Прочитавши заголовок, ви могли подумати, можливо, я помилився і мав на увазі “темне фентезі”? Хочу вас запевнити — говорити ми будемо саме про “темну фантастику”, хоча ця назва досить умовна і гуглу про неї нічого не відомо.
Зміст
Одразу хочу обумовити критерії відбору: ви не побачите тут «Термінатора» чи «Матрицю». Ми будемо шукати класичні науково-фантастичні сетінги з космічними подорожами та загадковими світами. Тут немає місця “влучним” імперським штурмовикам з «Зоряних війн» чи інфантильним підходам, як у «Валеріан і місто тисячі планет». Це дуже ускладнює підбір претендентів, адже всесвіти мають бути похмурими, дорослими та цинічними.
Якщо згадати концепцію “темного фентезі”, то там зло по факту перемогло, а його прояви сприймаються як звичайна справа. Саме там у нас можна зустріти “сіру мораль” чи протистояння “малого” та “великого” зла. По аналогії з цим я вирішив — а чому б не пошукати щось подібне у фантастичних світах?
На відміну від наукової фантастики в стилі “happy end”, яка часто відображає світлі та оптимістичні сценарії майбутнього, похмура фантастика занурює глядачів у світи, де розвиток технологій не пішов на користь цивілізаціям. Вони тільки зробили війни більш руйнівними й призвели до втрати людяності. Тут для нас дуже важлива атмосфера безвиході та розпачу, як в нуарі, а сюжети включатимуть жорстокі форми правління або світи на межі катастрофи, як в кіберпанку.
Персонажі темної фантастики не дуже переймаються внутрішніми чи зовнішніми конфліктами та моральними дилемами, адже їх задача — вижити. Тут немає чітких меж між добром і злом, правотою та помилкою. Все знаходиться в сірій зоні, де кожен крок може спричинити трагічні наслідки.
Вперше я побачив цей фільм у дитинстві. Правду кажучи, нічого страшнішого на той час я не бачив. На відміну від дешевих фільмів жахів, космічна атмосфера сприймалася реалістично, і від того ставало ще лячніше. Режисером фільму виступав Пол В. С. Андерсон, який подарував нам колись «Мортал Комбат». До речі, він же був продюсером фільму «Пандорум» (2009 рік), який також можна зарахувати до похмурих фантастичних стрічок, хоча до нашої збірки він явно не “дотягує”.
Але повернемося до нашого обрію. Основна дія фільму розгортається на борту корабля «Event Horizon», що загубився у просторах сонячної системи під час експедиції. В глибокому космосі немає жодної надії на допомогу, тут не існує чудо-капсул, які евакуюють тебе і відправлять на Землю. Візуальна стилістика корабля — це темні коридори, холодне оточення, що явно протипоказано клаустрофобам.
З розумінням, що корабель сам по собі є живою істотою, приходить думка, що краще вискочити у відкритий шлюз, ніж залишатися наодинці з цим божевіллям.
Сюжет фільму поєднує мотиви з класичних творів жахів та наукової фантастики, змішуючи наукові концепції з міфологією пекла. «Event Horizon», виявляється, здійснив свою експедицію зовсім в інше місце, де царюють хаос, муки та вічний жах. Ця ідея поєднується з поступовим божевіллям, яке охоплює екіпаж, і кожен з героїв стикається зі своїми найглибшими страхами. На якомусь етапі здається, що “Event Horizon” – це один з кораблів “Пожирачів” з кіновсесвіту «FireFly», який був повною протилежністю своєю веселою атмосферою “Дикого Заходу” в космосі.
Ще б хотів відзначити, що подібно оповіданням Говарда Лавкрафта, фільм створює атмосферу жаху перед невідомим. Не можу також не відзначити й зірковий акторський склад: чого тільки варті Лоренс Фішберн та Сем Нілл.
Так що якщо хтось не бачив цю стрічку, то приготуйте заспокійливе. Даю гарантію, що хоч це і “похмура фантастика”, вдруге ви навряд чи захочете здійснити подорож “крізь обрій”.
Одразу хочу зауважити, що цикл книг Джеймса Корі я не читав. Можна, звісно, жбурнути в мене за це помідором. Коли я побачив першу серію цього серіалу, я був дуже приємно здивований. Від нього віяло атмосферою фантастичних книжок, якими я зачитувався в дитинстві. Події «Експансії» відбуваються у майбутньому, коли людство успішно колонізувало Сонячну систему, але так і не навчилося людяності.
На Землі править одна влада, на Марсі — військове управління, а основним джерелом ресурсів став Пояс астероїдів. Напруга між “світами” з кожним роком зростає, і вся система стоїть на межі війни. Тут в гру вступає досвідчений детектив Мілер, що розслідує делікатну справу зниклої дівчини з дуже багатої сім’ї.
