За часів давніх богів, воєвод та царів я любив фотографувати. До того ж це хобі чудово “лягало” на мою пристрасть до велоподорожей. Але, на жаль, після початку повномасштабної війни інтерес до фотографії відбило повністю. Тому остання на цей час публікація в моєму Інстаграмі датується 17 квітня. Втім, завдяки Google Photos можна ненадовго повернутися назад у часі й згадати, як воно було в минулому житті.
Одразу попереджу про декілька речей:
Так, сьогодні на знімки з SE першого покоління дивитися трохи боляче. Однак свого часу це був смартфон з доволі гарною камерою. Особливо якщо трохи “підшаманити” в фоторедакторі:
В принципі SE зі своїми задачами в ролі фотокамери справлявся дійсно непогано. За його огріхи зазвичай “віддувалися” Lightroom, Snapseed та трохи VSCO (досі вважаю їх кращими мобільними фоторедакторами.
Як нескладно побачити, люблю я додати кислотності. Або ж, наприклад, захочеться іноді перетворити день в ніч. Навіщо? Не знаю.
iPhone SE був класним завдяки компактності. Але помираючий акумулятор все ж сказав: “Пора”. І я придбав свій наступний смартфон.
Зараз мій основний смартфон — iPhone 11. І можу з впевненістю сказати, що Pixel 3A робить фото краще у більшості сценаріїв. Мені дійсно подобалось, як він знімає.
Ось, наприклад, трохи Карпат:
Ось пара локацій Шарівського палацу на Харківщині:
А тут міні-добірка з різних невеликих велоподорожей:
Коли велосипедний сезон закінчувався (або просто ліньки крутити педалі), завжди можна було взяти Pixel, вилізти кудись за місто з термосом чаю, просто годинами блукати й фотографувати все, що трапляється на очі чи під ноги:
А взагалі в будь-якій незрозумілій ситуації можна просто сфотографувати соняхи:
Ну й куди ж без розпіареної свого часу астрофотографії. Якщо вичавити з фоторедактора побільше соків, можна отримати щось на кшталт такого:
До Пікселя в мене досі дуже теплі почуття. Він все ще живий, чудово тримає батарею й класно фотографує. Але роки взяли своє — система працює вже далеко не так швидко та плавно, як раніше.
Як вам ідея: навантажити 15-кілограмовий сталевий велосипед сумками, кинути на плечі важкий рюкзак й поїхати в одноденну подорож на 225 км з Полтави в Шарівку й назад? І ще взяти з собою дзеркальну фотокамеру? От і я вважаю що це клас (ні). Але був у мене й такий досвід.
“Дзеркалка” ніколи не приносила особливого задоволення. Доки її дістанеш з сумки, знімеш кришку об’єктива, перевіриш, чи налаштування коректні, вже не хочеться нічого фотографувати. Однак свого часу трохи й зі стареньким Кеноном (а ще раніше — з Ніконом) я все ж побігав.
Далі — трохи каші з фото на Canon, та чергових експериментів з кольором:
Якось так…
Зараз в родині фотографією займається дружина, користуючись повнокадровим Canon RP і парою об’єктивів. Класний апарат, але я до нього навіть не торкаюся 😉
Дякую за увагу!
P.S. Автори, долучайтесь до конкурсу активніше, а то як не рідні
(сказав я, який вже місяць готує текст про проектор)
