За даними ООН, 15 листопада 2022 року населення планети мало досягти 8 мільярдів. Демографічні песимісти давно пророкували масовий голод, а тепер до їх тривог додалась ще й можлива екологічна катастрофа через завелику кількість людей. Однак декого хвилюють протилежні проблеми. Ілон Маск, наприклад, твітнув про “зниження народонаселення через низьку народжуваність”, зазначивши, що це “набагато більший ризик для цивілізації, ніж глобальне потепління”.
Чому не варто панікувати? Проаналізувавши статистику змін населення, що стались протягом останнього десятиліття, можна припустити, що жодне з цих взаємно суперечливих пророцтв не виявиться правильним.
Знадобилося, до прикладу 12 років (з 1998 по 2010), щоб населення планети зросло з 6 мільярдів до 7. Стільки ж часу необхідно, щоб “заробити” ще один, наступний мільярд.
На тлі “катастрофічних” пророцтв варто згадати й те, що стоїть за цим зростанням: подовження життя, покращення харчування та здоров’я населення; зниження дитячої смертності, захворювань та материнської смертності під час пологів. Населення світу продовжувало зростати навіть у розпал пандемії COVID-19, попри те, що вірус вбив — за найкращими оцінками The Economist — від 16 до 28 мільйонів людей. Це становило б п’яту частину всіх смертей за цей період.
Згідно з нинішніми тенденціями, населення планети сягне 9 мільярдів лише у 2037 році та досягне 10,4 мільярда десь між 2080 і 2100 роками.
Загроза перенаселення виглядає настільки ж нестрашною. Попри те, що мільярдний рубіж долається з однаковою регулярністю, темпи зростання глобального населення швидко падають. У 1963 році чисельність населення зросла на 2,3%. У 2022 році — лише на 0,8%, що є найнижчим показником з 1950-х років.
Як це може відбуватися одночасно? Величезне значення тут мають інерція та імпульс. 1990-ті та 2000-ті роки були десятиліттями відносно швидкого зростання населення. Народжені у той час люди нині досягають дітородного віку. У 1987 році кількість дорослих у віці від 18 до 49 років становила 2,2 мільярда, а зараз – 3,6 мільярда.
Але ця величезна кількість “потенційних батьків” нині вибирає менші сім’ї. Так, загальний коефіцієнт народжуваності, який вимірює, скільки дітей жінка може народити протягом свого життя, впав з 3,3 у 1990 році до 2,3 зараз. А це трохи вище “коефіцієнта заміщення”, при якому чисельність населення залишається постійною – він становить приблизно 2,1. Хоча кількість населення продовжує зростати, це навряд чи здається неконтрольованим.
Як завжди, глобальні середні показники приховують великі регіональні відмінності. Близько половини прогнозованого приросту населення світу між 2022 і 2050 роками припадатиме лише на вісім країн. П’ять із них знаходяться в Африці (Конго, Єгипет, Ефіопія, Нігерія та Танзанія). Інші три знаходяться в Азії (Індія, Пакистан і Філіппіни).
Наступного року Індія, ймовірно, випередить Китай як найбільш густонаселена країна світу.
Цього року Африка обігнала за чисельністю населення Європу та Північну Америку разом узяті (у 1980 році вона становила лише одну третину від їх загальної чисельності).
Люди в Індії та Африці “забруднюють” світ набагато менше, ніж їхні колеги в Америці, Європі чи Китаї. За даними ООН, на бідні країни та країни з доходом нижче середнього припадає лише сьома частина світових викидів вуглекислого газу. А 90% приросту населення протягом наступного десятиліття припадатиме саме на ці країни з меншим рівнем забруднення.
Дві третини людей у світі живуть у країнах, де чисельність населення вирівнюється або скорочується, а загальний рівень народжуваності нижчий від рівня відтворення. За оцінками ООН, у 61-й переважно багатій країні до 2050 року населення впаде на 1% або більше. Суспільства, які скорочуються, безумовно, стикаються з соціальними проблемами: одна з них полягає в тому, що пропорційно менша кількість людей працездатного віку, що здатні забезпечити тих, хто вийшов на пенсію, передбачає вищі податки або менші витрати на людей похилого віку.
Чи становить це загрозу цивілізації, не так вже і ясно. За песимістичними оцінками, така багата країна, як Німеччина, могла б мати приблизно таке ж населення у 2100 році, що й у 1950 році (і це припускає, що її дуже низька народжуваність не зміниться). Це була б велика зміна в порівнянні з сьогоднішнім днем, але неясно, чи буде вона катастрофічною.
Протягом наступних восьми десятиліть зростання продуктивності цілком може означати, що для утримання певної кількості пенсіонерів буде потрібно менше працівників, так само як для вирощування врожаю чи розливу сталі потрібно менше працівників, ніж це було 80 років тому, у 1942 році.
Усе це не заперечує, що світ стикається з великими проблемами погіршення навколишнього середовища та політичних потрясінь. Але 8 мільярдів не віщують демографічної катастрофи – натомість це щось середнє між двома протилежними прогнозами.
Джерело: The Economist