Дистрибутивів Linux настільки багато, що все спробувати просто неможливо: поки ти тестуєш один дистрибутив, на світ з’являється ще два. Тому при першому знайомстві більшість користувачів йде шляхом найменшого опору і ставлять Ubuntu – найбільш розкручений та найбільш відомий дистрибутив.
Зміст
Якщо ми подивимось на наступну діаграму, то побачимо, що частка Linux у світовому ринку операційних систем (ОС) для настільних ПК є стабільно мізерною на всьому відрізку часу. Чому так? Як така захищена, швидка та надійна ОС не може здобути масової популярності? Я деякий час спробував покористуватися різними дистрибутивами, щоб оцінити поріг входження і зрозуміти, чи буде простий користувач у здоровому глузді переходити на Linux. Одразу зазначу, що я встановлював не самі нові версії дистрибутивів, а перевірені версії (наприклад Ubuntu 20.04 LTS), проблеми яких вже більш-менш відомі і всі “мануали викурені” у достатній кількості. Також зазначу, що досвід з лінуксами в мене був, навіть колись давно переводив на нього декілька фірм. В даній статті я стараюсь розглянути Лінукс з точки зору простого користувача, який перший раз спробував щось інакше, ніж Windows, чи macOS.
Частка світового ринку операційних систем для настільних ПК
Дистрибутиви Linux тестувались на наступній конфігурації:
Деякі виробники готових комп’ютерів встановлюють Linux Ubuntu, як штатну операційну систему. Радити середньостатистичному новачкові Ubuntu – це надійний спосіб зробити щеплення від Linux на довгий час. Чому я вважаю Ubuntu (не плутати з Xubuntu чи Kubuntu) невдалим для першого досвіду? Річ у тому, що він використовує робоче оточення Gnome, воно задумувалось, як новий тип інтерфейсу: мінімалістичний та інтуїтивний для типового використання з клавіатурою та мишею і, крім того, для сенсорного керування.
Далі я просто наведу слова Лінуса Торвальдса, коли він вперше випробував Gnome:
“Абсолютний провал з погляду досвіду використання, чому у мене не може бути мов на робочому столі? Розробники Gnome вирішили, що для користувача занадто складно перепризначити деякі кнопки миші та й взагалі працювати за комп’ютером – це надто складно? Тому треба зробити процес роботи максимально дратівливим…”
Трохи пізніше Торвальдс підібрав набір розширень, з якими Gnome перестав його так сильно дратувати, але, в цілому, з тими його словами я згоден досі, хоч минуло вже багато років.
Причина невисокої популярності Ubuntu та десктопного Linux загалом криється в тому, що команда Ubuntu і Gnome відмовилася від нудних, але справних рішень хоча б Gnome 2 і почала за замовчуванням використовувати інтерфейс, заточений під touch. З Gnome 2 Ubuntu був своєрідним орієнтиром, дистрибутивом, який подобався дуже різним людям. На мою думку, з Unity, а потім Gnome 3-4, Ubuntu таким флагманом бути перестав.
Gnome 3 у різних дистрибутивах налаштований трохи по різному, але в цілому він виглядає приблизно так: на екрані постійно видно тонку панель зверху, більша частина простору на ній не використовується ніяк. Тут відображається дата, час, а в блоці праворуч вибрана мова розкладки, тип підключення, рівень гучності, завершення роботи або зміна користувача та налаштування. Зліва знаходиться кнопка “Огляд” та праворуч від неї одна єдина назва активного вікна. Тобто, якщо у вас відкрито 10 вікон на панелі, ви цього не побачите і тут же знаходиться прев’ю відкритих вікон.
Можна використовувати сполучення клавіш Alt-Tab, або одразу потрапити сюди кнопкою Win. Ліворуч закріплені додатки, dragon-n-drop працює, знизу знаходиться список встановлених у системі програм, зверніть увагу, що назву програм видно не повністю.
Gnome 3 схиляє користувача до “одновіконності” та “однозадачності”. На мій погляд, у цьому плані він надихався конкретно iOS. У деяких дистрибутивів “поскупилися” на кнопочки у віконній панелі: хрестик залишився закрити вікно, а “згорнути” чи “розгорнути” – десь забули. На щастя, в інших дистрибутивах у Gnome це є і в будь-якому випадку для максимізації вікна або його повернення до базового розміру можна зробити подвійний клік мишею.
Якщо у вас монітор з низькою роздільною здатністю – FullHD і нижче та слабкий комп’ютер, спробуйте краще дистрибутив на базі робочого середовища XFCE, наприклад xUbuntu або Mint XFCE. Це середовище не вимогливе до ресурсів комп’ютера і гнучко налаштовується, але поки має проблеми з масштабуванням, роботою на панелях з високою роздільною здатністю. Так що якщо у вас екран з роздільною здатністю вище FullHD, всі елементи на робочому столі будуть надто дрібними. В принципі, це вирішується, але не парою кліків мишею.
