Релакс від стресу, або чи можуть напружені ігри допомогти розслабитись

Як і мільйони людей на світі, я переважно граю в ігри, щоб розслабитися. Але навіть після численних спроб спробувати себе в затишних симуляторах і спокійних головоломках, я зрозумів, що ніщо не допомагає мені відпочити так, як напружений виклик.

Чесно кажучи, я сам не розумію, чому так. З якоїсь причини я постійно тягнуся до roguelike, soulslike та інших «-like», які пропонують жорсткі випробування та панічні ситуації. Не скажу, що я особливо вправний у цих жанрах (особливо не в soulslike).

Страх невідомості, або період звикання

У будь-якій складній грі перша спроба завжди буде найнапруженішою. Коли ви не знаєте, що чекає за кожним поворотом чи які вороги ховаються в наступній кімнаті, ви гарантовано отримаєте «гострі відчуття».

Франшизи на кшталт Resident Evil і Dark Souls роблять ставку на цей страх невідомого, ховаючи жахливих монстрів і смертельні пастки в найнесподіваніших місцях, нагнітаючи параною, яка супроводжує вас протягом усієї гри. Неважливо, чи ви озброєні дробовиком, чи великим мечем, адже ці ігри тримають вас у постійній напрузі щодо того, коли й де ви зустрінете наступного жахливого супротивника.

Однак ця напруга зникає під час наступних проходжень. Коли ви вивчаєте планування рівнів, запам’ятовуєте найбільші сюрпризи та поступово покращуєте свої уміння в грі, тоді початковий жах першого проходження замінюється комфортною знайомістю. Легше просуватися в будь-якій грі, коли ви точно знаєте, що чекає попереду, навіть якщо це пригода на кшталт Dark Souls, яка карає за будь-яку помилку.

Особливо це стосується ігор, які дозволяють переносити предмети та прогрес персонажа в наступне проходження, роблячи кожен наступний запуск трохи легшим за попередній.

Саме тому я постійно повертаюся до ігор, які раніше вважав нервово виснажливими чи ментально складними. Рімейк Resident Evil 2 залишається одним з найстрашніших проєктів, у які я грав, але все ж таки я перепроходив її декілька разів.

Будь-який жах, який я спочатку відчував, досліджуючи коридори поліцейського відділку Ракун-Сіті, давно вичерпався, але це не робить повернення до гри менш привабливим. Навіть якщо її «бу-лякалки» вже відомі після кількох проходжень, все одно можна насолоджуватися нею, якщо й вже не в рамках хорору, то хоча б з погляду атмосферної пригодницької гри.

Будь-яка гра починає здаватися набагато менш лякаючою, щойно ви вивчите всі нюанси її мап і механік. Коли знімається початкова напруга від порогу входження, стає легше милуватися всім іншим.

Однак після того, як ви навчитеся орієнтуватися в їхніх лабіринтоподібних світах, опануєте мистецтво бою і врешті-решт дійдете до титрів, наступні проходження запропонують шанс помилуватися красою їхніх темних фентезійних світів, експериментувати з різними стилями гри та збирати докупи їхні загадкові історії.

Хоча ігри Soulsborne залишаються надзвичайно складними й під час наступних проходжень, переживати їх заново набагато легше, коли ви нарешті достатньо впевнені у своїх силах, щоб повністю оцінити ті моменти гри, які промайнули повз вас вперше.

Комфорт у складності

Звісно, не в кожного є час нескінченно перепроходити улюблені ігри, але це не єдиний спосіб знайти затишок у хардкорних світах. Якщо швидкісні екшн-ігри та нервові хорори не для вас, або ви просто не хочете чекати поки розкрутиться довгий філософський сюжет, існують інші напружені жанри, які водночас можуть бути напрочуд заспокійливими.

Напруга не завжди походить від миттєвих дій. У стратегічних іграх на кшталт Fire Emblem і XCOM одне необережне рішення може мати руйнівні наслідки, оскільки втрата цінного юніта назавжди може залишити вас вразливими до пізніших битв. Складні RPG на кшталт Shin Megami Tensei та Darkest Dungeon приносять подібну напругу у свої покрокові бої, часто ставлячи вас проти ворогів, здатних розгромити вашу команду за один хід.

Багато з цих ігор спочатку здаються страшними та недружніми для новачків, але вивчення їхніх правил додає елемент розслаблюючого рутинного мікроменеджменту в цих хардкорних тайтлах.Що може буте краще, ніж занурюватися в стратегічне планування й тренування юнітів у Fire Emblem: Three Houses чи вербування нових демонів для перемоги над складним босом у Shin Megami Tensei.

Значна частина задоволення від керування балансом партій чи прокачування персонажів у рамках спеціалізованих класів приносить не менше задоволення, ніж подолання найскладніших перешкод завдяки ретельному плануванню. Серія Shin Megami Tensei постійно кидає вас у такі битви, основна ціль яких змусити постійно переоцінювати свій підхід до боїв.

Ви можете легко проходити повз більшість ворогів в одній зоні, тільки для того, щоб одномоментно бути знищеним босом, який націлений на елементарні слабкості. Кожен з цих раптових сплесків складності по суті є перевіркою знань, змушуючи вас регулярно міняти всю партію, ретельніше вивчати грані ігрових механік та врешті-решт відкривати секрет перетворення будь-якої зустрічі на односторонній розгром.

Саме тому я підходжу до ігор на кшталт StarCraft так само як до SimCity. Привабливість напружених ігор проявляється не тільки в їхніх напружених моментах. Це швидше про перетворення виклику на легку прогулянку. Завжди приємно бачити, як хороший план втілюється, і так само захопливо дивитися, як він руйнується, та розбирати, де все пішло не так.

Розслаблення в напрузі

Ви все ще можете дивуватися, чому хтось захоче розслаблятися з іграми, які призначені вичавити з вас всі соки? Особисто я вважаю, що складні чи комплексні ігри часто досягають ідеального балансу між заспокоєнням і захопленням. Хоча я провів сотні годин у The Sims 3 і Stardew Valley, я завжди віддавав перевагу іграм з великою кількістю дій чи складною стратегією.

Деякі з моїх улюблених ігрових механік — це практика бою в Nioh 2, швидкісне проходження Resident Evil 2, чи пошук нових експлойтів у Shin Megami Tensei III: Nocturne. Хоча перші проходження кожної з цих ігор відчувалися як виснажливі битви за виживання. Тепер же вони стали одними з улюблених забавок для відпочинку.

Існує межа, скільки можна пограти в традиційну затишну гру, перш ніж вона втратить свій шарм. Незалежно від того, скільки часу витрачається на складні екшн-ігри та напружені стратегії, я ніколи не втомлююся від цих жанрів. Усі ці ігри так само перетворюються на засіб для релаксу та не здаються нудними чи повторюваними.

Звичайно, у кожного різні смаки в жанрах, і досвід, який один гравець вважає «чіловим», може здаватися квінтесенцією жаху для іншого. Особисто я вважаю онлайн-мультиплеєрні шутери надто хаотичними для розслаблення. Хоча є багато знайомих, які вважають Rainbow Six: Siege і Counter-Strike 2 своїми улюбленими іграми для заспокоєння нервової системи після напруженого робочого дня.