Нещодавно я прочитав гарний допис Володимира Дубіцького про «жорстку» фантастику Герберта Веллса. Там серед усього згадувався роман про подорожі у часі. Тому я вирішив поділитись з вами своїм топом на цю тему. Готуйте попкорн та спробуємо переміститися у минуле та майбутнє!
Зміст
Серед безлічі екранізацій творів Стівена Кінга, на мою думку, саме «Лангольєри» є одним із найзатишніших та лампових варіантів. Цей малобюджетний фільм знятий у вигляді мінісеріалу, з акторами, які не належать до першої гільдії. Тут немає дорогих спецефектів, зате є дещо більше — акторська гра та атмосфера таємничості.
Сюжет розвивається плавно, майже мелодійно. Фільм можна дивитися в кілька підходів, створюючи якийсь затишок, особливо взимку, з чаєм або кавою. Герої чітко прописані, ви вірите їм та співпереживаєте.
За сюжетом різнопланові персонажі з різними характерами опиняються у замкнутому просторі з невідомою зовнішньою небезпекою (чимось нагадало «Куб»). Акцент робиться саме на тому, як вони цю небезпеку усвідомлюють, як взаємодіють, кого шукають винним і як поєднують спільні зусилля для виживання. Жахливі лангольєри показані буквально пару хвилин, але цього достатньо, щоб усвідомити масштаб небезпеки.
Кінець фільму, як завжди у стилі Кінга, нагадує зім’ятий аркуш паперу, кинутий у канцелярський смітник. Цей фільм передає дух книги, не намагаючись зірвати касу, і саме це робить його особливим.
І знову перед нами культова особистість «старої школи» — залізний Арні. Образ робота-термінатора у другому фільмі розширюється та отримує логічне завершення. Взагалі Кемерону вдалося створити разючий у своїй цілісності та несуперечності архетип.
Суть термінатора – у суворому дотриманні заданої у його чіпі програми. Після двох фільмів риси цієї програми стають зрозумілими: термінатор лаконічне уособлення алгоритмів, він не каже жодного зайвого слова (I’ll be back, trust me…, get out…). Згадується знаменита сцена в першому Термінаторі, коли Шварценеггер застигає за крок від Сари Конор, що лежить на підлозі й починає методично перезаряджати гвинтівку. Він запрограмований використовувати поліцейські канали для пошуку та переслідування цілі, використовує рідних та знайомих, щоб підібратися ближче до жертви.
Загалом, факт подорожі у часі тут просто як елемент історії, а не ключовий фактор фільму. Адже Арні та незабутній екшен перебрали на себе всю увагу, посунувши головну легенду та саме оповідання на другий план.
Сценарист Девід Піплз вирізняється тим, що створює або шедеври, або провали, уникаючи посередніх робіт. До його найкращих творінь належать «Той, що біжить по лезу», «Непрощений» (один з моїх улюблених фільмів з Клінтом Іствудом) та «Герой». Особливо цікавою є його співпраця зі своєю дружиною над сценарієм до фільму «12 мавп», який Террі Ґілліам перетворив на справжній шедевр.
Ця стрічка вирізняється складною структурою та своєрідною естетикою. Кожна деталь сюжету гармонійно пов’язана з іншими, створюючи ефект занурення у світ героїв.
І знову в нашому рейтингу з’являється Брюс Вілліс зі своєю філігранною акторською грою, якого доповнює чи навіть іноді перевершує Бред Пітт (божевільна реінкарнація Тайлера Дердена).
«12 мавп» виходить далеко за рамки кіно про подорожі в часі. Це швидше дослідження розмитості реальності та людської психіки. Режисер Ґілліам показує, як легко людина може втратити зв’язок із нею та зануритися у божевілля. Психіатрія навпаки виступає як інструмент спрощення складної реальності, а не реальна допомога.
Брюс Вілліс у цій ролі відійшов від свого звичного амплуа й показав себе як актор, здатний на психологічні трансформації. Його персонаж переконливо відображає одержимість і розгубленість у пошуку здорового глузду. Бред Пітт у фільмі нагадував свого персонажа з «Бійцівського клубу», який знятий на 4 роки пізніше.
Стрічка залишає більше питань, ніж відповідей. Вона змушує задуматися над природою часу, долі та свідомості. Її мораль неочевидна — вона прихована в самому сюжеті, дозволяючи кожному глядачу знайти власне тлумачення.
