Продовжуючи свій цикл дописів про улюблених авторів, було б помилкою не згадати Гарі Гарісона – лицаря ордена святого Фантонія, члена Британської науково-фантастичної асоціації та Гранд майстра Неб’юли.
Зміст
Вперше я познайомився з його книжками в 90-х роках, як і більшість хлопчаків того часу. На щастя смартфони та різноманітні гаджети ще не винайшли та в нас було безліч вільного часу, щоб приділити його для читання чудових романів.
Декілька книжок Гаррі Гарісона красувались у моїй домашній бібліотеці, саме з них я почав ознайомлення з творчістю цього неординарного письменника. Надалі я шукав їх в місцевих бібліотеках і, як не дивно, вони завжди були в наявності хоча б для читального залу.
На мій погляд, це один із найкращих зарубіжних науково-фантастичних романів свого часу. Він поєднав у собі як переваги гострої пригодницької фантастики, так і твору, що змінює наші уявлення про світ та про сили, що взаємодіють у ньому. А ще, звичайно, дуже привабливий момент про високу чутливість живої матерії планети Пір до почуттів — мимоволі починаєш шукати паралелі з нашого земного ареалу і допускати існування екстрасенсорики, телекінезу та інших екзотичних здібностей. Звідси недалеко й до ідей Вернадського і з ним — привіт, ноосфера!
Мені подобається доволі активний темп книжки. Імпонує й те, що за бадьорим бойовиком Гаррісон чітко впроваджує лінію того, що шлях війни – це глухий шлях смерті. Вустами головного героя письменник намагається довести всім місцевим воякам думку, що шлях насильства нічого не вирішує.
Жаль, що у людей подібні уроки не мають попиту. Історія коротка, повна подій та пригод, проте за простим бойовиком ховається куди як важливіше посилання про те, що насильством нічого не вирішиш.
Довгий час я не вважав себе палким поціновувачем космічної фантастики, тому не поспішав братися за читання цього циклу, адже тут взагалі насправді немає “справжнього” космосу, тільки переліт на іншу планету. Тож в першій книзі циклу це точно не наукова і не космічна фантастика. Однак мене поступово затягувала ця історія, все описано захопливо і динамічно.
Чому мені найбільше сподобалася саме перша частина? Тому що прийшлася до вподоби історія, як герой спеціально потрапляє до в’язниці, щоб розжитися зв’язками та авторитетом. Пік інтересу приходиться на його спілкуванні зі Слоном, але коли вони перелетіли на іншу планету, мені здалося, що це якась комп’ютерна гра з 90-х. Знову ж таки, якщо згадати, що книга написана в 1985, то всі збіги випадкові.
Сюжет про помсту можна назвати якоюсь мірою — кліше, але світ у якому він поданий, просто неймовірний. Гаррісон “намалював” чудову картину альтернативного всесвіту, де великий вибух астероїда не знищив динозаврів і з’явилася альтернатива людській цивілізації.
Перша частина книги де ми пізнаємо світ Ілані разом з Керіком, по-справжньому моя улюблена. Особливо сподобався цілий термінологічний словник з малюнками у кінці книги, де описані основні технології та невідомі для нас інструменти альтернативної цивілізації. Їх винаходи побудовані на генетичних експериментах. Народжені фантазією автора всі ці Урукето, Хесотсани та решта невідомих тварин дуже гармонійно вписуються у світ Едему.
Мені дуже дивно, що в 90-х роках було безліч збірників та книжок Гаррі Гаррісона, а тепер, у 2024 році я побачив тільки декілька книжок українських видань. Це цикл про “Металевого щура” та збірник “Кришталеві небеса” куди крім нашого автора увійшли ще Роберт Шеклі та Пол Андерсон.
Звісно, фантастичні книги вже не так популярні, як колись, адже в пошуках швидкого дофаміну все більше людей взагалі перестали читати. Навіть текст на 700 слів для деяких – лонгрід. Увагу більшості привертають яскраві та насичені подіями коротенькі ролики. А книги… А що книги? Вони залишилися радістю для ерудованої застарілої меншості, як інтернет у свій час.
Все змінилось, але радує те, що незмінною залишається творчість, видрукована на пожовтілих сторінках майстрів з минулого.