої крові”, свого роду селективна дія технологій створює цікаву картину цивілізації, де магія має наукове підґрунтя, а соціальна ієрархія будується на генетичних особливостях.
З іншого боку, іноді автор надто захоплюється поясненнями, ніби не довіряючи читачеві самостійно зрозуміти складності створеного світу. Деякі моменти розжовуються до надмірності, що трохи сповільнює темп оповіді та можливо навіть буде дратувати досвідчених читачів фантастики.
Сюжет роману “Втрачені зорі” розвивається динамічно, пропонуючи читачеві безліч пригод, битв і несподіваних поворотів.
Іноді в мене викликала питання логіка поведінки Ала. Маючи технології та можливості, які значно перевищують усе наявне на Індероні, він занадто довго намагається грати за місцевими правилами, переконувати у чомусь хоч і могутніх, але вже занепадаючих ельфів, замість того щоб просто взяти ситуацію під свій контроль. Звісно, це можна пояснити його прагненням знайти умовний дім, жити тут та бути вільним, але іноді такий підхід виглядає штучно створеним автором.
Також іноді Ал, на мою думку, занадто гостро реагує на деякі пропозиції ельфів, маніакально не хоче нікому не те що підкорятися, а навіть співпрацювати. Це частково зрозуміло через походження героя та його фактично рабське положення в армії людства майбутнього. Проте іноді здається з цим автор трохи перегинав.
Важливо розуміти, що “Втрачені зорі” серйозно перемішує фантастичні та фентезійні жанри, тому прихильникам жорсткої наукової фантастики треба бути готовим опинитися в казці про ельфів та орків.
Хоча для тих, хто любить жанрове різноманіття, такий підхід може виявитися однозначно цікавим експериментом. В будь-якому разі цей задум точно йде історії в плюс, бо тут є усі круті жанри, від яких фанатіють багато людей: наукова фантастика, космоопера, бойова космічна фантастика та фентезі.
Стиль письма Вадима Панченка приємний і легкий для сприйняття. Автор вміє тримати читача в напрузі, створювати яскраві образи та динамічні сцени бою. Діалоги звучать природно, хоча іноді автор надто покладається на них для пояснення подій замість використання описів. Проте це зроблено акуратно і без надмірної подачі експозиції. Роман буквально “проковтується” за декілька сеансів, і це точно заслуга саме живого стилю письменника.
Найсильнішою стороною роману, безперечно, є образ головного героя. Ал не типовий супергерой чи холоднокровний кілер. Це складна особистість, яка розривається між своєю природою та бажаннями, між обов’язком та мрією про свободу. Його внутрішні монологи, роздуми про сенс існування, спроби знайти своє місце у світі — все це прописано переконливо і з розумінням людської (хоча і не зовсім) психології.
Через долю Ала автор порушує важливі соціальні та філософські питання. Що значить бути собою, коли тебе створено з певною метою? Чи можна втекти від свого призначення? Чи існує справжня свобода, чи всюди панують ті самі ієрархії та конфлікти? Роман показує, що навіть в іншому світі, з іншими законами, повторюються знайомі проблеми: соціальна нерівність, родові зобов’язання, боротьба за владу.
Вадим Панченко не дає простих відповідей на складні питання, але змушує читача замислитися. А ще важливіше, що він взагалі підіймає усі ці теми у своєму, здавалося б, просто жанровому творі. Це особливо цінно в епоху, коли багато фантастики зосереджується виключно на розвагах, забуваючи про глибину та філософське наповнення жанру. Але це точно не про сучасну українську фантастику.
Роман “Втрачені зорі” вийшов у краундфандінг-видавництві Komubook. У книги гарна жанрова обкладинка, хоча перший варіант мені подобався більше. Там картинка була фантастичнішою, а нову зробили трохи приземленішою та фентезійнішою. Але в цьому випадку це, напевно, справа смаку. Головне, що по обкладинці відразу зрозуміло жанр та направленість роману, а це рідко буває з книгами українських видавництв. Проте ситуація, на мій погляд, вже почала виправлятися. Саме видання якісне та гарно оформлене. У книги приємний жовтавий папір та зручний для читання шрифт. Лясе не завезли, але на форзаці є мапа світу.
Контент сайту призначений для осіб віком від 21 року. Переглядаючи матеріали, ви підтверджуєте свою відповідність віковим обмеженням.
Cуб'єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа - R40-06029.