Я не буду переказувати сюжетні аспекти, найголовніше те, що атмосфера на відповідному рівні. Ви не побачите тут підліткових баталій у стилі «Star Wars» та війн світлових мечів (шабель). Це фантастика, в яку віриш, герої, яким співчуваєш і за яких вболіваєш, тут у нас тонка політика, інтриги та кулуарні торги — це дорослий світ.
Сюжет розвивається досить плавно, а місцями навіть занадто. Іноді хотілося б більше динаміки, та й сцена космічного бою всього одна… Однак це зовсім не знижує якості та захопливості сюжету загалом!
Так сталося, що фільм 1984 року став касовим провалом і професійною невдачею Девіда Лінча. В цьому звинувачують в першу чергу заплутаний сюжет кінотеатральної версії. Пізніше розширена версія дещо виправила спірні моменти, але вже було пізно. З усім тим, на мою думку — це унікальний всесвіт, який бере свій початок з фантастичного роману Френка Герберта і дотепер розвивається екранізаціями та комп’ютерними іграми.
Хоча стрічка у виконанні Лінча знята 40 років тому, Всесвіт «Дюни» продовжує розширятися. Недавно вийшли екранізації Дені Вільнева, якому вже можна поставити пам’ятник за «Blade Runner 2049». Хочеться додати, що саме екранізація 1984 року у свій час справила на мене найбільше враження, і спрацював принцип “першої машини”, яка хоч і гірша у всьому за наступних, але така рідна.
Чого тільки вартий барон Владімір Гарконнен (гаркати чи харкати, ось в чому питання): один із головних антагоністів фільму, який є втіленням жорстокості та огиди. Його зовнішній вигляд і потворність нагадують мені короля гоблінів в першій частині кінотрилогії «Хоббіт: Несподівана подорож».
Його дії наповнені садистськими схильностями та безжальним ставленням до оточення. Все це підсилюється фізичними вадами та хворобливими манерами, що створюють відчуття відрази.
А от піщані хробаки Аракісу — то окремий фактор, який генерує відчуття безпорадності перед природними силами та надає своєрідної атмосферності безжальній і суворій планеті. Окремий тип мистецтва — це інтер’єри та стиль. Сцени з використанням гнітючої музики та візуальних ефектів підкреслюють відчуття невизначеності, підштовхують до думки, що перед нами дуже темні часи… Тішить той факт, що триває розробка гри «Dune: Awakening», так що можна не сумніватися, що Всесвіт «Дюни» з нами надовго.
Серія фільмів про чужого безспірно займає свою окрему нішу в залі слави світового кіно. В цьому кіновсесвіті є місце всім:
Попри те, що перша стрічка цього кіновсесвіту вийшла в далекому 1979 році, інтерес до Чужого тільки розвивався і навіть об’єднався з іншою кінофраншизою – «Хижак», а згодом ще й розширився «Прометеєм». Те, що навіть тепер світ побачив «Чужий: Ромул» є однозначним доказом, що ще рано відправляти «Чужого» на поличку забутих історій.
Але давайте я спробую пояснити, чим чужий заслужив опинитися на другому місці. В першу чергу — це неповторний гігерівський дизайн, що проявляється в образі ксеноморфа та корабля прибульців. Цей біомеханічний стиль поєднує органіку та механіку, створюючи одночасно небезпечні, але в чомусь привабливі чужорідні форми.
Окремої згадки заслуговують кораблі «Ностромо» та «Сулако», що дасть додаткового стимулу клаустрофобам купити собі седативних препаратів. Тісні коридори, темні закутки, слабке освітлення — це все те, що робить загрозу Чужих ще більш відчутною. Так званий ретрофутуризм додає старим стрічкам особливого шарму та автентичності. Екрани застарілих моніторів, великі кнопки, лампи та інші елементи в чомусь підкреслюють непривітність цього всесвіту.
Якщо ми спробуємо проаналізувати сценарій, то його можна описати на одній сторінці, причому всіх фільмів одразу. З усім тим завдяки неквапному розвитку подій та професійному нагнітанню жаху картини сприймаються “на одному диханні”. Дорослості стрічкам додає тематика корпоративної жорстокості: в сюжетах серії часто підіймається тема інтересів компанії «Weyland-Yutani», для якої прибутки вище за людське життя. Це підкреслює безнадійність такого майбутнього — де люди всього пішаки на шаховій дошці, причому гравець там залишився всього один.
Люди для корпорацій – це лише витратний матеріал у пошуках нової зброї. Якщо корпорації потрібно, вона дозволить загинути цілій колонії поселенців-тераформаторів, не кажучи вже про якихось злочинців, життя яких не варте навіть звичайної монети.
