Астрономи повторно вивчали дані космічного зонда NASA «Вояджер-2», який пролітав повз Уран у 1980-х роках, і дійшли висновку, що 4 з 27 нині відомих супутників планети можуть приховувати океанські води під своїм крижаним покровом.
Попередньо дослідники NASA припускали, що Титанія (найбільший супутник Урана діаметром 1580 кілометрів) може бути достатньо великою для утримання необхідної кількості тепла, яке утворюється в результаті розпаду радіоактивних елементів для рідкої води. Але решта три супутники вважались недостатньо габаритними для цього.
Для того, щоб перевірити цю гіпотезу, команда побудувала комп’ютерну модель, яка брала до уваги результати місій NASA «Галілео», «Кассіні», Dawn («Світанок») і New Horizons («Нові обрії»)», кожна з яких відкрила океанські світи й надіслала дані про хімічний склад та геологію супутника Сатурна Енцелада, Плутона та його супутника Харона, а також карликової планети Церери.
З огляду на те, наскільки «пористим» було зовнішнє покриття супутників Урану, дослідження показало, що вони забезпечують достатню ізоляцію для утримання внутрішнього тепла, необхідного для існування океанів. Фактично, океани Титанії та Оберона можуть мати придатну температуру для підтримки життя. З усіх п’яти найбільших супутників планети, лише Міранда, згідно з моделюванням, вважалася замалою для утримання тепла, яке б запобігло замерзанню водойми.
Крім тепла, існування океанів може підтримуватись наявністю аміаку та хлоридів, які діють як антифриз.
Ця інформація має допомогти розробникам місій у створенні спектрометрів для вивчення супутників, а також інструментів, які шукатимуть електричні струми, які впливають на їхнє магнітне поле (що, як правило, є найкращим способом віднайти глибокий океан, як це зробили вчені місії «Галілео» на супутнику Юпітера Європі).
«Стосовно малих тіл – карликових планет і супутників – планетологи раніше знаходили докази існування океанів у кількох малоймовірних місцях, включно з карликовою планетою Церерою та Плутоном, а також супутником Сатурна Мімасом. Але, як діють механізми, ми не зовсім розуміли», – каже Джулі Кастільо-Рогез з Лабораторії реактивного руху NASA.
Дослідження було опубліковано в Journal of Geophysical Research: Planets.
Раніше телескоп Джеймса Вебба детально показав кільцеву систему Урана, зафіксувавши 11 з 13 кілець. Камера ближнього інфрачервоного діапазону (NIRCam) телескопу виявилась настільки чутливою, що побачила два найглибші пилові кільця планети. Раніше їх вдалось зафіксувати лише двом апаратам – «Вояджеру-2» та обсерваторії Кека з передовою адаптивною оптикою.
Джерело: NASA