Ознайомившись з офіційним описом, може скластись хибне враження, що нас очікує типова пафосна історія про непереможного головного героя на пенсії, який впродовж наступних півтори години буде боротись із поганими хлопцями, захищаючи беззахисних жителів британської глибинки… Натомість перед нами постає емоційно складне, серйозне кіно хоч і з досить простим сюжетом, але на фоні епічних пейзажів атлантичного узбережжя Ірландії.
Події фільму розпочинаються в одному з міст Північній Ірландії у 1974 році і продовжуються у невеликому мальовничому селі Гленколемкілл у графстві Донегол сучасної Республіки Ірландія. Примітно, що зйомки стрічки проходили саме в даній місцевості та Дубліні, адже це є великою рідкістю в час популярності CGI (англ. Computer-Generated Imagery) технологій. Прем’єрний показ відбувся в рамках 80-го Венеційського міжнародного кінофестивалю у 2023 році. Для кращого сприйняття сюжету і розуміння контексту варто в загальних рисах ознайомитись з історією Північної Ірландії, щоб знати причини конфлікту і в чому полягала діяльність Ірландської республіканської армії (ІРА).
З перших кадрів фільму відчувається особливий настрій, який занурює в атмосферу 70-х років XX століття. Будівлі з червоної цегли, готичні собори, кам’яні паркани із “сухою” кладкою, будинки під очеретяною покрівлею, похмурі лаконічно-утилітарні інтер’єри приміщень, елементи світського життя місцевої громади — і все це супроводжується якісним доречним музичним супроводом. Окремої уваги заслуговують автомобілі: від британських раритетних Wolseley Hornet Mk3 та Triumph 2000 до французького Citroën DS23 Pallas чи навіть американського Ford Capri 3000. Вони не лише доповнюють загальну картину власною естетикою, але їх модель і колір мають певне значення для сюжету. Водночас сучасні технології зйомки дозволяють зафільмувати місцеві ландшафти з особливого ракурсу: від ідилічної картини зелених пагорбів з розгалуженою мережею доріг до атлантичного скелястого узбережжя з поодинокими пляжами.
Можна багато іронізувати над різноманіттям ролей і жанрів, до яких долучився Ліам Нісон впродовж своєї насиченої кар’єри, але йому неможливо відмовити в одному — в акторській майстерності, здатності перевтілюватись у свого персонажа, зображувати не лише зовнішність, але і передавати його емоційний стан. Фінбар Мерфі перебуває на стадії переосмислення своєї біографії, задумується і часто ставить під сумнів прийняті раніше рішення, намагається рухатись в іншому напрямку. Не залишає байдужим його місцями сентиментальна наївність, як от під час придбання насіння в магазині чи коли намагається зробити вираз обличчя добрішим, дивлячись у дзеркало. З одного боку, він суворий і організований, з іншого — має злегка неохайний зовнішній вигляд, що певною мірою відображає його внутрішній світ, де невизначеностей і неоднозначностей ще більше. Фінбар Мерфі може бути холодним і безжальним “на роботі”, але ставиться зі співчуттям та емпатією до дітей і тварин. Не менш цікаво почути як Ліам Нісон старанно намагається вимовляти прізвище “Dostoyevsky”, адже його герой ще полюбляє читати книги, а роман “Злочин і кара” знаходить своє місце в одній із сюжетних лінії.
Серед персонажів другого плану яскраво виділяється “колега по цеху” головного героя Кевін Лінч, натхненно зіграний Джеком Глісоном. З хворобливим поглядом, інколи неврастенічною поведінкою, грайливо-легковажним ставленням до роботи кілером, людина з непростою долею слухає якісну музику на вінілі і мріє стати вільним, щоб розпочати нове життя десь у сонячній Каліфорнії. Не менш харизматичною є Doireann McCann у виконанні Керрі Кондон, яка очолює групу представників ІРА і поєднує жорсткі лідерські якості зі своєрідною системою моральних принципів.
Не зважаючи на всі атрибути, властиві справжньому кримінальному трилеру, у фільмі присутня навіть романтична лінія, яка покликана нагадати, що ні в якому віці не пізно розпочати щось нове, якщо є зацікавлені сторони.
Одна з фінальних сцен у пабі, виконана за стилістикою близькою до класичного американського вестерну, справляє гарне враження, хоча активне використання продукції італійської компанії “Beretta” повертає глядача до Європи 1970-х. На відміну від підсвідомих очікувань, кульмінацією сюжету варто вважати не довгу перестрілку у пабі, а коротку змістовну розмову в готичному соборі.
Цікаво, що деякі епізоди фільму відбуваються на фоні футбольного матчу, але не звичайного. В кадрі гельський футбол — популярний в Ірландії вид спорту, в якому у певних зонах поля дозволена гра руками.
Висновок
«На землі святих і грішних» — це кіно із багатьма сенсами, серйозними питаннями і непростими відповідями, рекомендується для неквапливого вдумливого перегляду із зануренням в атмосферу, якій творці приділили багато уваги і доклали значних зусиль. Фільм має власний офіційний слоган, але квінтесенцією моралі стрічки можуть бути слова, сказані Фінбаром Мерфі маленькій дівчинці на ім’я Моя: “Дбати про когось — це добре, навіть коли це боляче, але це робить тебе людиною”.