Ігровий ТОП за мотивами творчості Говарда Лавкрафта: Ктулху фхтаґн!

Опубликовал
Nazar

Індустрія відеоігор налічує величезну кількість жанрів та охоплює безмежну різноманітність стилів та сюжетів. Певна їх частка базується на художніх фільмах, коміксах, чи й зовсім є рімейками своїх попередників. Серед всього цього різноманіття у геймдеві особняком стоїть окремий культ і ціла міфологія, першоджерело якої відзначається своєю самобутністю та не поступається міфам самої Древньої Греції чи скандинавським легендам. 

“Страх – найдавніше і найсильніше людське почуття, а найдревніший і найсильніший жах – страх невідомого.” 

Вступ

Королем жахів заведено називати Стівена Кінга, але цей король – милостивий, дуже часто він дарував своїм персонажам шанс.  Однак, є ще другий – темний король, він жонглює іншим типом страху – первісним, глибинним, що ховається не в лімбічній системі, а ніби у самому ДНК, саме він лежить в основі творів Говарда Лавкрафта.

Говард Філіпс Лавкрафт — король жахів.

Міфологія Лавкрафта вже більше століття живе своїм життям і продовжує розвиватись за допомогою багатьох окультистів фанатів. Вона знайшла своє відображення у книжкових перевиданнях, коміксах, музиці, арткартинах, фільмах і навіть творчості нейромереж. Крім того, ментальний автограф письменника проявився у комп’ютерних іграх, серед яких попадаються самобутні та навіть геніальні проєкти. В даній статті я спробую виокремити найкращі з тих, що передають атмосферу першоджерел Лавкрафта або просто надихаються його стилем чи елементами свого сюжету.

Мої експерименти з Midjourney – Вітраж Ктулху очима нейромережі

Як все починалось?

Даний матеріал буде не повноцінним, якщо не згадати про життя свого засновника: його проблеми та хоча б деякі передумови того, що вплинуло на результат його творчості: геніальної й божевільної водночас. 

Говард Філіпс Лавкрафт народився 20 серпня 1890 року у місті Провіденс, був єдиною дитиною у сім’ї, корені якої чітко відстежувалися від самих часів колонізації Массачусетської затоки на початку XVII століття. 

Від геніальності до божевілля — один крок

Божевілля завжди було поруч: батько Говарда потрапляє у психіатричну лікарню у 1893 році (майбутньому автору тоді було 2 роки) і він лишається з матір’ю, своїми тітками та дідусем, який був власником найбільшої бібліотеки у місті.

Говарду дісталося у спадщину дуже слабке здоров’я, в нього не було друзів, але це не заважало йому з самого дитинства цікавитися багатьма науками, серед яких хімія та астрономія. Вже у 16-річному віці побачила світ його перша стаття з астрономії в журналі «The Providence Sunday Journal». Коли хлопцеві виповнилося 14 років, помирає його дід, тому сім’я через фінансові труднощі змушена залишити маєток, змінивши його на маленьку квартиру. Це було сильним ударом для Говарда і вже у 18 років в нього стався перший нервовий зрив, через який він залишає школу, так її не закінчивши.

Психіатрична лікарня в Провіденсі — останній притулок батьків Лавкрафта

Вже значно пізніше, коли йому було 29 років, божевілля поглинуло його матір, яка закінчила своє життя в тій самій психіатричній клініці, що і його батько. Тому, можна сказати, що його подальша аматорська проза та філософія глибинного жаху йшла пліч-о-пліч зі спадковими психічними нюансами та самотністю, яку він компенсував своєю творчістю…

Як нерідко буває, вагомий внесок Лавкрафта у світову культуру визнали лише після смерті автора у 1937 році. І хоча за життя твори не користувалися популярністю (свої шедеври Лавкрафт публікував у невеликих журналах, більшість з яких виходили крихітними тиражами та не сприймалися серйозно), а сам він часто голодував, зараз його вплив поширюється на всі сфери життя, від літератури та кінематографу до відеоігор, кращі з яких ви знайдете в ТОПі.