Іноді приходять думки, що всі наші дні тижня були створені спеціально для того, щоб добитися кращої виконавчої дисципліни у робочих процесах великих корпорацій. Ранок понеділка розпочинається зі звичайних ритуалів: сніданок, вмивання, одягання. Потім автобус, електричка, метро — і через дві години вже на «улюбленій» роботі.
Там ви складаєте якийсь проєкт, сидите на касі, програмуєте, робите дизайн, чи наводите комусь косметичну красу… Друкується документ, який назавжди зникне в папці непотрібних звітів. На обід у вас піца, суші, напівфабрикат, може просто кава з булочкою або рідна українська кухня… Вертаємось додому, стоїмо у пробках, тримаємось за поручні перевантаженого громадського транспорту. Вечір перед комп’ютером, смартфоном, чи телевізором, де ведучі розважають нас своїми шоу.
Але що гірше: жити однаковим життям у різні дні або різним життям в однакові дні? Головний герой спочатку намагається дивитися на події зі стандартного погляду, думаючи, що проблема в назві дня. Але коли він починає змінювати себе та світ, виявляється, що не в цьому справа. Однаковий день може повторюватися постійно. Але ж можна жити інакше, змінюючи себе та світ. Головне — бажання, адже лише минуле не врятувати. Такі стрічки завжди відкарбовуються у наших думках.
Фільм «Ефект метелика» я придбав одразу після його виходу в далекому 2004 році на DVD-диску. Він захоплював з перших хвилин і не відпускав до самого фіналу. Подій у стрічці настільки багато, що втомитися просто неможливо. Навпаки, хочеться переглядати його знову і знову, щоб знайти нові деталі та побачити те, що раніше залишалося непоміченим. І щоразу ці відкриття роблять історію ще більш захопливою, навіть якщо ти вже знаєш її розв’язку.
Фільм емоційно важкий, і розважитися під час перегляду точно не вдасться. Він змушує замислитися над тим, як будь-яка, навіть найдрібніша дія, може змінити перебіг життя. Стрічка ставить перед нами складні моральні питання: чи існують нейтральні обставини, чи уникнення жертв узагалі можливе, і наскільки все залежить від наших пріоритетів.
Це кіно надзвичайної глибини, яке в жодному разі не можна дивитися «фоном». Спочатку я знав лише один фінал (прокатний), але насправді їх кілька — від щасливого до найпохмурішого. Цікаво, який фінал бачили ви?
Ох вже цей Том Круз, скільки разів він рятував нашу планету від вторгнення інопланетян! Красень, герой, сміливець, філантроп, розвідник справжній чоловік (вам це теж когось нагадує? :))… Починаючи перегляд «На межі майбутнього» одразу очікуєш, що побачиш його в цьому звичному образі знову.
Круз грає боягузливого представника військової преси США, майора Вільяма Кейджа, якому не пощастило з черговим завданням. На Землю напали інопланетяни — міміки, високоорганізовані істоти. У них є серйозний «лайфхак» — їх головна зброя, що поступово проявляється впродовж подій. Саме боягузу Кейджу прийдеться в цьому розібратись, адже його закинули у саме пекло бойових дій. Для битв з міміками були створені екзоскелети — щось на кшталт роботів, якими керує людина всередині (Привіт «Матриця», привіт «Чужі»).
У бій Кейдж вирушає разом із Ритою Вратаскі (Емілі Блант), найкращим воїном серед солдатів Землі. Здавалося б, сюжет занадто банальний, аж ні. Головному герою доведеться померти. І не один раз, не два, а скільки? Він і сам перестає рахувати.
Це екшен з численними битвами та спецефектами. Фільм «На межі майбутнього» належить до тих рідкісних стрічок, які запам’ятовуються. І, можливо, колись ви переглянете його ще раз.
І ще один легендарний гість з не менш видатного 2004 року. Раз уже я почав робити топ фільмів про подорожі у часі, як можна не згадати третю частину казкового циклу про Гаррі Поттера.
Якщо ми знову відмотаємо статтю до фільму «Ефект метелика», то там головний герой, втручаючись у події минулого, кардинально змінював своє теперішнє. Він вносив кардинальні зміни не лише у своє життя, але і своїх друзів, створюючи своєрідні альтернативні реальності. Такий фантастичний сюжет є доволі поширеним у книгах та фільмах. Однак у «Гаррі Поттері» пропонується інший варіант подорожей у часі. Недарма режисера третьої частини найбільше хвалять. «Гаррі Поттер і в’язень Азкабану» багато хто вважає найкращим фільмом циклу, і я з цим погоджуюся.
