Старий кінь борозни не зіпсує. Коротко про мій ПК

Опубликовал
Andrii Moskalets

Тотальна ноутбукізація та поступовий дрифт у бік ARM-систем. Чи є у світі сьогодення місце потужним стаціонарним системам? Давайте спробуємо відповісти на болюче для багатьох питання на прикладі мого домашнього ПК.

Свій ПК я збирав у далекому вже 2020 році, керуючись з одного боку жагою збереження актуальності системи впродовж щонайменше 4-5 наступних років, а з іншого — прагненням якомога більш розсудливого вкладання коштів. Забігаючи наперед зазначу, що обидві цілі на мою думку вдалося досягти повною мірою. Система вбачалася мною у якості універсального інструменту як для розваг, включно з прослуховуванням музики, так і для роботи. При цьому збирати черговий “ігровий ПК”, обвішаний підсвіткою з усіх боків, зовсім не хотілося. Як і переслідувати якісь примарні рекорди оверклокінгу. Тому вибір за замовчуванням впав на компоненти, що дадуть можливість зібрати візуально стриману, тиху, але безкомпромісну за потужністю систему прямо “з коробки”.

У якості CPU я вирішив використовувати Ryzen 9 3950X. Оскільки саме цей камінь здавався золотою серединою між десктопними чіпами та монструозними Threadripper. Одразу ж постало питання охолодження цього все ще десктопного, але вже доволі примхливого чіпа так, щоб з вух при цьому не пішла кров від божевільного ревіння вентиляторів у системі. Тому слідом за 3950X була придбана СВО від DeepCool з лінійки Castle.

Материнську плату я обирав довго, виважено і з урахуванням можливостей апгрейду. Так, на момент збирання системи, нічого принципового кращого за ASUS ROG Strix X570-F Gaming віднайти було просто неможливо. Безумовно, за ті гроші вендор міг би розщедритися ще й і на вбудований WiFi/Bluetooth. Але це вже примхи.

З огляду на 16 ядер та 32 потоки процесора очевидно, що занадто багато оперативної пам’яті не буває. Тому наступним придбанням став комплект Kingston Fury Beat Black DDR4 3200 MHz на 128Гб (4 x 32Гб). Таким чином вдалося забезпечити кожне ядро 8-ма гігабайтами достатньо швидкої, щоб не стати боттлнеком оперативної пам’яті за відносно невеликі (у співставленні з конкурентами) гроші.

Пам’яті багато не буває не тільки оперативної, а й постійної. Тому свої законні місця в обох NVMe слотах материнської плати зайняли Samsung 980 Pro по 2Тб кожен. А для збереження медійної колекції та іншого менш чутливого до швидкості доступу контенту був обраний простий, але надійний Samsung 870 EVO на 4Тб. Наразі є задум докупити ще 3 таких накопичувачі, адже бібліотека lossless аудіо має тенденцію до невпинного зростання.

Відеокарта. Враховуючи бажану універсальність системи та її прогнозовану потужність, обирати щось менш потужне за Geforce RTX 3090 Founders Edition з 24Гб відеопам’яті GDDR6X та 384-бітною шиною було просто недоцільно. І можливостей впевнитись у правильності такого вибору у мене за останні 3 роки було більш ніж достатньо. Починаючи від Cyberpunk 2077 і завершуючи свіженьким Alan Wake 2, уся ігрова атмосфера котрого спирається на технології трасування променів! Придбавши тоді 3090 за здавалося б космічні гроші, я забезпечив собі повну недоцільність апгрейду на 4090!

Враховуючи усі наведені вище комплектуючі, вимоги до блоку живлення для системи не могли бути демократичними. Так, при першій же нагоді був придбаний Cooler Master M2000. Впевнений, що додаткового представлення цей монструозний модульний БЖ не потребує. За потужністю, надійністю та універсальністю він має всі шанси не тільки й надалі забезпечити компоненти системи якісним живленням, не впираючись у пікову потужність, а й пережити їх на 2-3 повних апгрейди. Тому інвестиція такого рівня у БЖ у довгостроковій перспективі себе повністю виправдовує.