Складові елементи Міфології Лавкрафта

Твори Лавкрафта стали справжнім суспільним надбанням за давністю років, тому будь-хто може зробити свою гру за ними, не переймаючись ліцензійними клопотами. Перш ніж перелічити найвизначніші ігрові проєкти, я спробую виокремити основні елементи, притаманні стилю письменника, які дозволяють ідентифікувати приналежність до першоджерела чи його впливу на сюжет, загальний сценарій чи атмосферу.

Космічний жах. Однією з ключових рис творів Лавкрафта є обґрунтування людської безпорадності та нікчемності перед безмежним всесвітом і давніми божествами (чи просто більш могутніми та древніми видами). Його міфологія часто включає богів та сутності, такі як Ктулху (Cthulhu), Н’ярлатхотеп (Nyarlathotep) та Азатот (Azathoth), які з легкістю можуть знищити людство.


Спадщина Ктулху. Найвідоміший персонаж Лавкрафта – Ктулху – є символом його міфології. Ктулху – стародавня істота спить в глибинах океану, що поглинув древнє місто Рльєх, чекаючи на своє пробудження. Даний персонаж настільки могутній, що навіть перебуваючи у стані сну під  товщами вод, здатний впливати на свідомість своїх вірних служителів і деяких чутливих осіб.

Містичний Некрономікон божевільного араба Абдул Альхазреда

Некрономікон – це вигадана древня книга, яка часто згадується у творах Лавкрафта. Некрономікон містить темні знання, пов’язані з магією та міфологією, і часто призводить до жахливих наслідків для тих, хто намагається його відшукати чи дослідити.


Стиль. Лавкрафт славився своїми атмосферними описами, що нагнітають атмосферу безнадії, змушують почувати себе дрібною піщинкою у пустелі безмежного та ворожого всесвіту. Стиль написання у свою чергу ще більше посилював почуття жаху.

Креативні конкурси окультистів і фанатів Дагона

Світ Лавкрафта. Історії Лавкрафта відбуваються у вигаданих містах та місцях, таких як Аркхем, Данвіч, Інсмунт… вони стали частиною легендарної міфології.


Космічні боги. Лавкрафт розробив власну міфологію, що включає древніх богів та позаземні раси, у створенні який надихався космічним жахом перед невідомим та ідеєю, що людство перебуває у божевільному та абсурдному всесвіті.

Всі ці елементи разом створюють унікальний та похмурий світ, який продовжує захоплювати та надихати читачів, гравців та художників у жанрі хорору та містики.

Топ відеоігор за мотивами Лавкрафта

Я думаю, що зважаючи на окультність даного топу, в ньому повинно бути рівно 6 місць. Одразу нагадаю, що не всі вони дослівно перетинаються з сюжетами Говарда Лавкрафта, деякі просто брали з нього свою атмосферу, певні елементи сюжету, геймплей чи натхнення.


6 МІСЦЕ – The Vanishing of Ethan Carter – (2014 рік)



The Vanishing of Ethan Carter, на мій погляд, є одним із найяскравіших ігрових проєктів свого часу в пригодницькому жанрі – детектив з елементами містики. Гра створена польською студією The Astronauts та частково містить прямі посилання до творчості Лавкрафта.

Події розгортаються в 1973 році, коли Пол Просперо –  детектив, що збирається відходити від справ, отримує лист від тринадцятирічного Ітана Картера, в якому той просить його приїхати в рідне місце хлопчика — долину Ред-Крік, штату Вісконсин. Прибувши туди, Просперо виявляє, що містечко давно покинуто після закриття місцевої шахти.

