Всім привіт, я безхатько з Запорізької області. Зараз мешкаю в селі на Вінничині та закінчив розробку своєї другої великої гри. Житло та місто було знищене під час обстрілу ще у березні 2022.
Зміст
Після випуску першої гри у мене з’являються кошти на своє власне житло. Житло це невелика квартира у старому фонді, зовсім без нічого, з ремонтом з минулого століття, в мене було таке відчуття, що тут зупинився час.
Переглянувши купу відео про ремонти вирішую спробувати зробити самотужки, заразом буде привід відпочити від комп’ютера. Беру на підкріплення батька і поїхали, першим ділом беремось за ванну кімнату
Наступним мені потрібен кабінет, в процесі штукатурки з’явилася ідея зробити імітацію цегли.
Зі шматка стельового пінопласту вирізав шаблон і по ньому просто накладав штукатурку, вийшло кривенько, але в цілому не погано.
Захотілося зробити стіл власними руками, закупив дошку, склеїв її, а потім під вагою дуже довго вирівнював дерев’яний щит, бо дошка була сира і її дуже покрутило.
Кабінет вийшов ось таким, вперше з’явилося реально комфортне робоче місце, результатом я був більш ніж задоволений.
Далі була спальня та велика кімната.
Ремонт закінчився 22 лютого 2022 року, а вже 24 лютого о 5 годині ранку ми прокидаємося від вибуху. Почалася війна.
Ми зовсім не взяли жодних речей крім грошей та документів, їдемо до моїх батьків в будинок, боїмося що до нашого багатоквартирного прилетить ракета. Після приїзду дізнаюся, що батько поїхав за 60 км на роботу, мама з сестрою вдома. У місті починається паніка, палива немає, їжі у магазинах немає, медикаментів також немає.
Наступного дня починається обстріл міста, ми ховаємось у підвалі. Батько й досі в іншому місті. Надвечір зникає електрика та вода, у підвалі без каміна стає дуже холодно та вогко. Над головою постійний свист та вибухи. Зі старих дверей у підвалі зробили ліжко і спимо по черзі, пріоритет вагітній дружині. Цієї ночі в підвалі був просто тваринний страх, зима, на вулиці дуже темно, немає взагалі жодних джерел світла. Такої темряви я ще не бачив.
3 день, моя дружина лікар у декретній відпустці. Її викликають, дуже багато поранених людей та потрібно допомогти зі збором крові. Ми ніяк не можемо наважитися, чи варто їй туди йти. Приїжджає швидка та забирає її, мене з нею не пустили. До 9 вечора я не можу нормально додзвонитися до неї, я не знаю, що вже думати, збираюся йти через все місто до неї в лікарню.
У такому режимі було ще 3-4 дні. У лікарню прилітає ракета і так, як дружина вагітна її просять, щоб вона більше не приходила.
8 день, окрім вибухів чутно автоматні черги які стають все ближче. По вулицях їздить машина і оголошує в рупор, щоб ті, хто має можливість виїхати власним транспортом, їхали, для решти на центральній площі готуються евакуаційні автобуси. Я вже в якомусь напівочманілому стані, нормально не спав із їжі практично одна консервація.
Нічого не взявши, ми сідаємо у машину та їдемо до Запоріжжя, дорогою бачимо зруйновані будинки, розбиту танками дорогу. Після приїзду до Запоріжжя я хочу посадити дружину, маму та сестру на евакуаційний поїзд до Польщі.
Приїхавши на вокзал ми побачили тисячі людей перед входом та на платформах. Дружина на 7 місяці. Я розумію, що дружина з мамою та сестрою навряд чи потраплять на поїзд. Повертаємося у місто, бензину ніде немає, у моїй машині бензин закінчився, я лишаю її на стоянці.
