Не варто плутати небо з зірками,
відбитими вночі в поверхні ставка
Зі світом Відьмака Анджея Сапковського я познайомився ще в школі. Мені не вистачить рядків, щоб розповісти про всі події та враження, пов’язані з грою. Пам’ятаєте першу частину серії, коли невідома польська студія увірвалася у світ геймдеву зі шалено атмосферною грою? А як ми потім відкладали гроші на новий ПК, аби він хоч якось витягнув третього Відьмака? Чи слухали бардів з піснями зі світу гри, їздили на рольові ігри та приміряли на себе ролі героїв книги, а останніми роками спершу сподівалися на серіал від Netflix, а потім проклинали сценаристів за знущання над лором.
Останній раз я пройшов третю частину гри з виходом nextgen-патчу. Навіть на n-му проходженні я відкрив для себе нові деталі, зокрема, нюанси роману з веселою та романтичною Трісс замість відданої, але трохи занудної Йен 🙂
Коли книга «Перехрестя круків»(пол. Rozdroże Kruków) з’явилася у продажу на польському ринку, я не став чекати на переклад і придбав цифрову версію. На щастя, у 2024 році в мережі вистачає інструментів для якісного машинного перекладу, і методом спроб та помилок я за день отримав книгу у максимально наближеному до оригіналу стилі.
Це книга про пригоди Геральта – чогось іншого годі було чекати, але вона показує нам відьмака з нового ракурсу. Розповідь починається з того, що сільський войт допитує зв’язаного 18-річного випускника Каер Морхену. Той проявив необережність, убивши солдата, який намагався зґвалтувати місцеву дівчину.
Для войта причини вбивства не мають значення – чудова нагода показати свою владу над виродком-мутантом. Як кожен освічений чоловік, войт читав «Монструм, чи ж то Відьмака опис». І там чорним по білому написано, що мор, хвороби й неміч, падіж худоби, викидні, мертві пологи, недорід, нашестя шкідників – у всіх бідах винні кляті відьмаки!
Геральт у новій книзі – це не той мудрий і пошрамований філософ, до якого ми звикли. Це 18-річний юнак із настільки наївними уявленнями про світ, що дивуєшся, як він взагалі вижив. Він намагається переконати войта у своїй правоті, цитуючи закони, на що йому доступно пояснюють, що закон Геральт може згорнути в трубочку та засунути собі куди подалі. Головне – влада на місці, тобто войт. А якщо відьмак хоче жити за буквою закону, то прямо зараз отримає 20 ударів батогом за те, що зайшов до села зі зброєю. І байдуже, що він не заходив, а його привели – неважливі деталі.
У момент такого захопливого «діалогу» на сцені з’являється начальник убитого солдата. Шанси Геральта на виживання стрімко падають. Військовому не підходить легке покарання батогами, він різко та наполегливо вимагає повісити Геральта. Здається, кінець близько, але від негайної страти Геральта рятує відьмак, який йде по його сліду та стане його другим наставником після Весеміра – Престон Холт зі Школи Змії.
На цьому закінчується перший розділ, а я закінчую переказувати книгу, щоб не зіпсувати вам задоволення від читання. Лише згадаю, що сам Престон Холт – доволі цікавий персонаж, і багато в чому завдяки його урокам на початку відьмацької кар’єри Геральт став тим Геральтом, якого ми знаємо з інших романів і гри.
Далі нас чекає класична історія зі світу Відьмака – про складні рішення, про добро і зло, про рівновагу в природі, негідників, мерзотників і самовідданих людей. Регулярно з’являються флешбеки й відсилки до ігор серії. Наприклад, історія про напад селян на Каер Морхен у 1194 році розвивається і отримує нові деталі протягом усієї книги. І куди ж без любовних пригод!
Відсилки до ігор особливо приємні, враховуючи непрості стосунки між письменником і CD Projekt Red. Свого часу Анджей відмовився від пропозиції отримувати роялті від маловідомої студії за право видавати ігри за його книгами й попросив гонорар «тут і зараз». Після приголомшливого успіху третьої частини він багато разів шкодував про своє рішення, критикував студію і навіть збирався йти до суду, та зрештою сторони залагодили справу мирно. Підозрюю, що студія виплатила письменнику якусь суму, після чого той перестав почуватися обділеним.