Все щойно сказане вірно і для MX Linux, ця система має кастомізовану оболонку XFCE схожа на Gnome 3. В Ubuntu крім XFCE та Gnome 3 є й інші варіанти на базі того ж фреймворку GTK, наприклад робочий стіл Mate.
Якщо у вас комп’ютер потужніший, то можу порекомендувати Linux Mint на базі робочого столу Cinnamon – це Gnome 3 c повністю переробленим інтерфейсом (shift+alt працює), логіка управління і зовнішній вигляд робочого столу, як на Windows, підтримується масштабування у роботі з High DPI панелями.
В Ubuntu “з коробки” цього немає, я був сильно здивований, коли це виявив. А от розробники PopOS постаралися виправити принаймні найочевидніші недоробки в інтерфейсі Gnome 3, але, на жаль, не всі.
Практично на всіх дистрибутивах сімейства Ubuntu є зручний встановлювач пропрієтарних драйверів, що дуже корисно для власників тих самих відеокарт Nvidia, тому що при роботі чи грі продуктивність відкритого та пропрієтарного драйвера відрізняється у рази. З відкритими драйверами все жахливо гальмує. На жаль, Nvidia не поспішає розкривати документацію своїх відеокарт.
Розробники PopOS пішли далі інших у плані встановлення драйверів і пропонують одразу, ще до встановлення завантажити образ PopOS з інтегрованими пропрієтарними драйверами nvidia або такий самий образ, але без них – кому що.
PopOS по суті – це також Ubuntu, його перевага в тому, що у нього переписано встановлювач, який вже адаптований для панелей з високим PPI. Мені зараз здається, що PopOS – це кращий дистрибутив для дому на базі Gnome 3 і Cinnamon, який ставиться всього однією простою командою, але все ж потрібно зайти в консоль і дану команду виконати.
Якщо ви хочете цього уникнути, починайте все ж таки з Linux Mint, де можна користуватися системою, не знаючи жодної команди взагалі. Cinnamon в Linux Mint розроблено з урахуванням логіки керування, як у Windows.
Якщо вам подобається macOS, зверніть увагу на Elementary OS. В цьому дистрибутиві є оболонка Pantheon, який базується на GTK і, як не дивно, дає велику гнучкість налаштування “з коробки” у порівнянні з Gnome 3. Перше враження від пантеону особисто у мене були позитивні, але я не зміг коректно протестувати Elementary OS, тому що оболонка постійно зависала і падала на реальному комп’ютері та нормально працювала тільки на віртуальній машині. Те саме було і з багатьма іншими дистрибутивами Linux, крім PopOS і Linux Mint, ці два дистрибутиви працювали в мене як годинник.
Ще один дистрибутив який намагається бути схожим на macOS – це Deepin Linux. Як і MX Linux він заснований на Debian, а не на Ubuntu та використовує власну оболонку робочого столу.
Раніше даний дистрибутив мав безплатну версію Crossover для запуску Windows програм. Я правда не знаю, наскільки це потрібно зараз з урахуванням наявності Lutris і Play on Linux . Вони безплатні, але у мене Deepin, на жаль, нормально запускався тільки на віртуалці , крім того, глючила мережа.
Якщо ви займаєтесь відеомонтажем, то на Linux є відеоредактор DaVinci, який створювався для CentOS і найпростіше його встановити на системи сімейства Red Hat. У Fedora workstation він вже встановлений за замовчуванням “з коробки”. За фактом DaVinci ставиться хоч на Ubuntu, хоч на Mint, хоч на PopOS. Раз вже ми торкнулися теми Fedora, я б сказав, що Fedora workstation – це перший вибір для всіх тих, хто з якихось причин не хоче користуватися Ubuntu. Серед користувачів Fedora багато адмінів, які використовують будь-яку споріднену Fedora workstation систему у себе на серверах, через те, що вона стабільна і в цілому надійна.
Якщо ви використовуєте Linux для відеомонтажу з DaVinci, то можете звернути увагу на інший відеоредактор Lightworks, не вистачає хіба що Adobe Premiere.
Те саме стосується і Steam, який створюється для Ubuntu, тестується на ній, але по факту буде працювати на будь-якій з вищеназваних систем, хоча в них можуть виникнути складнощі в налаштуваннях.
Звичайна програма ставиться на різні Linux дуже просто з вбудованого магазину, який є у всіх популярних дистрибутивах, націлених на домашнє використання.
