Найкращі фільми з елементами кіберпанку, про які ви не знали

Згадуючи найкраще з кінострічок за мотивами кіберпанку на думку завжди спадає “Той, що біжить по лезу” та його продовження. Але існує величезна кількість менш касових фільмів та тих, які просто не оцінили у свій час. Саме про них ми сьогодні й поговоримо у моїй черговій підбірці.

“Штучний інтелект” (A.I. Artificial Intelligence, 2001)

Переглядаючи цей фільм у 2025 році, я не міг збагнути, як він узагалі зміг з’явитися у 2001-му, коли концепція штучного інтелекту лиш тепер починає реалізовуватися. Сьогодні мережа переповнена роликами про те, як розробники на різних тестах копають антропоморфних роботів. Так, вони не мають навіть натяку на людську зовнішність чи емульовану свідомість, але навіть у такій формі підсвідомо відчуваєш співчуття до цих “залізяк”.

Концепція фільму значно випередила свій час, і спершу його ніхто не зрозумів. У народ він увійшов виключно як джерело візуальних образів, а всі подальші вигуки “тут усе не так просто” не сприймалися серйозно. Це засмучує, адже стрічка досі виглядає чудово і залишає неймовірний посмак. Одразу попереджаю, вдруге ви навряд чи дивитиметесь цей фільм, не тому що він поганий, а тому, що він чіпляє найглибші струни нашої душі.

“Корпорація “Безсмертя” (Freejack,1992)

Думаю, неправильно оцінювати виключно сюжет цього фільму, адже зазвичай його основою  є певна ідея, навколо якої й розгортаються події. Ідея ж Корпорації “Безсмертя”, полягає в переселенні свідомості людини з одного тіла в інше. Впевнений, якщо забажати, можна пригадати низку картин про “переселення свідомості в інше тіло”. Наприклад, “Дитячі ігри” 1988 року чи той же “Аватар”.

Кінокартина, знята за однойменним романом Роберта Шеклі, зачіпає тему обміну розумів між двома тілами. За безмежною винахідливістю та абсолютним польотом фантазії з “світами” Роберта Шеклі можуть зрівнятися хіба “світи” Філіпа К. Діка. Тому творці фільму не стали хитрувати й вигадувати радикально нове.

“Темне місто” (Dark City, 1998)

Згадуючи фільм Алекса Прояса “Темне місто”, у голові невпинно виникають асоціації з долею стрічки “Той, що біжить по лезу” (дехто навіть назвав твір Прояса “Біжучим по лезу 90-х”). Але фільми надзвичайно вирізняються візуально. Обидва провалилися в прокаті через невдалу маркетингову кампанію та неправильне позиціювання, хоча здобули визнання та глядача пізніше, після виходу на відео.

З погляду жанрової приналежності “Темне місто” — зразок постмодернізму, що поєднує наукову фантастику, нуар, кіберпанк та фентезі. Найбільше запам’ятовується атмосфера: довгі вулиці, залиті мерехтливим світлом ліхтарів, поліцейські відділки, нічні клуби, підземні сцени у синьо-зелених тонах, детективи, красуні, що співають у нічних закладах, змішення стилів. Сцени зміни реальності, попри невеликий бюджет, справляють глибоке враження.

“Еон Флакс” (Aeon Flux, 2005)

У далекому майбутньому після глобальної катастрофи, що знищила майже все живе, на планеті залишилося всього п’ять мільйонів людей. Усі вони мешкають в одному місті, оточеному безмежними та непрохідними джунглями. Містом-державою керує Рада, очолювана родом Ґудчайлд, який колись врятував населення планети від вимирання.

Тепер у Бренні, оточеній потужними стінами, панують спокій і умиротворення. Але й в ідеальному суспільстві неодмінно знайдуться незадоволені — повстанці з організації “Моніка”. Їхній агент, приваблива та безжалісна вбивця Еон Флакс, отримує завдання ліквідувати президента Бренни. Ось на такій ноті розгортаються доволі цікаві події. Поціновувачам Шарліз Терон сподобається.

