Сотні досліджень змарновано: джерелом мікропластику, що знаходили роками, були рукавички вчених

Дослідники Університету Мічигану з’ясували, що стандартні нітрилові та латексні рукавички, які науковці носять у лабораторіях, забруднюють зразки частинками, що виглядають як мікропластик.

Результати вимірювань у деяких експериментах виявилися завищені в тисячі разів. Аспірантка Медлін Клаф готувала субстрати для збору частинок із повітря, дотримуючись стандартного протоколу — в нітрилових рукавичках. Коли вона перевірила результати, кількість виявленого “мікропластику” виявилася в тисячі разів більшою, ніж очікувалося.

Почалося справжнє розслідування: чи винна пластикова пляшка зі зразком, чи атмосфера лабораторії, чи щось іще.

Виявилося, що виробники покривають форми для рукавичок стеаратами — солями жирних кислот, схожими на мило, — щоб готовий виріб легко знімався з форми. Ці частинки залишаються на поверхні рукавичок і переносяться на все, чого торкається дослідник.

Головна проблема: стеарати хімічно схожі на поліетилен — найпоширеніший тип пластику в довкіллі. Їх неможливо відрізнити від справжнього мікропластику ані за допомогою світлової мікроскопії, ані під скануючим електронним мікроскопом. Команда протестувала сім типів рукавичок — нітрилові, латексні та “чистокімнатні” — і перевірила найпоширеніші методики виявлення мікропластику.

У контрольованих дослідах звичайні нітрилові рукавички давали в середньому 2 000 хибнопозитивних сигналів на квадратний міліметр. Окремі виміри сягали 7 000 частинок на мм². Особливо тривожно, що більшість цих частинок були розміром менше 5 мікрометрів — саме у цьому діапазоні мікропластик вважається найнебезпечнішим, бо здатний проникати всередину клітин.

Дослідження опубліковане в березні 2026 року в журналі RSC Analytical Methods. Автори наголошують: це не означає, що мікропластикового забруднення не існує.

Мікропластик у воді, повітрі та їжі — реальне явище, просто масштаби забруднення в частині досліджень могли бути спотворені банальним лабораторним артефактом.

Вчені також розробили методику, яка дозволяє відрізнити справжній мікропластик від стеаратного “сміття” в уже зібраних даних. Це означає, що існуючі набори даних, можливо, не доведеться викидати — їх можна переглянути й скоригувати. Натомість замість звичайних рукавичок рекомендується використовувати “чистокімнатні” — вони виробляються без стеаратного покриття і давали в тестах лише ~100 хибнопозитивних сигналів на мм², тобто у 20 разів менше.

Проблема методологічної стандартизації у дослідженнях мікропластику давно відома фахівцям. EPA ще кілька років тому наголошувало: різні розміри, густини та склади частинок унеможливлюють єдиний метод аналізу, а відсутність стандартизованих протоколів збору й ідентифікації суттєво знижує достовірність і порівнюваність даних між різними лабораторіями. Відкриття мічиганської команди — лише найяскравіший приклад того, як базові припущення в галузі могли роками залишатися неперевіреними.

Що стосується масштабів самого забруднення, картина залишається тривожною навіть після коригування на лабораторні артефакти. За даними огляду в Science, мікропластик виявлено у 1300 видів водних і наземних організмів — від планктону до хижаків на вершині харчового ланцюга, — а до 2040 року обсяг забруднення довкілля може подвоїтися.

Але головне ось що: дослідження тепер ставить під сумнів коректність низки вже опублікованих робіт. Команда Університету Мічигану була змушена повністю відкинути свій початковий набір даних, зібраний із рукавичками.

Втім, науковці запевняють: уроки з виявленого артефакту дійдуть до інших дослідників, а подальша робота з атмосферного мікропластику в Мічигані продовжиться — цього разу без рукавичок.

Джерело: Technology Networks