У ході розслідування детектив дізнається про темні секрети сім’ї та дух зловісного Сплячого, в якому легко можна впізнати Ктулху. В подальшому Просперо розкриває послідовність вбивств і причини божевілля, що вразили сімейство Картерів. Гра виділяється дуже приємною графікою, навіть у наш час. У 2014 вона взагалі здавалась мені чимось неймовірним. Всім любителям пригодницької тематики, хто за якихось причин пропустив цю гру, однозначно рекомендую заповнити суттєву прогалину у своїй геймерській кар’єрі.


5 МІСЦЕ – Penumbra: Overture (2007 рік)



Вперше я зустрів цю гру, подорожуючи по “розшарених файлах” на просторах локальної мережі місцевого житлового масиву в eMule, 15 років тому. Перша частина –  Penumbra: Overture з’явилася завдяки студії Frictional Games у 2007 році, а вже у 2008-му її чекало продовження –  Black Plague. Ця серія є представником survival horror від першої особи, де будь-які предмети можна брати в руки та переміщати завдяки незвичній фізичній взаємодії (на цьому побудовано багато завдань гри).

Деякі монстри в грі непереможні: від них потрібно тікати й ховатися. Наразі такий геймплей дещо застарілий, комусь може здатися, що в ньому недостатньо динаміки. Хоча, про яку динаміку можна говорити, якщо головне в цій грі – це атмосфера безнадії та загадковості, а також головоломки, що по пазлах збирають загальну картину подій. 

Дія Penumbra: Overture відбувається на арктичній станції в Гренландії, а сюжет брав натхнення в оповіданні «Хребти божевілля» (1931 рік). У ньому Лавкрафт гармонійно поєднує елементи наукової фантастики та літератури жахів. Сюжет повісті сконцентрований навколо пригоди в Антарктиді наукової експедиції з американського університету Міскатонік. 

На даний час графіка виглядає досить застарілою, але більшість подій відбувається у темних коридорах арктичної станції, а батарейки до ліхтарика потрібно берегти, як зіницю ока, адже вони в дефіциті. Крім того, світло може приманити місцевих монстрів, тому немає чого розглядати полігони та текстури. Раптова зустріч з рядовим представником місцевої фауни може коштувати головному герою життя. 

Не буду спойлерити, але фінал першої частини залишає більше запитань, ніж відповідей і тому хочеться після нього відразу пройти продовження – Black Plague. 


4 МІСЦЕ – Darkest Dungeon (2016 рік)



У Darkest Dungeon немає безпосередніх згадок сюжету Лавкрафту, проте посилань так багато, що я не міг не включити цю гру у добірку. Тим більше Red Hook Studios вдалося створити справжній шедевр, який подобається всім тим, хто не шукає простих шляхів.

Сюжет розповідає про відважних героїв, які заради багатств чи високої цілі готові зазирнути у небезпечні підземелля та околиці похмурого помістя, яке втратило свою бувалу велич. Все це сталось по вині нерозсудливого Предка, який проміняв дворянські втіхи на окультизм та містичні ритуали, викликавши древнє зло та орди породжень хаосу, смерті й чогось гіршого за саму смерть. 

Щоб вибратися живими, потрібно вміло застосовувати свої здібності, шукати слабкі місця ворогів і турбуватися не лише про фізичне, а й про моральне здоров’я групи. Якщо хтось у команді збожеволіє, туго доведеться всім. 

Чим далі герої просуватимуться за сюжетом, тим більше знайдуть посилань  на творчість Лавкрафта. При створенні локації “Бухта” та його мешканців – риболюдей, розробники явно брали натхнення з оповідання «Тінь над Інсмутом». Деякі персонажі ніби взяті прямо з «Таємниці Чарльза Декстера Уорда», а у DLC з’являється локація – Млин, з окремою механікою гри, яка дуже нагадує оповідання “Колір з інших світів.

 

Жах фінальних підземель настільки сильний, що ніхто з героїв загартованої у бою команди більше туди не повертається. Особисто я пройшов цю гру декілька разів, награвши багато сотень годин і, певно, пройду ще раз. Крім того, відносно недавно з раннього доступу вийшла наступна частина-приквел Darkest Dangeon 2.


