Питання зберігання інформації, надання доступу необхідним працівникам і спільне редагування документів – це питання, яке до епохи COVID-19 було майже неактуальним. Але після того, як увесь навчальний процес «пішов» на дистанційку, у нас просто не було іншого вибору, ніж як швидко опанувати різні механізми організації роботи без очних зустрічей. Не певен, що зможу відкрити якісь нові лайфхаки або секрети для читачів, тому в цій конкурсній статті мені б просто хотілось трохи відрефлексувати власний досвід та пригадати певні деталі того шляху, який був пройдений за ці роки.
З початку карантину мій університет почав активно використовувати систему Moodle для організації навчального процесу. Вона мала як свої переваги, що полягали у простоті взаємодії зі студентами і автоматичному контролі відвідуваності занять, так і деякі обмеження, зокрема у розмірі файлів, що могли бути завантажені на платформу. Враховуючи, що я викладач технічного напрямку, то мої презентації під лекції були наповнені великою кількістю відео-матеріалів, фотографій та іншої графіки, що «роздувало» розмір файлу іноді до сотень мегабайт і унеможливлювало його завантаження на університетську «хмару».
В цей момент на виручку прийшов Google Диск з тарифом на 200 Гб за досить адекватні гроші. Крім того, використання хмарного середовища дозволило перенести туди більшість студентських тестів та отримувати результати у режимі реального часу.
«Хмарні» технології дали можливість досить комфортно організувати навчальний процес, організувати робочий процес завдяки «розшаренню» необхідних кафедральних документів серед працівників кафедри та надзвичайно спростити велику кількість паперової роботи.
Однак, людська природа така, що навіть зберігання даних на надійному хмарному сховищі вимагає додаткової страховки. Тому на початку навчального року 2021-2022 кафедрою був придбаний дешевий зовнішній HDD на 500 Гб.
Актуальність цього пристрою ми зрозуміли лише у лютому 2022 року, коли записали на нього весь кафедральний архів, всю необхідну інформацію та відправили з Кривого Рогу у Львів. Зараз це здається трохи дивним, але тоді окупація міста могла бути одним із варіантів розвитку подій. Ніхто не давав гарантій того, що орки не відберуть всю техніку та не видалять всі дані із хмарних сховищ. Ніхто не знав, чого чекати далі. Фізична безпека всієї документації заспокоювала в ті часи.
На щастя, Кривий Ріг вистояв, і з’явилась можливість продовжувати роботу. Проте, через війну відбулась деяка реорганізація між нашими корпусами, і виникла необхідність досить часто працювати в різних корпусах. В цих випадках надзвичайно рятував Dell Latitude 5400, який при заявленій автономності у 2-3 години видавав до 10 годин безперервної роботи, та хмарні середовища, що дозволяли працювати з документами у будь-якій точці міста.
Далі була епоха блекаутів, яка трохи нівелювала важливість хмарного сховища та простий, повільний, але портативний HDD знову став у пригоді. З ним не були страшні відключення світла та інтернету, адже все, що необхідно, було завжди поряд.
Станом на сьогодні, маятник знову хитнувся у бік хмарних сховищ, проте власний досвід говорить, що все може змінитись досить швидко. Тому раз в декілька тижнів я оновлюю важливі робочі документи на зовнішньому накопичувачі, щоб мати актуальну версію.
В кінці хотілось би зазначити, що для мене немає боротьби між цими типами зберігання інформації. Я використовую обидва способи, віддаючи перевагу одному із них виключно через навколишні обставини. Їх комбінування дозволяє працювати більше ефективно та не залежати від зовнішніх факторів.
P.S. В якості прев’ю я вирішив поставити чудо з Китаю, який мені подарували для розваг. 2 Тб за 8 доларів, але я б наполегливо не радив його замовляти 🙂
