Попри те, що за останні роки з’явилось безліч розважальних форматів, кіно та серіали все ще є лідерами уваги серед більшої частини світу. Youtube, Twich та різноманітні стрімінгові платформи все ще не змогли відправити на пенсію класичні стрічки. Деякі з них наперекір часу стали ще привабливішими в наших очах і навіть змогли передбачити майбутнє у виняткових випадках. Саме про такі картини ми й згадаємо в даному дописі.
Зміст
Король жахів вже багато десятиліть не потребує додаткового представлення. Напевно, у світі майже немає людей, які хоча б краєм вуха не чули про неординарного письменника. Мої улюблені оповідання від автора розписаний у дописі про ТОП 5 атмосферних книжок Стівена Кінга.
«Газонокосар» режисера Бретта Леонарда — чудовий фільм із дуже сумною долею. Історія, написана під явним впливом відомого роману, мало не зазнала фінансового краху через спробу зачепитися за славу Стівена Кінга в рекламних цілях.
Фільм, який зміг отримати статус культового, був скорочений на цілих 40 хвилин, в результаті чого запам’ятався глядачам як середньостатистичний. Комп’ютерна графіка, яка зайняла 8 місяців кропіткої роботи та півмільйона доларів на 1992 рік була непоганою і витягнула фільм, але через кілька років вона сильно застаріла через технологічні прориви в області спецефектів
Правильна режисерська версія фільму триває цілих 2 години 20 хвилин. І в ньому всі теми розкриті набагато краще, більш детально і, звісно, доповнені кількома іншими сценами. Це питання майбутнього розвитку людства, релігії, невідповідності будь-якої особистості, а також ряд інших.
Ленорад був натхненний ідеєю кіберпростору і залишив лише попередження своїм фільмом. Так, технологія може бути небезпечною, якщо вона в чужих руках, але вона все одно може принести велику користь. Режисер взагалі сприйняв це як новий виток еволюції людини.
Загалом технологія віртуальної реальності вже існувала і до моменту створення фільму, але, звичайно, було лише на самому початку свого шляху. На той момент корпорації лише випустили декілька примітивних по нинішнім міркам девайсів, основні з яких: SegaScope 3-D Glasses у 1987 та Virtual Boy Nintendo 1994.
Технологій не треба боятися, їх не треба любити, їх потрібно просто прийняти як неминучий крок до майбутнього людства. У цьому фільмі технологія виступає не лише як логічний крок еволюції, а і як потенційна заміна багатьох соціальних інститутів і структур. Йов розповідає про те, як він хоче створити віртуальну утопію або, інакше, ідеальний світ, де всі об’єднані та всі пов’язані з ним.
Якщо повернутися у сьогодення, то можемо побачити як стрімко розвивається сфера віртуальної реальності, створюють нові світи, платформи, VR-ігри. Люди все більше часу проводять у VR, навіть сама технологія вже досягла класної реалістичності. Apple Vision, Meta Quest 3, Pico 4 продаються десятками мільйонів, подальше здешевлення та збільшення якості тільки приведе в цю сферу ще більше людей.
Вже зараз у ВР люди вчаться грати на музичних інструментах, малюють, складають просторові проєкти, грають, розважаються, працюють, розвиваються, лікують депресію, медитують, подороджують. Так що фільм Бретта Леонарда можна назвати якоюсь мірою поглядом в майбутнє.
Ви напевно здивувались, яке відношення загадковий бунтар, який заробляє на життя продажем мила має до якихось передбачень? Але не поспішайте з висновками.
Сам Бійцівський Клуб являється метафоричним полем битви, де чоловіки збираються, щоб відновити втрачену ідентичність і скинути тенета конформізму.
Він намагається пробудити первісні інстинкти, пригнічені задушливим суспільством, де люди перетворюються на безликі гвинтики величезної машини. У жорстокому акті боротьби вони знаходять почуття звільнення, короткий перепочинок від приголомшливої одноманітності свого повсякденного життя.
Вже тоді в 1999 році багато то почав бачити, як корпорації правлять світом і люди для них всього лише батарейки, як казав Морфей у кінострічці «Матриця», того ж самого року випуску.
Але де ж тут передбачення майбутнього? Ніби підкреслюючи правдивість всього показаного у стрічці, Чак Поланік демонструє нам в кінці фільму падіння двох хмарочосів за якими спостерігають персонажі у виконанні Едварда Нортона і Гелена Бонем Картер.
Вже 11 вересня 2001 року ми побачили зі своїх телевізійних екранів дим хмарочосів і падіння башт-близнюків — Всісвітнього торгового центру.
Багато з нас в дитинстві були в захваті від фантастичних фільмів, ми заворожено спостерігали за сценами баталій та технологіями майбутнього. Але коли проходить 30 років чи більше, то на «свіже око» погляд в ретроспективу викликає тільки скептичну посмішку. Адже там і далі космічними кораблями в ручному режимі керують люди, дрони майже не використовуються і ще дуже багато всіляких нюансів.
З часом навіть виокремили окремий стиль — ретрофутуризм. Адже як пояснити, коли у 2300 році на космічному кораблі стоять ЕПТ-монітори та перемикачі на реле. Так, прогрес йде вперед.