Система від початку розглядалася не тільки як розважальна, а й як комфортний інструмент для роботи з дому. Тому обрати перший-ліпший ігровий монітор було б занадто просто і не менш тупо. Найбільш універсальним та комфортним на той час рішенням мені видався Samsung C34J79x. Діагональ у 34″ та роздільна здатність 3440 х 1400 пікселів при частоті оновлення у 100Гц були цілком достатніми і для роботи, і для комфортної гри. А можливість використання з MacBook Pro 16″ на M1 Pro через Thunderbolt 3 підключення з Power Delivery стала згодом приємним бонусом. Таким чином, актуальності для мене монітор не втратив і після трьох років експлуатації.

Музична складова для мене як для меломана має не менше значення ніж графічна. Вимоги щодо якості звуку висувалися доволі високі. Й економити гроші тут було б абсолютно недоречно.  Отже, вибір ЦАП був прискіпливим, довгим та болючим. В решті решт я зупинився на японському KORG DS-DAC-100. Про що жодного разу не пожалкував. Навіть враховуючи нетривіальну і безкінечно далеку від критеріїв інтуїтивності процедуру встановлення драйверів. А компанію йому склав однотактний саморобний підсилювач на доволі екзотичній лампі ГМІ-6 і двох 6Ж8. Виконані за військовими стандартами допуску, ці лампи виявились напрочуд співучими. А процес зборки та налаштування підсилювача — цікавим та приємним.

Задля розкриття усього потенціалу (так, знаю що вислів мемний на over 9000%, але підібрати точніший я так і не зміг) ЦАП його комплектний кабель був замінений на японський Furutech, ставший серед аудіофілів вже своєрідною бюджетною класикою. На кабелі живлення для підсилювача також вирішив не економити. А міжблоковий RCA система отримала у виконанні McIntosh. Вінтажні німецькі колонки з чутливістю у 92Дб отримали свою порцію кастомізації у дещо хаотичному стилі. Але кінцевий результат мене цілком задовольняє.

Щодо клавіатури та миші довго мудрувати я не став. Обмежившись вже класичною Keychron K6W2 зі стоковими кейкапами та синіми свічами. А також не менш популярною Logitech MX Master 3S у чорному кольорі. Компанію їм склала зелена поверхня з натуральної шкіри 60 х 40см від українського виробника Incarne.

Чи задоволений я системою по пришесті трьох років? Цілком! Жоден з далеко не бюджетних компонентів не змусив мене хоч раз жалкувати про вибір. Можливо, комусь з читачів система видасться нудною через відсутність RGB ілюмінації та інших сучасних прикрас. Але це мій свідомий вибір. Якщо ілюмінацію можна відключити — її треба відключити! Не лишивши жодного відволікаючого фактору та візуального шуму. Нажаль, способу вимкнути мінімалістичну, але все ж таки підсвітку на відеокарті я по цей час так і не віднайшов.  Що ж стосується потужності, зручності використання та надійності, система цілковито виправдала як мої сподівання, так і вкладені кошти. І, окрім означеного вище планового збільшення кількості та ємності накопичувачів, ніяких апгрейдів в осяжному майбутньому я не планую. Мій стаціонарний ПК й сьогодні доповнює цифрову екосистему, в котрій знайшлося місце і MacBook Pro, й iPad Pro 12.9″ на М1. Кожен з компонентів виконує свої визначені задачі та гармонійно співіснує з іншими, не змушуючи мене щоденно йти на компроміс із собою у зручності використання задля примарного мінімалізму і універсальності.  А тому для мене епоха потужних домашніх стаціонарних ПК ще безкінечно далека від завершення.

Disqus Comments Loading...