Пейзаж з вершини г.Стримба, 2013 рік, Canon 60d+18-135 IS
Фотографія мене цікавила протягом всього мого свідомого життя, в дитинстві спостерігав як тато знімав на старенький Зеніт, користувався експонометром, проявляв плівки. В цьому була певна магія, яка хоч і зникла з появою цифри, але мушу визнати що моє зацікавлення фотографією відбулося ще тоді.
Основне що я люблю знімати це пейзажі, тому розповідь і буде в основному про них, ну і через те, що сайт про техніку, а не мистецтво, то буду більше фокусуватися над тим, коли й на що знімав, ніж на самій зйомці.
Починав знімати звісно на телефон, це була у 2006 році Nokia 6600, потім був великий буст в якості картинки в N90 i N73. І так і я плавно підійшов до першого фотоапарата який став Fujifilm S1800 HD, це примітивний суперзум, але з ним я почав трошки вже краще знімати, і головне значно більше, і дуже швидко, десь за рік зрозумів що спроба зекономити провалилась і потрібно таки купувати дзеркалку)
Першою моєю дзеркалкою став Canon 1000D з кітовим 18-55mm. Нічого толкового на нього я не зняв, хоча загалом зняв дуже багато, головне багато навчився і зрозумів куди рухатися далі.
Далі я купив старенький 50D по прикольній ціні, він в мене був не довго, я його вдало виміняв на новіший 60D який ще й непогано як на той час писав відео. Порівняно з 1000D це була на голову вище камера, ним я до речі почав знімати перші астро фото, які правда були м’ягко кажучи неякісними)))
Далі вже було зрозуміло що всі шляхи ведуть в Рим до повного кадру. І у 2014 році я купив 5D Mark II. Це в всіх розуміннях легендарна камера, мріяв про неї студентом, тоді вже працював на повноцінній роботі, а мрія коштувала вже дешевше в рази) Ну і можу сказати що це був великий поштовх у всіх сенсах, камера була набагато краща за кроп у всіх сенсах, значно приємніший колір, кращі RAW файли, вчився потрошку обробці, хоча ще грішив суперкислотністю яка була на початках.
На Canon я знімав два роки часу. Далі потяг до технозадротства в мені почав все більше домінувати і я почав вивчати варіанти міграції системи. Основною причиною була матриця. В ті часи Canon хоч і дарував чарівні кольори, але відрізнявся поганим динамічним діапазоном. Простими словами, було дуже важко витягнути інформацію з тіней, знімати контрастні сцени завжди було потрібно з експовилкою (брекетингом) і картинка не завжди виходила бажаної якості. Хоча криворукість ніхто не скасовував звісно)
Іншою причиною була вага. Оскільки портрети станом на тоді я фотографувати взагалі перестав, і знімав лише пейзажі, то вага стала ключовим мінусом, носити все на собі в горах складно. Тоді якраз з’явились перші повнокадрові беззеркалки Sony Alpha, там була вельми непогана матриця, гірша як в Nikon тих часів (610,750,810) але краща значно за Mark II, Mark III. І я купив собі A7 II з 16-35 Zeiss i 70-200 F4. В ті часи я дуже багато ходив горами, по 15 походів в рік, і соньку я дійсно любив за розмір, вагу і її якість картинки.
Але через те, що нічого досконалого у світі немає, і технологічно залежна людина довго з чимось жити не може, я побачив плями на сонці недоліки Соньки. В першу чергу то вічно брудна матриця, оскільки вона нічим не захищена, і при зміні об’єктивів в польових умовах, хочеш чи ні, інколи пилинки на неї попадали… Іншим недоліком була дуже мала автономність, з одного боку камера легенька, з іншого носиш ще кілька запасних батарейок окремо… Плюс камера дуже ніжна, не має такого всепогодного захисту як дзеркальні аналоги. Ну і ще окремо виділю сонівське меню, воно абсолютно неінтуїтивне, незручне і заплутане. Звісно за пару років звикаєш, але є таке, що от річ просто не приносить задоволення при користуванні. А оскільки все-таки це не робочий інструмент, а хоббі, то я її продав і пішов таки пробувати Nikon.
В мене було дві моделі Nikon, перший був D610 яким я знімав з задоволенням, потім з ним трапилась прикрість, брати такий самий на заміну було якось скучно і я взяв D750. Загалом ці камери дуже схожі, матриці в них однакові, тому про них я писатиму разом. У виборі між ними краще D750, в першу чергу через замітно швидший і точніший автофокус, а в другу чергу через те що автофокус дуже непогано працює навіть в сутінках, і там де на D610 чи Sony я вже в ручному режимі ловив фокус на безкінечність, D750 сам фокусувався.
Якщо дивитися ретроспективно, то я вважаю 610/750 одними з найкращих камер для пейзажів, їх зараз можна купити зовсім недорого, їх є досить від любителів, з маленькими пробігами, а самі камери дуже надійні й ресурсні. D810 тоді я не розглядав через її розмір і вагу, камера абсолютно топова через її матрицю з нативним ISO64, але така різниця в вазі в горах занадто суттєва.
Стастично найбільше хороших кадрів я зняв на Nikon, і найкращі свої кадри я зняв теж на Nikon. Останні пейзажі що я на нього зняв були гори у Швейцарії, перед війною, осінню 2021 року.
А далі мені знову захотілося чогось нового, я приїхавши купив Canon EOS R, який тепер лежить на полиці й чекає нашої Перемоги. З ним я був в горах один раз лише за ці два роки, але зняв ось такий кадр.
Дякую, якщо хтось дочитав аж сюди. Сподіваюсь ця історія була вам цікавою