Упродовж усього третього курсу Герміона загадковим чином встигала відвідувати всі додаткові предмети, на які записалася наприкінці другого курсу, і навіть примудрялась виконувати домашні завдання для кожного з них. Цікаво, як таке можливе? Весь сюжет фільму крутиться саме на концепції подорожі у часі за допомогою спеціального магічного пристрою — маховика часу.
Введення у книгу «ігор з часом» не пішло на користь самій письменниці Джоан Ролінг. До неї було чимало запитань та претензій щодо маховиків часу, тож у п’ятій книзі вона знищила їх, аби більше нікого не плутати. Але у фільмі маховик часу відіграє ключову роль і якимось чином занурює у стару-добру казку, яку не лінь переглянути всією сім’єю у передвір’ї новорічних свят.
Це якась магія, адже перед нами четвертий фільм з четвіркою у році. Коли я переглянув фільм «Інтерстеллар», мене вразила його глибина і масштаб. Ця науково-фантастична стрічка поєднує в собі теми виживання людства, любові, розлуки та неоднорідності часу. Події відбуваються у майбутньому, коли Земля стикається з екологічними катастрофами. Група астронавтів вирушає у космос у пошуках нового дому для людства. Подорож у часі тут дещо незвична, адже використовує тонкі та непізнані квантові рівні в надрах Чорної діри.
Головна перевага стрічки — її візуальні ефекти та емоційність. Кожна сцена в космосі виглядає дивовижно й реалістично, а музика Ганса Ціммера кратно підсилює атмосферу та драматизм. Саундтрек ідеально доповнює візуальні ефекти, натягуючи ваші переживання наче струну.
Акторська гра також заслуговує окремої уваги, адже Меттью Мак-Конагей блискуче впорався з роллю Купера, астронавта й батька, готового пожертвувати всім заради порятунку людства та своєї родини.
А тепер міцніше прищепіть паски безпеки у своїй Delorean: Dmc-12, адже нас чекають «палкі 80-ті». Ви вірите, що подорожі у часі коли-небудь стануть можливими? Можливо одного дня якийсь незграбний геній помилиться у формулі, відкриє портал у часовий континуум, і виявиться, що те, що люди тисячоліттями вважали неможливим, буквально лежало у нас під ногами. На цей випадок у мене навіть є список того, що я б хотів змінити у минулому. Впевнений, що й у вас теж.
Поки що це лише мрії, але ми можемо заварити каву чи щось міцніше провести вечір перед екраном, спостерігаючи, як Марті й Док долають простір і час на Delorean. Саме ці подорожі і є родзинкою фільму, адже завжди цікаво заглянути в минуле чи майбутнє і навіть спробувати їх змінити.
З погляду сучасних кінематографічних технологій стрічка може здатися трохи наївною, але для свого часу (1985-1990 роки) вона була надзвичайно крутою. Та навіть зараз її перегляд не лише підіймає настрій завдяки гумористичним сценам, але й змушує замислитися: будь-які наші дії сьогодні можуть мати наслідки не тільки для нас самих, але й для наших нащадків у далекому майбутньому, а також кардинально змінити їхнє життя.
Для мене ця трилогія — у списку фільмів, які ніколи не набридають і здатні врятувати навіть найсумніший вихідний. Це найкраще втілення мрії про подорожі у часі.
Ця незвичайна стрічка вийшла цілих 22 роки тому. Проте тема подорожей у часі завжди захоплює і привертає увагу без прив’язки до якихось дат.
У професора Александра Гартдегена була мета, яка визначала його життя. Його наречена Емма загинула від випадкової кулі, що дуже нагадало фільм «Бетмен: Темний Лицар». Александр не міг змиритися із втратою й жив лише однією думкою — повернути кохану до життя. Для цього він був готовий на все, і ніщо не могло його зупинити. Зрештою, він вирушає на своїй машині часу в минуле й майбутнє.
Фільм вийшов дуже цікавим, емоційним і захопливим. Йому вдалося поєднати в собі динаміку та унікальність. «Машина часу» може похвалитися якісними декораціями та спецефектами, а також сподобається вам музичним оформленням. Монтаж і сценарій теж не підвели. У результаті вийшла цілісна й повчальна картина з мораллю, а не просто розважальне кіно.
Після перегляду залишається приємне відчуття і надія на краще майбутнє. Усім тим, хто пропустив його свого часу — рекомендую!
Чекаю ваші найкращі фільми про подорожі в часі у коментарях! В який рік ви б хотіли повернутися?