Тиждень тому, пізно ввечері, я налив собі вина, глибоко зітхнув і видалив свій акаунт у Facebook. Так закінчилась моя майже двадцятирічна історія в соцмережі. На той момент у мене було близько 5000 друзів і кілька тисяч підписників, із яких я знав у кращому випадку 200.
За день до видалення акаунту я написав пост із проханням до друзів дати про себе знати в інших каналах, щоб ми залишалися на зв’язку. Неочікувано пост зібрав рекордну кількість лайків. Того ж дня моя база контактів у LinkedIn поповнилася приблизно на сотню людей, кілька десятків написали в Telegram, дехто навіть зателефонував, просто щоб дізнатися, як у мене справи, бо побачили пост.
Це були ностальгічні два дні. Я згадав, як все починалось. Соцмережі задумувалися як платформи для спілкування друзів – у першу чергу однокласників та однокурсників. Пам’ятаєте ту магію середини 2000-х, коли ти вказував свою школу чи універ, а тобі одразу показували список людей, з якими ти вчився, і чий контакт давно загубився, і коли ти особисто знав усіх своїх «френдів»? Або ті групи з безглуздими назвами типу «Спільнота людей, які люблять довше поспати вранці»?
З тих часів багато чого змінилось. В Україні російська соцмережа «ВКонтакте» втратила актуальність у 2014 році після захоплення Росією Криму та початку війни на Донбасі. У США Facebook із тусовки друзів перетворився на платформу з відверто низькоякісним контентом, яка слідкує за кожним твоїм кроком в інтернеті та хоче лише одного – твого часу та уваги. А X заполонили нескінченні меседжі Маска з політичними гаслами, Трампа та республіканців, навіть якщо ти на них не підписувався.
Про кризу соцмереж та недосконалість інтернету у теперішньому вигляді ще кілька років тому писав мій друг – Олексій Мась. Він був головним візіонером українського інтернету та останні роки життя будував проєкт «Крафтові соцмережі», який мав розгорнути «інтернет, що звернув не туди», у правильне русло. Ще йому подобалися мої книжки, і він писав про них хороші відгуки – значно позитивніші, ніж вони інколи заслуговували. Ми рідко спілкувалися наживо, і я постійно думав: ось наступного разу, коли буду в Києві, обов’язково напишу Льоші та запропоную зустрітися.
У 2020 році, незадовго до трагічної загибелі, він написав серію статей про те, що інтернет і соцмережі пішли не тим шляхом. Одночасно він звільнився з посади топ-менеджера в «Київстар» і запустив проєкт під назвою «Крафтові соцмережі». Ідея не стала вірусною, невдовзі Льоші не стало. Але його думки виглядають актуальними у 2024-му, і я хочу процитувати кілька його ідей.
Спочатку інтернет задумувався як розподілена мережа. Його задача – передавати інформацію навіть там, де монополії намагаються цьому завадити. Така мережа сприяє різноманіттю думок і вільному обміну ідеями.
Перші вебсайти були простими: вони використовували HTML, щоб показувати інформацію, і посилання для переходу між сторінками. По суті, репост у соцмережах – це теж посилання. Це було зручно та зрозуміло всім.
Але самі по собі посилання – недосконалі. Їм бракує атрибутів авторства та ставлення інших користувачів – чи довіряють вони цій інформації, чи ні. Зараз за нас такі рішення приймають корпорації та закриті алгоритми Google та Facebook. Але ця система централізована та заточена на монетизацію, а не на потреби користувачів.
Відповідно, якщо ми хочемо зробити інтернет знову розподіленим, нам треба створити свою розподілену систему довіри, де кожен сам вирішує, кому вірити. Це допоможе боротися з фейками та неправдивою інформацією.
Для цього посиланням версії 2.0 потрібно додати інформацію про автора та контекст. Це допоможе зрозуміти, хто поділився / створив інформацію і з якою метою. Але як визначити, чи можна вірити автору або контексту?
В основі децентралізованої системи довіри лежать так звані «Центри сили». Це вузли мережі, які дозволяють створити розподілену систему реєстрації та довіри без централізованого контролю. Кожен «Центр сили» може видавати «цифрові паспорти» користувачам, формуючи мережу довіри. Це дає шанс повернути інтернету початкову розподіленість і демократичність, дозволяючи кожному впливати на розвиток мережі та контролювати власну інформацію. У вузлів теж буде свій рівень довіри, залежно від оцінок інших вузлів і користувачів.