Телефоную другу, у нього дизельна машина і він встиг купити 4 каністри. Друг каже, що збирається виїжджати з дружиною та дитиною, а нас четверо. Зі сльозами моя мама та сестра залишаються у Запоріжжі, я з дружиною та родиною друга їдемо туди де зараз. Моїй мамі та сестрі вдалося потрапити на евакуаційний поїзд до Польщі. На початку довелося жити у сауні, так я всі готелі були зайняті переселенцями, вибору не було зовсім.
Дякуючи добрим людям поселилися у стареньку хату, вода із криниці, опалення дровами, туалет на вулиці.
Прийшовши до тями, почав перевіряти пошту, а там повідомлення від консольного видавника щодо ремастера моєї старої гри Shapik: The Quest.
Оригінальна Shapik: The Quest випущена ще у 2013, це була моя перша гра та перший досвід розробки, малювання, програмування та анімації. Гра працює на флеші (Adobe Flash). Натхнення черпав з ігор чеської студії Amanita Design(Machinarium, Samorots)
Я загорівся цією пропозицією, мені здалося, що просто перенести оригінал — це дуже мало, хотілося зібрати гру на сучасній технології (unity), перемалювати графіку в 4К та познайомитися з інструментом анімації Spine 2d.
Я описав ситуацію і видавник вислав мені ноутбук та графічний планшет, щоб я зміг завершити гру, за що я дуже-дуже вдячний. Ноутбук Acer Aspire V та графічний планшет Wacom One Medium.
У нашій команді всього 2 людини і якщо сильно спростити, то я відповідаю за графіку, а він за код, але як це зазвичай буває в таких маленьких командах, щоб гра змогла побачити світ кожен з нас виконує ширший спектр завдань.
“Цікавий факт: Ми познайомилися в інтернеті, ніколи не бачили один одного, і за весь час жодного разу не здійснювали голосових дзвінків. Хто знає, може він насправді кіт?”
Оскільки ми поселилися в старій хаті в ній звісно ж не було ніякого інтернету, в цій хаті взагалі була одна розетка на кімнату. Вирішую спробувати під’єднати мобільний телефон як модем, але у хаті зовсім не ловить інтернет. Щоб отримати/відправити повідомлення доводиться виходити з ноутбуком та підключеним телефоном до нього(я спробував вивісити телефон з вікна, але це не допомагало, плюс ще кожного дня йшов сніг). Тож я намагаюся користуватися інтернетом якомога менше і це дуже заважає.
А взагалі день проходив приблизно так:
Цей замкнутий цикл дуже деморалізував, постійні ракетні обстріли, погані умови проживання, а тим паче ці погані умови для вагітної дружини, постійне читання новин та стрічка з загиблими знайомим та людьми яких я знав.
Я постійно перебуваю у якомусь підвішено-депресивному стані та ніяк не можу змиритися, що ми стали безхатьками на усе життя.
В цій хаті ми прожили з березня по червень, далі вдалося знайти будинок з нормальними умовами. І я не можу забути ці відчуття коли вперше за 3 місяці вода тече з крана, не треба носити дрова, бо у хаті газове опалення, можна нормально помитися під душем(до цього 2 рази на тиждень їздили помитися у готелі), а також є нормальне укриття під самим будинком.
Здавалося б повсякденні речі як інтернет, електрика, тепло і навіть вода, можуть раптово зникнути.
Попри всі умови ремастер оригінальної гри був готовий.
Але ремастер вийшов дуже коротким, усього 9 рівнів, я розумію, що для повноцінної гри це дуже мало.
Програміст придумав просто чудові нові рівні та пазли, до того ж кожен рівень унікальний.
Робота проходила так, він присилав макет намальований у paint, а я вже перемальовував у фотошопі, також разом обговорювали різні нюанси та покращення.
Далі програміст придумав, щоб всі пазли були щоразу випадковими, тому що згадуючи свої відчуття від подібних ігор — у світ гри періодично хочеться повертатися, але пройдені ігри зазвичай не можуть поставити перед гравцем нових завдань. І це рішення дуже гарно працює у грі.