У притаманному йому стилі Сапковський розповідає історію пригод Геральта, тісно переплітаючи її з описом світу Каедвену, саме там відбуваються події книги. Кожен розділ – нова пригода, але ближче до кінця вони складаються в єдиний пазл.
У ході сюжету ми дізнаємося нові деталі – що це взагалі за Школа Змії, яка вперше з’явилася в грі й раніше не згадувалася в книгах? А от, здавалося б, незначна, але яскрава деталь – чому Геральт назвав свого першого коня Пліткою! З інших цікавих моментів – книга добряче доповнює бестіарій фентезійного всесвіту. За винятком стриги та водяників, майже всі монстри тут зустрічаються вперше. На жаль, у книзі практично немає героїв із попередніх романів – хіба кілька побіжних згадок про Весеміра, і все.
Мені особисто було цікаво дізнатися нові деталі про появу відьмаків. Які це були експерименти, хто їх проводив, чому Геральт став одним із останніх убивць чудовиськ, і чому випробування припинилися. І я був радий зустріти в книзі свого тезку – Тимура Вороноффа – агента Престона Холта. На початку книги він видає Геральту інструкції, як вести справи, аванс на життя і обіцяє допомогу в отриманні замовлень. За все це він просить у молодого відьмака 10% від його гонорарів.
Сапковський не був би собою, якби книга була ідеальною у всьому. Мій колега Павло Чуйкін називає «Відьмака» посереднім представником польського темного фентезі та впевнений, що є чимало кращих творів. У мене інша думка, але в деяких речах я з ним згоден, наприклад, мені хотілося б дізнатися більше про світ, у якому відбувається дія. Багато речей доводиться додумувати, доповнювати спогадами з ігор чи фанатськими дослідженнями. А от листи персонажів, які за задумом автора мали б наповнити світ додатковими відомостями, часом читаються нудно.
Корінь описаних проблем – у розмірі книги. Вона занадто коротка, від чого страждає глибина оповіді. Менше ніж 300 сторінок – ви прочитаєте їх за кілька годин, фактично «проковтнете», як це зробив я. Через це книга сприймається швидше як пригодницька розповідь, ніж повість.
Після прочитання залишається відчуття певної незадоволеності, коли ти тільки розпробував смак, а вистава вже закінчилася, музиканти вклоняються глядачам та йдуть зі сцени. Хочеться чи то перечитати попередні частини, чи то вдесятьтисячний раз пройти The Witcher 3: Wild Hunt (та скільки можна вже!).
З іншого боку, дякую майстру за те, що він узагалі її випустив і обіцяє через два роки видати ще одну (тут мав би бути пасаж про Джорджа Мартіна, але я утримаюся). Ця книга залишає слід у пам’яті, на відміну від мільйона абсолютно безликих творінь «сучасної культури», про які забуваєш, щойно встигнувши дочитати/додивитися. Анджей повертає нас у старі добрі часи, коли книги були Книгами з великої літери, а не виробами графоманів, що заполонили Amazon.
На мій погляд, у сучасному світі вартих речей стає все менше. Ігор, книжок, музичних гуртів, фільмів. Владу захопила культура цифрового булщіту, коли творцю контенту досить натиснути на емоції споживача, і мільйони переглядів у нього в кишені. Особливо якщо твій контент для підлітків, і вони ще не знають, як корпорації грають їхніми почуттями заради надприбутків.
За 15 років роботи в технічній журналістиці я безкінечно втомився від розповідей компаній про те, що їхній смартфон, ноутбук, телевізор, чи підставте будь-яке інше слово, цього року ще більш унікальний, продуктивний і дарує незабутні враження. Я втомився від безликих неживих ігор із картонними персонажами, де немає й грама правди. Я втомився від фільмів, де жартують так, що нікому не смішно, але й ніхто не ображається. Я втомився від соцмереж, де немає друзів, а є лише токсичні фоловери.
Саме тому я ціную справжні творіння, створені з душею. Попри всі недоліки, я з задоволенням прочитав «Перехрестя круків» і з нетерпінням чекаю продовження.