Коли існує така система довіри, уявіть, що сайти стають інтерактивними. Ви заходите на сторінку і бачите, хто з ваших друзів, відомих осіб чи просто авторитетних користувачів прокоментував певний фрагмент матеріалу, додав у закладки, оцінив якість інформації тощо.
Я називаю такі інтерактивні доповнення «об’єктами». «Вага» об’єктів користувача залежатиме від його рейтингу довіри, який, своєю чергою, формують інші користувачі. Об’єкти зберігаються не на сайті, а у внутрішньому сховищі людей, доступ до якого мають лише вони самі.
Таким чином, рейтинг сторінок, новинної стрічки та потоків контенту визначатиметься прозорими алгоритмами та рішеннями користувачів, а не корпорацій.
Перехід до нової системи має бути поступовим. Сайти можуть пропонувати версії у старому та новому форматах. Можливо, знадобиться розробити новий браузер, який дозволятиме взаємодіяти з контентом по-новому і налаштовувати власні параметри довіри.
Соцмережі 1.0 – це коли вони за допомогою алгоритмів вирішують, що тобі показати. Це призводить до маніпуляцій та викривлення реальності, про що говориться у фільмі «Соціальна дилема».
Соцмережі 2.0 – це платформа для створення спільнот, де кожна спільнота унікальна, але водночас взаємодіє з іншими через спільні стандарти. Це свого роду конструктор, який дозволить за кілька кліків налаштувати спільноту. Треба тільки вказати, хто є власником, які дані зберігаються та якими даними вона обмінюється з іншими. Кожна спільнота – це приватна власність, інакше з’явиться бажання закривати спільноти, урізати їхній функціонал, забороняти їм обмінюватися інформацією, щоб зберегти єдиний центр.
Інтернет має бути інструментом для вільного обміну ідеями, а не засобом маніпуляцій. Повернувшись до принципів розподіленості та відкритості, ми зможемо зробити мережу більш демократичною та корисною для всіх.
Вище я максимально стисло скомпілював основні ідеї свого друга. Він написав їх до появи Bluesky, до масового відтоку користувачів із X, і коли у Facebook ще хтось писав осмислені пости, а не просто гортав стрічку із клікбейтних картинок і відео, розрахованих на дегенератів, і не брав участі у нескінченних срачах.
Втілення багатьох із цих ідей я побачив у Bluesky, де вже «тусуються» 20 млн користувачів, і це стало однією з причин, чому я пишу цей текст. Якщо хтось не знайомий із цією соцмережею, то в її основі лежить AT Protocol (Authenticated Transfer Protocol). Він підтримує незалежні спільноти, які можуть обмінюватися між собою даними. У майбутньому, за задумом творця, платформа має стати відкритою мережею з безліччю незалежних спільнот. Тобто якщо розробник створить свій додаток на цьому протоколі, користувачі Bluesky зможуть ним користуватися, переносячи туди свій нікнейм, коментарі, підписників тощо.
Звісно, творець Bluesky Джек Дорсі навряд чи читав Олексія, а Олексій не знав, що станеться за кілька років після його смерті.
Як так виходить, що у різний час і в різних частинах світу в людей виникають схожі інноваційні ідеї? У мене є теорія з цього приводу. Пам’ятаєте, як свого часу з’явився Facebook? Він не був єдиним чи унікальним. Ідея соцмереж у певний момент стала очевидною та неминучою, бо була частиною цифровізації суспільства. Цукерберг просто реалізував цю концепцію краще за інших, попри існування попередників як-от Friendster чи MySpace.
Сьогодні у прогресивної меншості, а саме ці люди завжди творять історію, є запит на свободу й децентралізацію. Хай навіть локальний, але успіх платформ на кшталт Bluesky це підтверджує. І рано чи пізно одна з таких ідей може розвернути мережу в новому напрямку так само як це свого часу зробили соцмережі.
Пам’ятаю, років десять тому в Долині мене вразив білборд на під’їзді до офісу Facebook. На його зворотному боці ще виднілися затерті сліди логотипа Sun Microsystems, а спереду сяяла емблема Facebook. Цікаво, чи буде чергова зміна парадигм? І якщо так, хто посяде місце нинішньої великої п’ятірки технокорпорацій?
Білборд біля офісу Facebook, 2019 рік. Фото автора.
І тут у мене питання до читачів. А як би ви сформулювали для себе принципи нового інтернету?
Я на швидку руку накидав кілька ідей, але хотів би розвинути їх у майбутньому:
Допоможете їх доповнити? І чи реально все це?