3 МІСЦЕ – Call of Cthulhu 2018



Ця гра цілком виправдовує свою назву, а її реалізація перегукується з майже ідеально відтвореною атмосферою однойменного твору Лавкрафта (1926 року), проводячи з першоджерелом безліч сюжетних паралелей.

Так сталось, що в більшості ігор за Лавкрафтом ми граємо за детектива, в цьому випадку головним героєм є Едвард Пірс. Надворі двадцяті роки XX століття, психіка героя дала збій внаслідок війни, подарувавши йому безсоння, депресію та нічні жахіття, що регулярно сняться Едварду. Не дивно, що він намагався глушити їх міцною випивкою та снодійним.

Після чергового жахливого сну за дверима кабінету з’являється черговий клієнт. Пірс відчиняє перед ним двері, проте братися за чергову нудну справу він зовсім не поспішає. Але, як виявилося, клієнтом був батько загиблої знаменитої молодої художниці, на ім’я Сара Хокінгс…

Разом зі своїм чоловіком і сином вона загинула під час пожежі у своєму маєтку в містечку Darkwater, що знаходиться недалеко від узбережжя Штатів. Ходили чутки, що Сара була одержима, і моторошні картини, що принесли їй таку популярність, були плодами її психічного розладу. Поліція закрила цю справу, заявивши, що це був нещасний випадок. Але батько Сари вважав інакше і не вірив у божевілля своєї дочки, тому вияснити істину він довірив нашому приватному детективу.

Серед переваг гри можна відзначити певну динаміку сюжету та можливість сформувати характер свого героя, але їй не вистачає атмосфери страху, та й взагалі будь-якої напруги. Крім того, вистачає логічних прогалин у сценарії, однак, поціновувачам творчості Лавкрафта вона сподобається.


2 МІСЦЕ – The Sinking City (2019 рік)



Студія Frogwares не вперше звертається за натхненням до творчості Говарда Лавкрафта. Ще у 2008 році вона зіштовхнула на екрані геніального Шерлока Холмса з культом Ктулху, а потім взялася за офіційну гру по мотивах настільної «Поклик Ктулху». Так, саме українці спочатку робили Call of Cthulhu: The Official Videogame. Але бачення розробників та видавців розійшлися, переробляти проєкт віддали французькій Cyanide, а з напрацювань Frogwares народилася The Sinking City.

Ці ігри перетинаються не тільки в точці міфології Лавкрафта, а й мають мало не ідентичну зав’язку. Герої обох ігор – колишні військові, а нині приватні детективи. Обидва потрапляють у місто на усамітненому острові, де майже завжди не спиняється дощ, а рідкісні проблиски сонячного світла — рідкісне блаженство. Обидва мають надприродний дар, що допомагає будувати кар’єру детектива. Але, попри безліч паралелей, Call of Cthulhu (2018) та The Sinking City відчуваються по-різному.

Чарльз Рід прибуває в таємничий Окмонт і одразу змушений зайнятися роботою за профілем — у порту вбито сина місцевої впливової родини, і, поки ми не дізнаємося, що ж трапилося, до міста не потрапити. Ось тут і стали в пригоді містичні таланти, якими доля обдарувала Чарльза, він уміє бачити минуле, доторкнувшись до особливих предметів, та й розпізнати стіни ілюзій для нього не проблема. Але одних талантів не достатньо, без уважного огляду оточення, у вас не вийде докопатися до істини.

Фанатам Ктулху сподобається атмосферний Окмонт за мотивами міфів: з колоритними мешканцями, інтригою, божевіллям та “Древніми”. Крім того, розробники знайшли місце і вміло реалізували моральний вибір головного персонажа.