З усім тим, всупереч боротьбі за виживання у всесвіті Чужого є місце дружбі, вірі, материнському інстинкту та братерству. Детальніше про Всесвіт «Чужого» в фільмах, коміксах та відеоіграх ви можете почитати в моєму попередньому дописі ось ТУТ.
“Зазвичай добро бореться зі злом. Але в смутні часи безвиході злу може протистояти тільки інше зло.”
Цими словами починається фільм «Хроніки Ріддіка» 2004 року випуску. Вперше я побачив його в одному з місцевих кінотеатрів Харкова у 2004 році. Причому я запізнився на сеанс десь на 20 хвилин, тому спочатку не міг зрозуміти, що тут відбувається. До того ж я не дивився першу частину про лисого антигероя, яка називалася «Чорна діра», і навіть не знав про її існування. Те, що відбувалося на екрані, здається неймовірним навіть у наш час, якому вкрай не вистачає стрічок такого масштабу.
В той же рік, ніби контрольним пострілом в голову для мого вільного часу, стала гра: «The Chronicles of Riddick: Escape from Butcher Bay». Вона переносила нас в минуле Ріддіка — в часи, коли його запроторили до в’язниці. Гра була побудована на ігровому рушії, що запозичили в «Doom 3», і на той час вона виглядала просто неймовірно, причому антигероя озвучував сам Він Дізель.
Все почалося з фільму Девіда Туї «Чорна діра» / Pitch Black, який був знятий у 2000-му році. При бюджеті всього 23 мільйони доларів йому вдалося створити досить незвичайну стрічку, в першу чергу завдяки харизматичному Віну Дізелю. Монстри цього фільму чимось нагадують Чужих, але, на відміну від них, бояться світла та виповзають тільки в час подвійного затемнення, адже на планеті триває нескінченний день від багатьох світил.
В «Хроніках Ріддіка» головний антигерой опиняється в центрі міжгалактичної боротьби з могутньою релігійною армією некромонгерів, яка намагається не просто завоювати всі цивілізації, а ще й перетворити на собі подібних. Проте, він мотивується не якимись альтруїстичними цілями. Єдина мета Ріддіка — щоб йому нарешті дали спокій і скасували нагороду за лису голову.
До речі, тут також є відсилання до всесвіту Чужих, а саме планети Fury-161 з третьої частини, де Ріплі давала відпір за допомогою сокири та смолоскипу.
Не в останню чергу завдяки великому бюджету другої частини кінофраншизи реалізовано неповторний візуальний стиль некромонгерів, чимось схожий на Всесвіт Дюни в тому числі. Локації у фільмі отримали дивовижний монументальний дизайн, який підкреслює чужорідність релігії та принципів загарбників. Крім того, готичні архітектурні елементи космічних кораблів некромонгерів та їхні величезні зали додають відчуття масштабності та значущості подій, де ставка — доля цілої планети.
Фільм гармонійно поєднує елементи бойовика, наукової фантастики та навіть фентезі, вводить нових персонажів і розширює лор всесвіту. Хоча стрічка отримала змішані відгуки, але все одно знайшла свою аудиторію і стала культовою, в тому числі для мене.
Особливістю всієї трилогії є те, що головний герой змушений боротися не тільки з людьми та істотами, а й зі своєю самотністю та безперервними переслідуваннями. Дивно, але тут вдалося гармонійно поєднати цинічність виживання, апокаліптичне і фаталістичне сектантство, та ще й метафізичну загрозу, яка може позбавити тебе не тільки життя, але й забрати душу руками Лорда-Маршала.
Основна проблема цього всесвіту — це те, що вона будується на одному ключовому персонажі, а люди в реальному світі старіють. Так само відбиток старості наклався на останню картину кінофраншизи, яка вийшла у 2014 році. До того часу в Ріддіка залишилося не так багато прихильників, і було дуже важко відшукати кошти на зйомки.
Стрічка опинилася під загрозою закриття, коли раптово виникли проблеми з фінансуванням. Він Дизель деякий час оплачував все зі своєї кишені, доки не досягнув згоди з банком про кредитування.
Фільм вже не міг похвалитися таким бюджетом, як попереднього разу, задовільнившись 38 мільйонами. Але, на щастя, касові збори принесли 98 мільйонів доларів. Якщо підрахувати бюджети та касові збори від усіх трьох фільмів, то перед нами випливає не дуже весела картина: затрачено — 166 мільйонів на три картини, касові збори — 267 мільйонів доларів.
Однак не все вимірюється в грошах, і я без зайвих вагань ставлю Всесвіт Ріддіка на перше місце серед похмурих фантастичних світів.
Тепер слово за вами, шановні читачі. Напишіть в коментарях, які картини можна додати до цього топу?
За побажаннями шановної спільноти ITC додаю всесвіти, які незаслужено були упущені в дописі: