Знешкодження літака розвідки А-50 зенітно-ракетним комплексом С-200 привернуло увагу багатьох до цього радянського засобу ППО, який вважався застарілим та нібито знятим з озброєння в Україні ще у 2013 році. Умови російсько-української війни у стадії повномасштабного вторгнення спонукають Сили оборони України використовувати креативні підходи та будь-які засоби для виконання завдань. Спробуємо розібратися, чи можливе таке ураження з огляду на характеристики ЗРК.
Зенітно-ракетний комплекс дальньої дії С-200 став на озброєння радянського союзу у далекому 1967 році. ЗРК призначений для боротьби з літаками та крилатими ракетами на висотах від 300 м до 40 км та у радіусі до 300 км (параметри залежно від модифікації) за умов інтенсивної радіоелектронної боротьби.
У 1970-х С-200 став основним зенітно-ракетним комплексом у складі ППО радянського союзу, ним були захищені практично усі важливі об’єкти. У 1970 році вийшла моделі С-200В («Вега»), а у 1975 — С-200Д («Дубна»), обидві отримали збільшення висоти та дальності ураження (початкові значення — 20 км та 160 км, відповідно). Коротка історія модифікацій відображає наявні варіанти цих систем:
У 1989-1990 роках проводилася модернізація С-200В з метою створити винесені ракетні батареї для пуску ракет по цілях за допомогою радіолокатору РПЦ, віддаленим від пускових установок на відстань до 140 км. До комплексу додали проміжну кабіну сполучення, внесено багато інших змін, проте вважається, що роботи не були завершені.
Класичний полковий пусковий комплекс складається з таких елементів:
Засоби стрілкового каналу:
У сучасних умовах та у поєднанні з іншими засобами пошуку цілей та наведення конфігурації можуть бути іншими.
Час розгортання комплексу на підготовленій позиції становить 24 години. Вихід у бойову готовність з режиму чергування — 1,5 хвилини, підготовка до старту ракети — 40 секунд.
Ураження цілей проводиться керованими ракетами з чотирма твердопаливними прискорювачами (перший ступінь). Запуск ракет відбувається з пускових установок (ПУ) на стартових позиціях. Після розгону ракети прискорювачами запускається маршовий рідинний ракетний двигун. Залежно від відстані, ракета обирає режим використання двигунів для збереження маневровості.
Ракети досить великі, вони мають довжину 11 м та вагу 7,1 т. Швидкість варіюється залежно від дальності та становить 700-1200 м/с.
Бортова електромережа у польоті живиться від джерела живлення 5И43 (БИП) з турбіною, яка працює на паливі маршового двигуна ракети, та двома електрогенераторами. Наведення на ціль відбувається через відбиття від цілі променів радіолокатора підсвічування цілі (РПЦ). Ракети мають напівактивну голівку самонаведення. Бойова частина — осколково-фугасного типу.
Кожен з типів ракет має свої особливості, яки враховуються під час підготовки стрільби по конкретних цілях. Ракета 5В21А має голівку самонаведення 5Г23, що не має системи пошуку сигналу цілі за швидкістю. Ця ракета не може бути використана для стрільби по переривчастих цілях та стрільбі із захопленням цілі.
Ракети 5В21В та 5В28 мають голівку самонаведення 5Г24 з системою пошуку сигналу цілі за швидкістю. Пуск ракет може здійснюватися з дозволом такого пошуку та без. Ці ракети використовують по постановниках перешкод, також для захоплення цілі голівкою самонаведення в польоті.
Ракета 5В28 має збільшену відстань (240 км) порівняно з 5В21А та 5В21В. Радіопідривач ракет 5В21А та 5В21В надійніше працює з пасивними перешкодами.
Уламково-фугасна бойова частина 5Б14Ш уражає сталевими елементами сферичної форми з початковою швидкістю розльоту 1000-1700 м/с. Вага такого елементу — 3,5 г (21 тис. штук) та 2 г (16 тис. штук). Елементи засипані у порожнину між оболонками корпуса БЧ та залиті церезином. Область ураження сферична, з двома конічними порожнинами спереду та позаду.
Маса бойової частини — 217±3 кг. Маса розривного заряду — 87,6-91 кг. Використовується вибухова речовина ТГ-20 (20 % тротилу / 80% гексогену). Підрив відбувається за командою активного радіолокаційного детонатора на відстані кілька десятків метрів у безпосередній близькості від цілі.
Під час спрацювання формується конусоподібне поле ураження у напрямку польоту з нахилом приблизно 60° від поздовжньої осі ракети. У разі значного промаху БЧ підривається в кінці керованого польоту ракети після зникнення бортового живлення.
Наведені характеристики є максимальними для комплексу, вони належать до модифікації С-200Д. Максимальна дальність ураження великих дозвукових літаків становить 300 км,
винищувачів-бомбардувальників — 190 км, крилатих ракет — 60 км (залежно від типів цілей). Максимальна швидкість цілі — до 4300 км/год. Кількість одночасно уражених цілей — до 5 (з п’ятиканальним полковим комплексом). Кількість ракет, одночасно наведених на одну ціль — до 3.
Радіолокатор підсвічування цілі (РПЦ) 5Н62 системи С-200 має дальність зони виявлення близько 400 км та використовується для супроводу й підсвічування. Є основним слабким місцем комплексу: маючи параболічну конструкцію, здатний супроводжувати тільки одну ціль та за потреби перемикається на іншу вручну. Має високу безперервну потужність 3 кВт, яка приводить до неправильного перехоплення більших цілей. Має режим з потужністю сигналу 7 Вт для зменшення перешкод.
Захоплення цілі здійснюється за командою з КП, який надає інформацію про азимут та дальність цілі з урахуванням місцеперебування РПЦ. Локатор автоматично розгортається в потрібну сторону та у разі невиявлення цілі перемикається в секторний режим пошуку. Після виявлення РПЦ визначає дальність до цілі та супроводжує її, після захоплення цілі ракетою видається команда пуск. Якщо є перешкоди ракета наводиться на джерело випромінювання, при цьому підсвічування цілі може не відбуватися. Для боротьби з низькошвидкісними об’єктами є спеціальний режим роботи РПЦ.
Отже, з огляду на відстань, тип цілі (нешвидкий літак, та ще й джерело випромінювання) та засіб ураження, підбиття літака розвідки за допомогою С-200 над Азовським морем є більш ніж можливим. Найслабше місце цього плану — штатний засіб радіолокації РПЦ, який є добре помітним, зокрема, такому потужному літаку розвідки, як А-50. Але за умов поєднання з сучасними системами радіорозвідки з українського боку, декотрі з яких мають нульове випромінення, подібний сценарій не є фантастичним.