Взагалі я дуже вдячний програмісту за його ініціативність, віру у проєкт та у нашу команду. Розробка гри дозволяє забути той жах, що відбувається і навіть бувши дорослим приємно хоч ненадовго опинитися в чарівному світі гри, де всі загадки вирішуються, а зло не таке вже й страшне.
Гра намальована у фотошопі стандартним круглим пензликом та власно створеним під текстуру.
Малювати я ніде не вчився і я розумію, що у мене великі проблеми з перспективою, кольорами та композицією. Хочу почати навчання, але постійно щось заважає.
Працюю у Spine на дуже примітивному рівні. Розбиваю персонажа на окремі частини: голова, руки, ноги й так далі.
Ефекти малюю покадрово в Adobe Animate, тобто кожен кадр – це окремий малюнок. Потім ці малюнки програються один за одним.
Тікток виглядає цікаво, створюю своє перше відео про розробку гри під час війни й воно, на мій подив, подобається людям та в мене з’являються підписники. Далі пишу декілька постів на реддіт і вони також подобаються людям.
Гра майже повністю готова, але нові рівні та анімації без звуку. Для базової версії ми змогли сплатити створення звуків самостійно, але після суттєвого розширення гри та додаткового року розробки — це стало серйозною проблемою. Знижувати якість ми не хотіли, а тому було ухвалено рішення спробувати запустити збір коштів лише на найнеобхідніше.
Кампанія йде дуже важко, я працюю кожен день над контентом, створюю ролики для tiktok, youtube, пишу оновлення на кікстартері та твіттері. В останній день кампанії мені не вистачає 15% і тут дякуючи пані @TouchtheGeo моє відео поширюється у твіттері й збір вдається закрити, за що я всім дуже вдячний, а особливо другу з Латвії який допоміг все організувати!
Отримані кошти допомогли сконцентруватися на розробці (оплатив оренду житла) та закрити дірки в озвученні, а також я зміг придбати генератор, бо через обстріли та руйнування енергетики почалися постійні відключення світла(іноді світла не було по 48 годин).
Я планував зробити швидкий ремастер, але він затягнувся на півтора року. В процесі розробки ми додали 12 нових рівнів, купу нових анімацій, пазлів та прихованих об’єктів, також повністю змінили музику та звуковий супровід.
І всупереч всьому гра дійшла до релізу.
Дякую, що дочитали до кінця.
Гра доступна:
Steam: https://store.steampowered.com/app/2015950
App Store: https://apps.apple.com/app/shapik-the-quest/id6502955141
Google Play: https://play.google.com/store/apps/details?id=com.rapidsnail.shapiktq
Я розумію, що для більшості мій ремонт квартири виглядає недолуго та смішно і цей пост написаний не для ниття, чи викликати жалість, а щоб показати, що мені довелося пережити під час розробки.
P.S. Фото під час ремонту квартири, я та Кекс. На жаль квартира повністю зруйнована, а Кекс зник під час обстрілу.
Примітка редакції: Хоча правила дописів забороняють дублювання матеріалів з інших ресурсів та ведення блогів з метою реклами чи накрутки рейтингів, але ми не могли пройти поруч та не розмістити даний допис. Адже в такий важкий час розробникам необхідна підтримка. Ми попросили автора доповнити його історію спеціально для читачів ITC.
На Steam за перший тиждень продано понад 2000 копій, а далі все пішло на спад. По мобільним платформам усе геть сумно.
На жаль гра провалилася, я бачу декілька причин:
Чи шкода мені витраченого часу? Авжеж ні, як я раніше вже писав:
Розробка гри відволікає від того жаху, що відбувається і навіть будучи дорослим приємно хоч ненадовго опинитися в чарівному світі гри, де всі загадки вирішуються, а зло не таке вже й страшне.
Через те, що я безхатько, я більше нічого не планую та й не бачу сенсу у моїй ситуації, щось планувати. Зараз працюю над стратегією про жуків.
Тизер майбутнього проєкту:
