Продовжуючи тему класиків наукової фантастики, сьогодні хотів би запропонувати вам розглянути творчість Герберта Веллса, легендарного письменника-фантаста та одного з засновників цього літературного жанру.
В той час, як Жуль Верна можна назвати батьком «жорсткої наукової фантастики», особисто я відніс би Герберта Веллса до засновників «м’якої наукової фантастики», хоча цей термін вперше з’явився лише в кінці 1970-х. Попри те, що у НФ того часу досить важко розділити ці два напрямки, певні відмінності все ж таки помітні. Для Веллса важливими були не стільки деталі роботи майбутніх технологій чи наукові передбачення, яких у нього було немало, скільки їхні наслідки для людства. Тому, на мою думку, він не просто один із батьків наукової фантастики, а й стоїть біля джерел футурології.
Серед показових прикладів можна згадати критику Жуль Верном роману Веллса «Перші люди на Місяці», де автор винайшов «каворит», субстанцію непідвладну гравітації. Жуль Верн, який завжди намагався бути правдивим та дотримуватися фактів, відзначав, що для відправлення своїх героїв на Місяць він використав порох, який є досить реалістичним варіантом. Однак, на практиці цей спосіб космічних подорожей так і не вдалося реалізувати. Разом з тим, хоча «каворит» залишився лише вигадкою, сама ідея антигравітації не раз використовувалася письменниками у майбутньому.
У цьому і полягав геній Герберта Веллса. Невидима людина, подорожі у часі, контакт з позаземними цивілізаціями, ось неповний перелік сюжетів, які неодноразово будуть обігруватися ще не одним автором чи авторкою.
Він влучно підмічав певні архетипи людської психології та поведінки та доповнював їх цікавими історіями, що уже стали класикою НФ. Тож почнімо розгляд творчого спадку письменника з його першого науково-фантастичного роману «Машина часу» (1895).
Мрії про подорожі в часі базуються на цілком природних для людини бажаннях виправити помилки минулого, дізнатися як усе було насправді або побачити, що на нас чекає у майбутньому. «Машина часу» була одним із перших літературних творів, де мандри у часі відбуваються за допомогою техніки. Однак, це не головна тема роману, насамперед автора цікавить майбутнє людства. Причому не те що відбудеться через 100 чи навіть через 1000 років, а майбутнє, яке чекає на нас аж через 800 тис. років.
Герберт Веллс був різносторонньою особистістю — мав ступінь бакалавра з зоології, побував вчителем у школі та журналістом, схвалював євгеніку і вважав себе соціалістом. Усе це відчувається в його творчості. Як той, хто знайомий з еволюцією, він передбачає поділ людей на два різні біологічні види. Таке явище не є чимось надзвичайним у світі тварин, проте, в його романі воно має соціальні корені.
У книзі описано два види. Перший є нащадком тогочасної еліти, що складалася з капіталістів та аристократії. У наслідок тривалого і комфортного життя, яке забезпечувалося привілейованим становищем, технологіями та наукою цей клас людей поступово деградував як фізично, так і розумово. Елої — слабкі, тендітні істоти, які живуть з того, що дає їм природа. Вони інфантильні та нездатні довго концентрувати увагу, чим схожі на малих дітей. Крім того, вони втратили усі знання своїх предків та не пристосовані до розумової праці.
Другий вид походить від робітничого класу, який переселився під землю разом із переміщенням туди промисловості. Через складні умови життя і важку фізичну працю морлоки деградували до тваринного стану та забули власне призначення. Вони вкриті шерстю і погано переносять сонячне світло. Крім того, морлоки є м’ясоїдами та харчуються елоями, своїми колишніми господарями.
«Машина часу» – це роман-антиутопія, який намагається показати усю безперспективність класового суспільства, а також його трагічний кінець.