Хоча фільм режисера Нілла Блумкампа знятий лише 11 років тому, проте в ньому майбутнє виглядає реалістичнішим, ніж в абсолютній більшості кінострічок. Тут розвинені інформаційні технології поєднується з кіборгізацією, штучним інтелектом та владою корпорацій. Тему штучного інтелекту дотепер деякі не сприймають серйозно, хоча він займає все більше простору в сучасному середовищі.
Другий аспект – бойові роботи на службі у держави чи корпорацій. У 2013 Boston Dynamics була зайнята робопсами та зміною власника. В «Елізіум» надзвичайно реалістично зобразили, що всі закони робототехніки – маячня, адже хто його програмує, той і «замовляє музику».
Навіть ті ж самі робособаки беруть участь у війні, вони потрапляють туди, куди не можуть полетіти повітряні дрони. Їх можна запустити у напрямку ворожого окопу – направити попереду, щоб штурмова група могла бачити, що перед нею відбувається. Він може нести на собі 20 кг міну і все це вже зараз.
Нинішня війна лише початок і я впевнений, що в майбутньому основні бойові дії вестимуть ось такі механізми зі штучним інтелектом. І перевагу матиме та країна, що матиме більшу кількість роботизованої техніки.
Також в «Елізіумі» продемонстрували пошукові операції за допомогою дронів, які вилітали з материнського корабля для пошуку головного героя. Повертаючись до Макса, варто згадати, що він був під’єднаний до екзоскелета. Це звісно не перша згадка такої технології, адже Raytheon XOS 2 тестували ще у 2010 році. Однак у 2022 році в армії США почали випробування нових пневматичних екзоскелетів, які дозволяли докласти значно більших фізичних зусиль. Для прикладу двоє військових змогли підняти піддон масою 1,5 тони!
Загалом у фільмі зображено дуже багато цікавих технологій, які вже тепер успішно реалізовуються і продовжують розвиватися.
У вересні 2011 року на Венеціанському кінофестивалі вперше показали американський фільм «Зараження» (Contagion). Уже в тому ж місяці стрічка з’явилася в прокаті США, а наприкінці вересня її почали показувати в Європі. В Україні прем’єра відбулася 6 жовтня, причому у великих містах, зокрема в Києві, можна було побачити афіші з назвою «Зараза».
Попри відсутність великого ажіотажу, касові збори фільму були доволі успішними. При бюджеті у 60 мільйонів доларів «Зараження» заробило в прокаті 135,5 мільйона доларів. Глядачі здебільшого відзначали, що стрічка не справила сильного враження, і йшли на неї переважно через відомого режисера чи зіркових акторів, серед яких були Метт Деймон, Гвінет Пелтроу, Маріон Котіяр, Джуд Лоу, Кейт Уінслет і Лоуренс Фішборн.
Про «Зараження» одразу забули. Жодних рекордів чи антирекордів картина не встановила. У 2011 році вона посіла 61-е місце у рейтингу найкасовіших фільмів року. Але все змінилось, коли виявилося, що Содерберг та сценарист «Зараження» Скотт Бернс у 2011 році передбачили пандемію коронавірусу COVID-19! Ряд збігів просто вражає, ніби цей сценарій вибрали невидимі керівники світу і розіграли дешевий спектакль.
Я не хочу підіймати тему конспірології, але, як по іншому сприймати всі ці збіги подій: вірус підхопили від кажана, розповсюдження з Гонконгу, MEV-1 поширюється при близькому контакті людей або дотику до заражених поверхонь, а потім вражає дихальні органи. Після такого я не здивуюсь коли до мене підійде Морфей і запропонує дві таблетки на вибір.
Вперше я мимохідь побачив кадри цього фільму проходячи у 2008 році по одному з величезних торгівельних центрів. На одному з плазмових телевізорів красувалась лисина Віна Дізеля.
«Ну фільм, та й фільм, подивлюсь може потім…» — подумав я тоді. Як сильно я помилявся.
У 2027 році після спустошливої війни (у фільмі не говориться, кого з ким) світ охопив хаос. Як вам? Нічого не нагадує? Демонструється розруха та пострадянський силует напівзруйнованих панельних будинків де поряд з танками та найманцями проживає проста біднота. Це умовна країна «Нова Сербія», Туроп — головний персонаж підіймається у свою занедбану оселю, готує обід, клацає на сенсорному широкоформатному смартфоні, де з новин тільки теракти у світі…
Паралельно з цим процвітає високотехнологічна країна за океаном, кордони якої охороняються автономними дронами, що дуже нагадують сучасні вироби «мілітарі теху». У 2008 році про це явно мало хто думав, як і про штучний інтелект, носієм якого були «не хочу спойлерити, можливо, хтось не бачив».
Загалом сетінг де пострадянська розруха існує по сусідству з глянцевими хмарочосами, хоч і за континентом, боляче нагадує, що тепер хтось інший — та «Нова Сербія» з сірістю та війною. Але хочеться вірити, що Аврора буде не тільки головною героїнею цього фільму, а ще й символом надії та кращого майбутнього для всіх нас.
Напишіть у коментарях, хто ще передбачував майбутнє у кіно чи може в мультфільмах, таких, як Сімпсони?
