Фантастичний жанр про вампірів, зомбі та апокаліпсис сформувався вже давно і в кіно, і в літературі. Так, час від часу він змінюється та йде за модою, будь-то протистояння вовкулаків з кровопивцями на фоні підліткового кохання, або, знову ж таки, загадковий постапокаліпсис з підлітками, де вони постійно бігають чи протистоять вишуканому тоталітарному режиму. Але сьогодні ми поговоримо про книжку, яка фактично сформувала жанр цього всього зомбі-вампірського кінця всесвіту.
Мова йде про книгу «Я — Легенда» американського письменника Річарда Метісона. Роман вийшов ще у 1954 році, по ньому були три екранізації, а творчість Метісона сильно вплинула на Стівена Кінга, про що він не раз говорив. У 2011 році роман відзначили премією Брема Стокера як найкращий вампірський роман століття. Нещодавно видавництво «КСД» перевидало книжку у своїй серії «КультRead». Звісно, я вже прочитав її та тепер наполегливо рекомендую те саме зробити й вам.
Автор Річард Метісон
Перекладач Євген Гірін
Видавництво КСД
Мова Українська
Кількість сторінок 192
Обкладинка Тверда
Рік видання 2024
Розмір 135×205 мм
Сайт bookclub.ua
1975 рік. Людство стикнулося з невідомою пошестю, яка швидко розповсюджується світом та вбиває людей. Дехто не вмирає, починає боятися сонячного світла та часнику, а ще дуже сильно хоче пити людську кров. В знищеному вампірською чумою місті залишився в живих лише Роберт Невілл. Його дружина та дочка померли, а сам він облаштувався в укріпленому будинку, до якого кожну ніч приходять вампіри. Герой намагається досліджувати цих монстрів та їх кров, щоб можливо знайти якісь ліки. Але те, що відбуватиметься далі, навіть і близько не порівняється з його найпохмурішими жахами.
Як казав сам письменник, на створення роману його надихнув фільм про «Дракулу». Тут важливо, що це був саме фільм, а не культова книжка Брема Стокера, бо «Я — Легенда» дуже кінематографічний роман. А якщо порівнювати саме з книжками, то це суміш «Дороги» Кормака Маккарті зі «Світовою війною Z» Макса Брукса.
І якщо обидвом цим романам, а особливо першому, пощастило з екранізаціями, то книзі Річарда Метісона не дуже. Остання з них отримала однойменну назву та навіть Вілла Сміта на головну роль, але від книжки залишили лише загальну концепцію. Якщо ви дивилися фільм «Я — Легенда» і якщо він вам більш-менш сподобався, то знайте, що це максимально далеко від книги. Вона ну зовсім інакша.
Роман «Я — Легенда» — ода самотності та відчаю. Це книжка про біль від втрати близьких людей та жагу помсти, про неприємні моменти людської природи, про хіть та всепоглинущу злість. А ще це історія про залежність та надію.
Книга написана просто та доступно. Тут є врізки, де герой розповідає про кров та різні наукові моменти про віруси та мікроби, але це займає лічені абзаци та пояснює хід його думок та причини розвитку вампірської пошесті.
А ще це достатньо невеликий роман, 192 сторінки якого можна прочитати буквально за день-два. І для цього є всі умови: не завжди приємний, але харизматичний герой, максимально атмосферний постапокаліптичний зомбо-вампірський світ, яскраво та майстерно подані самокопання людини, яка втратила все та часто не бачить причини жити далі.
В абзаці вище я згадав про зомбі, як і на початку цього матеріалу. У хоч самих ходячих мертв’яків тут немає, бо в нас тут історія про вампірів, але вони не звичні для сучасного читача чи глядача. Нагадую, що книга написана в 1954 році, коли виходу не менш культового фільму «Ніч живих мерців» Джорджа Ромеро залишалося ще 14 років. А саме він проторував шлях зомбі жанру. Тому місцеві вампіри мають риси як зомбі, так і вампірів, якими ми їх здебільшого знаємо за сучасними книжками, серіалами та фільмами.
Додає атмосферності та «зомбуватості» місцевий постапокаліптичний світ, який зараз часто використовують для книжок та фільмів про зомбі. Якщо я не помиляюся, останній раз вампіри намагалися влаштувати кінець світу ще у серіалі «Баффі — переможниця вампірів» майже 30 років тому, а в основному кровопивцям не вигідна масова смерть людства, тому що ми їхня їжа.
Проте не вампіри, протозомбі та зруйнований світ роблять цей роман культовим. Хоча їх опис, поведінка та визначення багато в чому вплинуло на ці жанри та сформувало їх в сучасному вигляді. «Я — Легенда» бере своїм настроєм та душевним болем героя. Напевно, це найяскравіша жанрова фантастична книжка про самотність, яку я коли-небудь читав.
Також роман чудово написаний. Речення рублені, а слова здебільшого короткі. Глави маленькі, а сам герой небагатослівний. І усе це дає йому можливість саме показувати відчай та більш головного героя, його відвертість із самим собою, а значить із читачем. Проте декому, можливо, буде замало художності, і вони матимуть рацію.
А ще книга повна відсиланнями на добу, події та реальних людей, які ми не знаємо та не розуміємо. Це все зрозуміють американці часів 50-60-х років, і можливо, деякі старигані, що були тоді молодими. Але нам, сучасним українцям, і навіть сучасним молодим американцям невідомі ні тодішні актори, ні зірки музики, ні фільми, які згадує автор. Зазначу, що це лише дуже маленький недолік, який взагалі не заважає насолоджуватися книгою, але сказати про це я повинен.
Роман «Я — Легенда» має неймовірно крутий фінал. Він настільки незвичний, несподіваний та потужний, що після нього ще довго сидиш і кажеш собі: «Ого, вау, оце було круто!». І головне, що це ж саме можна сказати й про увесь роман. Це дійсно культова книга, яку варто прочитати усім поціновувачам фантастики, вампірів, зомбі та кінця світу.
Окремо відзначу якість видання та вигляд книжки. Вона має сучасну тверду обкладинку, а головне, що по ній навіть можна визначити жанр чи приблизну направленість роману. Також маємо приємний на дотик папір і зручний для читання шрифт. Окремо відзначу прикольні малюнки на форзаці, що зараз є в усіх нових книжках від «КСД».