Наступним твором Герберта Веллса був фантастичний роман «Острів доктора Моро» (1896). Це неймовірно моторошна книга, яка розказує про події на острові в Тихому океані, де живуть тварини, що хірургічним шляхом набули напівлюдського вигляду. Такі операції, які надають їм людської подоби й розуму є надзвичайно болючими та жорстокими. Попри заборону їсти м’ясо, вони порушують дане правило і повертаються до своєї тваринної сутності.
Ця історія показує, що еволюцію обманути неможливо. Коли людина за допомогою грубої сили втручається в природний процес, на нас чекає трагічний фінал. Є певні рівні складності, які не вдається так просто перестрибнути оминаючи довгий та повільний процес розвитку. Це стосується не тільки біологічної еволюції, а й соціальної. Кожне суспільство знаходиться на своєму етапі становлення і є цілковитою ілюзією думати, що можна його прискорити за допомогою насилля чи інших форм примусу.
«Острів доктора Моро», крім усього іншого, являє собою антиімперіалістичне висловлювання автора, яке викриває жорстокість тогочасних імперії та провал їхньої політики.
Хто з нас не мріяв мати якісь надзвичайні та унікальні здібності, щоб відрізнятися від інших, здобути над ними перевагу, а то і владу. Як чудово було б стати невидимим! Бути непомітним, а отже і невразливим, дізнаватися чужі секрети та робити речі, недоступні у звичайному житті. Ось таку мрію втілює за допомогою науки головний герой роману Веллса «Невидимець» (1897). Але, як кажуть, бійтеся своїх бажань. У цьому творі письменник детально описує історію вченого-фізика Гриффіна, який винайшов машину, що робить людину невидимою та прослідковує еволюцію його психіки під впливом нової здібності.
У романі «Невидимець» автор під обгорткою наукової фантастики показує весь шлях особи, засліпленої жагою влади. Спочатку, це усвідомлення своєї інакшості та вразливості. Часто суспільство засуджує і карає тих, хто не вписується у його стандарти. Тому в амбітної та егоїстичної людини це викликає озлоблення і бажання помсти. Ті, хто мають сильну волю та можливість впливати на інших, метафорою якої у цьому творі є невидимість, починають шукати прихильників і послідовників. Разом з тим вони ховають від світу свою сутність до того часу, поки не здобудуть достатньо влади та не відчують власну могутність.
Після цього наступає найбільш кривавий та жорстокий етап. Розуміючи усю інертність суспільства, вплив традицій, моралі, норм і правил поведінки, агресор вдається до залякування та терору. Людина, нажахана такою жорстокість втрачає волю до боротьби та дозволяє встановити над собою контроль. Але не піддавшись цьому страху, вона здатна також на спротив, що показано у фіналі роману, де звичайні громадяни ловлять і убивають Неведимця.
Для мене ця книга є попередженням про епоху терору, диктатур та тоталітарних режимів, яка ось-ось мала наступити.
Варто зазначити, що наука і технології зіграли в цьому не останню роль. Вплив технологічного прогресу на економіку та соціальну сферу був зрозумілим уже в ХІХ ст., а також став причиною зародження наукової фантастики, як літературного жанру. Соціальна фантастика Герберта Веллса стає пророчою. Як ми пам’ятаємо з історії, британці не дали прийти до влади крайнім лівим чи правим силам. Однак, континентальній Європі так не пощастило і її уми захопили такі тоталітарні ідеології, як комунізм та нацизм, а до влади прийшли диктатори — від Муссоліні в Італії та Гітлера в Німеччині до Сталіна в СРСР. Те, що тут відбувалося у першій половині ХХ століття можна назвати зіткненням цивілізацій, справжньою війною світів, яку автор передбачив у своєму однойменному романі «Війна світів» (1898).
Мабуть, це найбільш популярний науково-фантастичний роман Герберта Веллса, як і сама тема контакту з інопланетними цивілізаціями. Людство завжди лякав та одночасно приваблював контакт з позаземним розумом, як образом всього чужого і незрозумілого. Власне, контакти з іншими людськими цивілізаціями неодноразово відбувалися у добу великих географічних відкриттів та в подальший період домінування європейських імперій у світі, що забезпечувався політикою колоніалізму.
