Чому я не згоден з переможцями Game of the Year 2025

Щороку церемонія Game Awards викликає бурхливі дискусії в ігровій спільноті. 2025 рік не став винятком, і цього разу важко не мовчати. Деякі рішення журі здаються мені настільки спірними, що хочеться розібрати їх детально. Не для того, щоб образити розробників чи применшити їхню працю, а щоб чесно поговорити про те, чого насправді заслуговують ці нагороди.

Почнемо з Clair Obscur: Expedition 33, яка зібрала одразу цілу колекцію номінацій: Гра року, Найкраща інді-гра, Найкращий інді-дебют, Найкраща ігрова режисура, Найкращий наратив, Найкращий артдірекшн, Найкращий саундтрек та музика, Найкраща акторська гра.

Стільки всього для однієї гри — звучить класно, але чи справді вона заслуговує на таке визнання? Візуальний стиль гри безперечно привертає увагу. Розробники створили цікавий світ із власною естетикою, і це варто відзначити.

Проте найкращий артдирекшн передбачає не просто гарну картинку, а цілісне візуальне бачення, яке підсилює геймплей та наратив. У Clair Obscur ці елементи часто існують окремо одне від одного. Красиві локації не завжди працюють на історію, а деякі візуальні рішення здаються швидше претензійними, ніж осмисленими.

Щодо наративу виникає ще більше питань. Історія Expedition 33 намагається бути глибокою та філософською, але часто губиться у власних амбіціях. Діалоги переобтяжені пафосом, персонажі говорять красивими фразами, які мало що означають. Справжній наратив будується на емоційному зв’язку з героями, на ситуаціях, які змушують гравця відчувати щось справжнє. Тут же маємо радше літературні вправи, ніж живу розповідь.

Перемога в категоріях найкращого інді-дебюту та найкращої інді-гри одночасно виглядає як подвійне нагородження за одне й те саме. Так, це дебютний проєкт студії, і так, це інді-гра. Але невже серед усіх незалежних розробників 2025 року не знайшлося більш інноваційних, більш сміливих проєктів? Інді-сцена завжди славилася експериментами, а Clair Obscur при всій своїй стилістичній впевненості залишається досить консервативною грою у своєму жанрі.

Перейдемо до Battlefield 6 та нагороди за найкращий аудіодизайн. Серія Battlefield завжди відзначалася потужним звуковим оформленням, і шоста частина не стала винятком. Вибухи гримлять, кулі свистять, техніка ревіє. Все це звучить ефектно, особливо в хороших навушниках. Але найкращий аудіодизайн року?

Проблема в тому, що Battlefield 6 не пропонує нічого принципово нового у звуковому плані. Студія вдосконалила те, що робила роками, довівши технічну якість до блиску. Це заслуговує на повагу, але не на головну нагороду. Справжній прорив в аудіодизайні передбачає інноваційний підхід до звуку, використання його як інструменту оповіді, створення унікальної звукової ідентичності. Battlefield 6 просто робить те саме, що й раніше, тільки голосніше та чіткіше.

No Man’s Sky у категорії найкращої підтримуваної гри також викликає змішані почуття. З одного боку, історія цієї гри справді непроста. Після катастрофічного запуску в 2016 році студія Hello Games не здалася і роками безкоштовно додавала контент, перетворивши головне розчарування на одну з найповніших космічних пісочниць. Це гідно поваги.

З іншого боку, нагорода за 2025 рік мала б відзначати досягнення саме цього року. Що принципово нового отримала No Man’s Sky за останні дванадцять місяців? Чергові оновлення, безперечно якісні, але вже не революційні. Гра давно досягла своєї зрілості, і подальша підтримка більше нагадує підтримку статус-кво, ніж активний розвиток. Інші проєкти, які цього року здійснили справжні трансформації, залишилися без уваги.

Нарешті, Hollow Knight: Silksong як найкраща екшн-пригодницька гра. Після років очікування сиквел нарешті вийшов, і фанати оригіналу отримали те, на що чекали. Гра якісна, атмосферна, з чудовим геймплеєм. Але чи достатньо цього для перемоги?

Silksong страждає від синдрому сиквела. Вона робить усе правильно, але не дивує. Перший Hollow Knight став відкриттям, він показав, яким може бути метроїдванія в сучасну епоху. Сиквел просто продовжує цю формулу, не ризикуючи та не експериментуючи. На додаток, деякі рішення здаються кроком назад порівняно з оригіналом. Рівень складності подекуди переходить межу між викликом та фрустрацією, а темп гри нерівномірний.

Усі ці переможці мають право на існування і навіть на визнання. Але Game of the Year має відзначати найкраще з найкращого, ігри, які визначають рік і рухають індустрію вперед. Цьогорічні рішення журі більше нагадують нагородження за впізнаваність брендів та маркетингові бюджети, ніж за справжні досягнення.

Можливо, я помиляюся. Можливо, через роки ці ігри стануть класикою, а мої сумніви здадуться смішними. Але сьогодні, дивлячись на список переможців, я не можу позбутися відчуття втрачених можливостей.