“Тринадцятий поверх” (The Thirteenth Floor, 1999)

Дехто порівнює цей фільм із “Матрицею”, але я вважаю некоректним проводити паралелі з творінням братів/сестер Вачовскі. Попри схожість задуму, вони далекі один від одного як небо й земля. “Матриця” вражала своєю епічністю, а в “Тринадцятому поверсі” все простіше й скромніше та більше схоже на реальність. Жодні злі роботи не здатні завдати людству такого болю, як саме людство.

Це стрічка про незмінне бажання людини пізнати таємницю свого світу, бувши одночасно богом іншого, зазирнути в глибини молекул, знайти за мозаїками щось більше, ніж самі мозаїки. Побачити, звідки все походить і де все закінчується, знайти межу світу. Адже лише так можна дізнатися відповіді на питання Платона. І виявити, що до Великого Вибуху існував такий самий Всесвіт, а до неї  ще один. А що приховано за безмежністю і чи закінчується вона, автори “Тринадцятого поверху” воліють промовчати.

“Екзистенція” (eXistenZ, 1999)

Уявіть собі, що ви потрапили в гру, яка відчувається реальнішою за саме життя. А потім, всередині цієї гри, ви запускаєте ще одну. І ще. У якийсь момент межа стирається остаточно, і ви вже не можете з упевненістю сказати, де перебуваєте насправді. Саме на цій ідеї Девід Кроненберг збудував “Екзистенцію” — фільм, який одночасно й захоплює, й відштовхує.

Якщо вас цікавить тема занурення в небезпечну віртуальну реальність, рекомендую епізод “Чорного дзеркала” під назвою “Бета-тест” (Playtest, S03E02). Він розкриває схожу ідею компактніше, вишуканіше й сценарно на порядок талановитіше.

“Різники” (Repo Men, 2010)

Цей безпросвітний фантастичний бойовик за романом Еріка Гарсії має все необхідне, щоб сподобатися глядачам. Відмінна динаміка, брутальний екшен і драйв, крутий сюжет, атмосфера безвиході та холодного майбутнього, яскраві персонажі у виконанні чудових акторів.

Мігель Сапочник створив крутий жанровий зразок, що відсилає до творчості Філіпа Діка. Перегляд летить на одному диханні й залишає приголомшливий посмак. Шкода, що фільм провалився в прокаті.

“Немезіда” (Nemesis, 1992)

Режисер Альберт П’юн подарував світові чимало класних стрічок у 90-х, і багато з них були пов’язані з кіборгами, в тому числі однойменну стрічку з Жан-Клодом Ван Даммом. У проєкті “Немезіда” він узяв участь у чотирьох частинах, попри невтішні рейтинги й касові збори.

Сюжет малобюджетного, але видовищного фантастичного бойовика розгортається в недалекому майбутньому, де кібернетика поступово перемагає людське суспільство. Наростає невидима війна людей і кіборгів, які прагнуть поневолити світ. Головний герой — напівлюдина, напівкіборг Алекс Рейн невимушено стає знаряддям у руках уряду, якому потрібно остаточно придушити повстання.

“Привид у броні” (Ghost in the Shell, 2017)

Фільм у великій мірі заснований на оригінальному аніме. Але новий “Привид” відрізняється від оригіналу та розповідає іншу історію. У результаті творці виявляють велику повагу до культової версії 1996 року, але водночас досить вільно працюють із матеріалом, уникаючи прямого копіювання.

У недалекому майбутньому уряд навчився підключати мозок до кібернетичного тіла, створивши такого собі “Термінатора” з людською свідомістю. Якщо в фільмах “Сурогати” та “Аватар” йшлося про дистанційне керування, то тут мозок у прямому сенсі поміщають у високотехнологічну “оболонку” у подобі людини.

Насамперед такі кібернетичні організми мали використовувати як озброєння та виконавці волі вищих владних структур. Головну героїню зіграла Скарлетт Йоганссон, яка стала втіленням дива інженерії. У фільмі підіймається питання, наскільки людський фактор з розвиненим інтелектом заважає виконувати сумнівні накази керівництва і чи не краще використовувати в якості зброї запрограмованих біороботів.