1 МІСЦЕ Call of Cthulhu: dark corners of the earth (2005 рік)



З самого початку гра демонструє похмуру атмосферу безнадії: 1922 рік, психіатрична лікарня, черговий лікар з божевільним поглядом слухає музику зі старої платівки під стогін та крики душевно хворих. Це останній притулок нещасного детектива Джека Уолтерса, який вирішив саме цього дня звести рахунки з життям. Мотузка і стілець – це все що потрібно тому, хто втратив віру у життя… 

За 7 років до того, приватний детектив на прохання поліції прибуває до покинутого особняка, в якому засіли члени дивного культу. Один із них, на ім’я Віктор, вимагає зустрічі з Джеком, хоча вони ніколи не були знайомими. Не минає і п’яти хвилин, як сектанти влаштовують перестрілку з поліцією, а Уолтерс, скориставшись метушнею, пробирається до будинку. Те, що він виявить, змінить його життя назавжди… Неважко здогадатися, що в основу гри покладено оповідання «Тінь над Інсмутом» (1931 рік).

Гостинність місцевих жителів незабутня!

Тут немає визначної графіки та цілого списку вже звичних для нас технологій, зате Call of Cthulhu може налякати непідготовленого перехожого так, як ніяким Resident Evil і не снилося, адже видима загроза лякає значно менше, ніж страх невідомості. Кожна сюжетна сцена стає справжнім подарунком небес, дозволяючи перевести дух і зібратися з думками. 

Тут вистачає як перестрілок, так і загадок, їхньому вирішенню доведеться присвятити більшу частину часу. Тут немає лічильників патронів, тому ми змушені постійно пам’ятати, скільки набоїв залишилося в запасі, і вчасно зцілювати свої рани, які впливають на боєздатність героя: зламана нога різко уповільнить швидкість пересування, рани рук і голови позначаються на влучності стрільби та зорі. Тож бинти та медикаменти ніхто не скасовував – і чим їх більше, тим спокійніше. 

Гра нагадує Darkest Dangeon тим, що крім фізичних ран, персонаж Call of Cthulhu: Dark Corners of the Earth може отримати й серйозну психічну травму: починається запаморочення, просинаються потойбічні голоси, герой починає розмовляє сам із собою… Якщо ви нехтуватимете своєю психікою, то в кінці вас очікуватиме фінал в психіатричній лікарні, що відображений у найпершій сцені.

На мою думку, перша третина гри найцікавіша, вона з головою занурює нас в цю тягучу атмосферу незвіданого жаху. Важко описати свої враження від однієї з перших місій, коли тікаєш з номера в готелі, а за тобою женуться з сокирою напівбожевільні місцеві жителі. Тільки прибувши в Інстмунт, ти відчуваєш, що тобі тут не раді та твориться щось дуже дивне.  Гра відзначається дуже добротним сюжетом, зі своїми секретами, які я раджу вам самим розкрити!

Висновок

Говард Лавкрафт продемонстрував своїм читачам неосяжність Всесвіту і те, що десь там, за його межами, існують сутності, яких людський розум навіть не здатний усвідомити. Вони настільки древні й могутні, що персонажі його творів навіть не могли описати їх словами, покладаючись тільки на свої емоції.  Лавкрафт веде нас до думки, що насправді абсолютний жах викликає те, чого ми не бачимо, адже до нього неможливо звикнути чи адаптуватися: розум читача сам домалює собі найстрашніші картини, а письменнику варто лише посіяти своє насіння жаху.

„Мені здається, наймилосердніша річ у світі – це нездатність людського розуму пов’язати в єдине ціле всі його складові. Ми живемо на тихому острові невігластва посеред чорного моря нескінченності, і це не означає, що нам треба виходити за його межі. Науки, що просуваються кожна у свій бік, до цього часу не завдавали нам багато шкоди; але в один прекрасний день зібравши розрізнені шматочки знання в єдине ціле, ми відкриємо такі страшні перспективи реальності й нашого в ній положення, що нам залишиться або збожеволіти від цього одкровення, або рятуватися від світла знання у безпечному світі нового середньовіччя.“ — Говард Філіпс Лавкрафт

Disqus Comments Loading...