Ігри завжди були дорогим хобі, і великі покупки часто призводять до ще більшого невдоволення, коли вони не виправдовують очікувань. Чи то консоль, на якій майже не граєш, чи контролер, який не сподобався, чи навіть гра, яка врешті-решт не припала до душі. Кожен із нас хоча б раз відчував розчарування на своєму ігровому шляху.
Зміст
Минулого року я вирішив повернутися до ПК-геймінгу вперше за понад десять років. Мій 13-річний комп’ютер на базі AMD FX-4300 + 6 Гб DDR3 + GeFORCE GTX 550 Ti ледве дихав і потребував повної заміни. Однак витрачати багато грошей не хотілось. Це зробило бюджетний готовий комп’ютер зі значною знижкою привабливою покупкою. За задумом, в разі чого я надіявся оновити компоненти пізніше, якщо залишуся на цьому шляху.
Як можна здогадатися з цього списку, усе пішло не так, як планувалося. Незадоволення продуктивністю призвело до того, що мені довелося купити не лише нову відеокарту, а й материнську плату AM5 для кращого процесора. На цьому етапі я фактично будував зовсім інший комп’ютер, аж до нового корпуса, коли зрозумів, що нормальні відеокарти не вміщаються в корпус мого готового ПК. У підсумку я отримав систему, у якій не залишилося нічого від початкової, окрім NVMe SSD як додаткового сховища.
В готові збірки хитрі ділки намагаються запхати якомога більше неліквідного компонентного мотлоху, який по окремості ніхто не купить. Основна фішка — запхати це все у яксраву оболоноку, щоб виглядало «по ігровому». Якщо бачите там відеокарти 3000-ї серії, будьте певні — це пошарпана долею майнінгова карта з міняними вентиляторами, або й прямо після ремонту чи прогріву.
Коротко кажучи, я втратив десь 30 000 гривень, які витратив на той готовий ПК, на шляху до комп’ютера, який я насправді хотів. Зате цей процес навчив мене багато чому про збірку ПК, чого я б не дізнався, якби одразу збирав свій поточний комп’ютер із нуля. Нічого дивного — за досвід потрібно платити.
Якщо починати з консолей, то покупкою про яку я найбільше шкодую — це Xbox Series X. Я купив її через кілька років після старту поточного покоління консолей, щоб пограти в Forza Horizon 5 та Halo Infinite, і був робив ставку на Game Pass.
Однак я не знав, наскільки сумним буде майбутнє цієї консолі. Її недопрацьовані ексклюзиви рідко зацікавлювали, через що я все менше вмикав консоль. Коли я повернувся до ПК-геймінгу і почав використовувати Game Pass через нього, Series X остаточно залишилась припадати пилом на полиці, а потім й зовсім відправлена на продаж в олх.
Крім того, консоль виглядала нефункціональною. Вона не відтворювала HD Blu-ray (хоча PlayStation 5 робить це без проблем), часто запускається з неправильною роздільною здатністю і має проблеми з підключенням до мобільного додатку. А з підвищенням цін на ексклюзиви, які тепер стають мультиплатформеними, я не уявляю, чому хтось обере її замість своїх прямих конкурентів.
Консолі NES та SNES Classic Edition були мрією ретро-геймерів, коли вийшли на ринок. Це завдяки реплікам контролерів, легкості їх модифікації та кільком крутим іграм, як-от перший офіційний реліз Star Fox 2.
На жаль, невдовзі вся їх колекція ігор стала доступною через нові емулятори на Nintendo Switch Online. Це зробило Classic Edition непотрібними для повсякденних потреб. Було простіше запускати ігри на моєму Switch, який завжди підключений до телевізора. Ще й бездротові контролери усунули проблему коротких кабелів. До того ж більшість сторонніх ігор із Classic Editions, які не перейшли до емуляторів Switch, отримали перевидання та ремастери на інших платформах.
Завдяки своїм видовженим формам, Wiimote та Joy-Con стали для Nintendo основним компонентом імпровізованого керма, у яке вставляється самий контролер. Так і відбувається взаємодія з відповідними іграми Mario Kart, додаючи нотку аркадного симулятора. Ідея розумна, але моє захоплення швидко згасло, коли я зрозумів, що набагато зручніше грати зі звичайним геймпадом.
Маючи за «плечима розходів» цю марну покупку, я точно знаю, що пропущу чергове кермо на основі Joy-Con 2 для Mario Kart World на Switch 2.
PlayStation Vita нерідко піддавались критиці, але я не збираюся продовжувати цю традицію. Цей портативний пристрій був якісним і подарував немало приємних вражень, зокрема став для мене входом у франшизу Persona та приніс світу Gravity Rush. Лише заради цього можна вважати покупку виправданою.
Проблема в тому, що Sony не підтримувала пристрій достатньою кількістю таких ігор. Сторонні розробники намагалися заповнити цю прогалину, але багато з цих ігор були доступні й на Nintendo 3DS, через що володіння обома пристроями здавалося зайвим. Nintendo пропонувала набагато більше ігор від першої особи, тож я зазвичай використовував Vita лише для мультиплатформених сторонніх ігор.
Остаточним цвяхом у труну Vita стало те, що більшість її найкращих ексклюзивів стали доступними на інших консолях, і я не мав жодної причини діставати цей портативний пристрій протягом останнього десятиліття.
Не буде перебільшенням сказати, що Wii U у ретроспективі не була найкращою покупкою, адже майже всі її ексклюзиви отримали покращені версії на Switch. Навіть якщо мені подобалася ця консоль під час її короткого життя, вона лежить у шафі з 3 березня 2017 року.
Однак я шкодую про покупку Wii навіть більше, ніж Wii U. Консоль із роздільною здатністю 480p в еру HD була абсолютно неприйнятною, а контролери Wiimote та Nunchuck ніколи не здавалися зручними (не допомагало й те, що «Classic Controller» був так само незручним і потребував підключення до Wiimote). Ці фактори підривали навіть найвідоміші релізи від Nintendo, через що я рідко проходив до кінця ті ігри на Wii, які в іншому випадку мені б сподобалися.
Xbox Elite Wireless Controller Series 2 досить непоганий контролер, але він не виправдовує своєї високої ціни. Навіть зі значною знижкою, за якою вдалося його придбати.
Я вже казав, що рідко грав на Xbox Series X, але цей контролер міг би легко знайти своє місце на ПК. Але, на жаль, він для мене занадто важкий. Його вібрація надто інтенсивна, а задні кнопки дуже незручні. Змінні деталі — це круто, але мені вони зовсім не потрібні. Я зрозумів, що віддаю перевагу простоті та якості контролера за половину ціни у порівнянні. Це стосується в першу чергу стандартного контролера Xbox, який іде в комплекті з консоллю.
Якщо я щось і виніс із цієї покупки, то це те, що преміальні геймпади не виправдовують своєї ціни в перерахунок на зручність та відчуття.
Те що контролері Backbone One для iPhone не виправдав мої сподівання зовсім його провина. Мені не сподобалися додаток і підписка, які нав’язуються, а також, звісно, ціна. Однак справжнім ударом стало те, що Apple перейшла на порти USB-C на iPhone незабаром після покупки, що зробило Backbone One із роз’ємом Lightning абсолютно непридатним.
Якщо мені колись знадобиться контролер для iPhone, я просто куплю кліпсу, яка кріпить телефон до стандартного геймпада.
Всі ці невдалі ігрові покупки коштували мені чимало грошей, але вони й своєю чергою багато чому навчили. В першу чергу — прийняття обґрунтованіших рішень в майбутньому.