У «Війні світів» Веллс намагається поставити британців на місце підкорених народів, вигадуючи вторгнення марсіан на територію вікторіанської Англії. Тепер уже не люди, а інопланетяни є високорозвиненою цивілізацією, яка володіє технологією міжпланетних польотів, має повітряні літальні апарати та бойові машини, оснащені тепловими променями, що нагадують сучасну лазерну зброю.
Саме в цьому романі письменник передбачає характер майбутніх воєн, які, як ми уже знаємо, стануть війнами бронетехніки і авіації.
Особисто мене тут вразили надзвичайно реалістичні сцени тих кривавих подій, що сталися потім. У книзі розкривається вся динаміка війни, від початкового небажання повірити та прийняти нову реальність, до подальшої паніки та втечі цивільного населення. Від зневажливого ставлення до ворога та віри у власну непереможність, до подальшої капітуляції й повної зневіри у майбутньому людства. В цих умовах розкривається вся сутність людини та всі моделі її поведінки.
Крім того, у творі з моторошною детальністю показані жахи цієї війни. Марсіанські технології дозволяють винищувати людство у промислових масштабах. Його відвага програє у битві з тепловими променями, бойовими триногами та отруйним чорним газом. Завдяки цьому газу марсіанам вдалося винищити основні людські сили, а наслідки його застосування були настільки жахливими, що важко передати.
Герберт Веллс намагається застерегти своїх сучасників від застосування хімічної зброї, яка уже пропонувалася в той час, однак це не завадило широкому застосуванню отруйних газів у Першій світовій війні чи в газових камерах нацистських таборів смерті.
Також, цікавим є опис самих марсіан, що були схожі на восьминогів. У цих істот був великий мозок та слабкі кінцівки, здатні лише керувати машинами. Харчувалися вони кров’ю людей, яку вприскували собі у вени, а розмножувалися брунькуванням. Такі собі інопланетні вампіри, позбавлені людських емоцій та інстинктів. Тут автор показує, якою може бути наше майбутнє, сформоване під впливом технологічного прогресу.
І нарешті, фінал книги, де марсіани гинуть від земних хвороб. Несподіване завершення історії, яке, пропри те, змушує замислитися, чи не було це ще одним прогнозом Герберта Веллса? Я маю на увазі біологічну зброю, яка є не менш смертоносною, ніж хімічна. І якщо вам ще не досить передбачень, то в епілозі Веллс уявляє, як за допомогою марсіанських технологій та подальшого розвитку науки і техніки ми будемо здатні здійснити подорож не тільки до інших планет Сонячної системи, а й до інших зірок.
Просто неймовірно, як за чотири роки Герберт Веллс заклав фундамент наукової фантастики. З усім тим, він не припиняв писати. Але так сталося, що сучасному читачеві мало відомі його наступні твори, такі як «Коли сплячий прокидається» (1899), «Визволений світ» (1914), «Люди як боги» (1923) та збірка «Світовий розум» (1938).
У них Веллс передбачив аудіокниги, літаки, телевізори, а також описав голосову пошту, атомну бомбу та доктрину взаємного знищення. Крім того, у «Війні в повітрі» (1908) він прогнозує використання воєнних літаків. А ще автор мріяв про «світову державу», аналогом якої можна назвати сучасну Організацію Об’єднаних Націй.
Всього письменник написав близько 40 романів і багато оповідань, які були не тільки у жанрі фантастики. Також, у нього була велика кількість творів на філософські теми та роботи з політичними та соціальними прогнозами. А ще були дві всесвітні історії, брошури про Фабіанське товариство, озброєння, націоналізм, загальний мир та три книги для дітей і автобіографія.
Попри все це, для нас Герберт Веллс залишається письменником, що заклав основи наукової фантастики та вигадав сюжети, які неодноразово будуть використовуватися у майбутньому.