У Manjaro теж є графічний інтерфейс для встановлення та видалення програм. Manjaro цікавий тим, що технічно заснований на Arch Linux і поступово оновлюється до найновішої версії. Інші популярні Linux поки що так не вміють, але скоро за планом так зможе Fedora. На деяких конфігураціях (на моїй в тому числі) Manjaro виснув і глючив.
Clear Linux OS має кривуватий встановлювач, на моєму комп’ютері глючив і гальмував. І ще до того, як я встиг встановити софт, він успішно самоліквідувався, позбавивши мене зайвих витрат часу.
У Clear Linux налаштовані набори для розгортання систем машинного навчання на базі DL boost, а ще це єдиний дистрибутив Linux з тих, які я зустрічав, що не вимагає обов’язкового включення режиму сумісності CSM в BIOS для того, щоб його можна було нормально встановити.
В багатьох інших системах використовуються оболонки на базі фреймворку GTK, що лежить і в основі Gnome, але для нього існує гідна альтернатива. Так що я сміливо можу порадити і будь-який дистрибутив на базі KDE, наприклад kUbuntu. Як і Cinnamon, KDE у багатьох аспектах копіює логіку управління Windows та за фактом скорочує час адаптації під час переходу на Linux для колишніх користувачів Windows.
При цьому KDE дуже гнучко налаштовується штатними засобами та підтримує режим HighDPI, що дозволяє обійтись без додаткових твікерів. KDE заснований на фреймворку QT і має власний набір штатних програм у тому числі чудові програми для малювання, наприклад KRITA, яку багато хто використовує і на Windows і на macOS і в Лінукс з Gnome.
З недавніх пір KDE споживає підозріло мало системних ресурсів, розробники останні декілька років билися над оптимізацією і, схоже, не дарма. Це більше не той важкий монстр, яким я звик вважати це середовище.
Я спробував багато дистрибутивів за останні кілька тижнів і, думаю, що час на цьому зупинитися. Linux Mint як і раніше залишився моїм фаворитом і я не зміг знайти стовідсоткової заміни для нього. Мені дуже сподобалося як розвивається PopOS, хоч вона використовує інтерфейс Gnome, а не KDE чи Cinnamon. Я думаю, що на сьогодні це найкраща альтернатива для Ubuntu, для тих хто все-таки хоче використовувати Gnome.
Система керування програмним забезпеченням є важливим елементом будь-якої операційної системи. Від неї безпосередньо залежить стабільність і гнучкість системи. Щодо цього Windows залишається далеко позаду Linux. У Windows існує Microsoft Store, але в більшості випадків ви повинні перейти на сайт конкретного програмного забезпечення, щоб отримати інсталяційний файл для завантаження та встановлення вибраного програмного забезпечення. Цей файл може включати велику кількість рекламного ПЗ або шкідливих програм, і далеко не факт, що ви про це дізнаєтеся (якщо завантажувати файли не з офіційних сайтів).
З іншого боку, дистрибутиви Linux надають централізований програмний центр для встановлення будь-яких програм зі спеціальних сховищ (репозиторіїв). Програмне забезпечення в репозиторіях ретельно перевіряється спільнотою розробників, і майже не можливо включити до його складу будь-який рекламний, шкідливий та інший небажаний софт. Крім того, існують й інші способи встановлення програмного забезпечення в Linux. Більш “просунуті” користувачі можуть самостійно зібрати програму з вихідних кодів або встановити її через термінал.
Якщо ви полюбляєте грати в ігри та вам потрібна хроша сумісність з певним програмним забезпеченням, то беззаперечно – Windows набагато кращий вибір. Steam для Linux дозволяє встановлювати ігри з Windows, але він все ще знаходиться в процесі розвитку, і не всі ігри з Windows за допомогою нього коректно працюватимуть (якщо взагалі запустяться). Крім того, ви можете пограти в деякі ігри, розроблені для Windows за допомогою Wine або Proton.
На жаль, для Linux немає ні MSI Afterburner, ні FPS monitor, тому я використовував дані, які видають вбудовані бенчмарки ігор та внутрішньоігровий “оверлей” Steam.
Для запуску ігор із Epic Games або GOG існують opensource лаунчери, наприклад Lutris. Він зручний тим, що може підтягнути бібліотеку із вашого облікового запису. Крім того, він має свій сайт, де можна перевірити сумісність ігор.
Так як мій тестовий комп’ютер не є повноцінним ігровим (вбудована графіка Vega), то я перевірив тільки декілька старих забавок: GTA 5 та гонки – Grid 2. Різниця у швидкодії була десь на 15-20% на користь Windows, у Linux Mint траплялися періодичні просадки кадрів, яких не було на ОС від Microsoft. Новачку не сподобається в першу чергу те, що спроба пограти на Лінуксі може перетворитися у велику кількість зайвих рухів та непередбачуваних проблем.
