Фільм Тодда Філліпса «Джокер» 2019 року — один з найбільш переоцінених кінопроєктів останніх років. Замість глибокого соціального коментаря або дивовижної психологічної драми, ми отримуємо стрічку, яка більше спекулює на темах божевілля, насильства та нерівності, ніж дійсно пропонує щось змістовне чи нове.Чому ж все так погано?
Фільм здається вам надзвичайно переоціненим, переповненим кліше та поверховими ідеями? Він таким і є.
Персонаж головного героя Артура Флека, хоч і зіграний талановитим (питання дискусійне!) Хоакіном Феніксом, не має глибини. Фільм прагне викликати співчуття до психічно нестабільної людини, але робить це настільки нав’язливо й банально, що викликає швидше роздратування, ніж співпереживання. Замість того, щоб показати складний психологічний процес, сценарій обмежується звичайним набором штампів: знущання, самотність і зневага суспільства – це кліше, яке використовується як виправдання для перетворення на маніяка. Всі довкола Флека поводяться з ним так жорстоко, що це швидко починає виглядати надуманим. Кожен елемент його життя виглядає навмисно карикатурним у своїй жорстокості. Артур страждає, тому що це зручно для сценарію, а не тому, що його персонаж має внутрішню глибину або багатошаровість.
Картина рясніє сценами насильства, які подаються без особливого сенсу чи контексту. Насильство в «Джокері» не служить історії, воно є самоціллю і лише підкреслює порожнечу фільму. Але насильство в мистецтві має сенс тільки тоді, коли воно сприяє глибшому розумінню ситуації або персонажів. У «Джокері» жорстокість викликає відразу, але не підсилює драматизм або занурює глядача в історію. Скоріше, це відволікає від основного сюжету, перетворюючи фільм на простий набір епізодів з рейтингом R (18+).
Замість того, щоб запропонувати глибокий соціальний коментар, фільм просто блукає в темряві. Спроби прив’язати фільм до тем про соціальну нерівність та психічні розлади виглядають поверхово й не до кінця осмисленими. Один із основних меседжів фільму – критика капіталізму та нерівності, що деструктивно впливають на людину. Суспільство показане карикатурно жорстоким і байдужим, а протагоніст, якому, можливо, мали б співчувати, стає лише виправданням для хаосу й руйнувань. Цей чорно-білий погляд на соціальну нерівність виглядає спрощеним і наївним.
Один із найпомітніших недоліків фільму – його ПРЕТЕНЗІЙНА серйозність. Творці «Джокера» намагаються надати фільму інтелектуальної ваги через постійний похмурий тон і пригніченість. Однак цей тон виглядає фальшивим, оскільки під ним не ховається жодної справжньої філософії чи моральної дилеми. Весь настрій фільму ґрунтується на одній емоції – відчаї, і його не балансують інші аспекти людської природи. Кіно намагається виглядати глибоким, але по суті є надмірно спрощеним.
І так, ця стрічка створена на основі коміксів видавництва DC. Фільм не пропонує жодних нових поглядів на походження Джокера. Перетворювати коміксового лиходія на фігуру, гідну психологічного трилера, – це спроба зробити щось серйозне з матеріалу, який цього не вимагає. В результаті фільм виглядає надмірно драматизованим і претензійним, але без того інтелектуального підґрунтя, яке могло б виправдати таку тяжкість.
Можу порадити почитати «Batman: The Killing Joke» чи «Batman: White Knight».
Фільм отримав величезну увагу та підтримку через потужні маркетингові кампанії та хвилю дискусій про його соціальний контекст. Однак насправді «Джокер» використовує культурні страхи й незадоволення як спосіб маніпуляції. Він не пропонує рішення чи навіть осмислену критику системи, яку так прагне засудити. Режисер просто експлуатує ідею хаосу та революції, не надаючи глядачу нових думок чи перспектив.
В цілому, «Джокер» – це псевдоінтелектуальна стрічка, яка грає на почуттях глядача, намагаючись виглядати глибшою, ніж є насправді. Відсутність чіткої ідеї, надмірна жорстокість і банальність сюжету роблять цей фільм одним із найрозчаровуючих кінопроєктів, що зняті за коміксами.
