А чи знали ви, що навіть такі стовпи наукової фантастики, як “Метрополіс” (1927) та “Космічна одіссея 2001 року” (1967) зустріли неоднозначний прийом критиків безпосередньо після виходу на екрани? Сприйняття художнього твору публікою — специфічний процес, особливо в розрізі початкової реакції на нього та подальшого переосмислення, переоцінки, якщо вони, звісно, трапляються. От про таке кіно ми сьогодні й поговоримо — відкинуте, провальне, розтоптане або ж просто нікому не потрібне, та з плином часу сприйняте зовсім по-іншому. В деяких випадках це без перебільшень можна назвати відновленням культурно-історичної справедливості.
Зміст
Рік випуску: 1981
Режисер: Девід Кроненберг
У ролях: Стівен Лек, Дженніфер О’Нілі, Патрік Макгуен, Лоуренс Дейн, Майкл Айронсайд, Роберт А. Сілверман, Лі Брокер
Рейтинг IMDb: 6.7
У нашому світі існують сканери — жменька людей з телепатичними та телекінетичними здібностями, спроможних не тільки читати думки навколишніх, але навіть вбивати. Доктор Пол Рут вербує одного з таких, волоцюгу Кемерона Вейла, щоб зупинити могутнього сканера Дерріла Рівока, котрий прагне встановити контроль над усім світом.
На початках “Сканери” отримав дуже стриманий прийом критиків. Наприклад, авторитетний Роджер Еберт оцінив новинку як посередній фільм, звинувативши Девіда Кроненберга у тому, що той “не залучає глядача і не зворушує його характерами”. Вінсент Кенбі, який писав для The New York Times, наголошував, що “місцева детективна інтрига лише підкреслює дурість фільму”. А кінокритик Джон Саймон у National Review не посоромився назвати стрічку сміттям.
Та як би не сварили цей науково-фантастичний жахастик його сучасники, а сьогодні він вважається річчю культовою, однією з цілої низки у фільмографії канадського основоположника “тілесних жахів”. Та й тодішні глядачі, здається, були далекогляднішими за деяких професійних рецензентів, адже “Сканери” змогли конкурувати з американськими новинками у прокаті, що було подією непересічною, та стали касовим хітом. І саме після цього фільму Кроненберг звернув на себе значно більше уваги, зокрема великих голлівудських студій.
“Абсолютно обов’язкова до перегляду культова класика для шанувальників жахів і наукової фантастики” — підсумував у рецензії за 2003 рік Крістофер Нулл з Filmcritic.
До речі, наступний проєкт режисера, не менш культовий “Відеодром” (1982), матиме підтримку Universal Pictures та найбільший на той момент бюджет у кар’єрі Кроненберга. Однак сприйняття публікою виявиться протилежним тому, що було у “Сканерів”: критики кіно хвалитимуть, а от з погляду прокату це буде провал.
Рік випуску: 1982
Режисер: Рідлі Скотт
У ролях: Гаррісон Форд, Рутгер Гауер, Шон Янг, Едвард Джеймс Олмос, Майкл Еммет Волш, Деріл Ганна, Вільям Сандерсон
Рейтинг IMDb: 8.1
Де подивитися: MEGOGO
В антиутопічному “майбутньому” Лос-Анджелесі 2019 року людство послуговується синтетичними людьми, так званими реплікантами, що були створені могутньою корпорацією Tyrell для роботи на космічних колоніях. Коли група просунутих реплікантів на чолі з небезпечним Роєм Батті тікає і опиняється на Землі, за діло береться похмурий мисливець на утікачів Рік Декард.
“Той, хто біжить по лезу” як ніхто інший заслуговує бути у цьому списку. Думки критиків щодо фільму розділилися: одні вказували на те, що це тематично складне кіно з гарним набором візуальних ефектів, яке серед іншого повинне витримати випробування часом. Інші обурювалися з приводу того, що сюжет виглядає другорядним на тлі спецефектів та скаржилися на повільний темп оповідання. Наприклад, Пет Берман, який писав для газет міста Колумбія, схарактеризував кіно як “науково-фантастичну порнографію”.
У прокаті ж багатообіцяльний проєкт взагалі з тріском провалився — у купі з неоднозначними відгуками, погодьтеся, це така собі реакція на майбутню класику жанру і один з найвидатніших та найвпливовіших сай-фай фільмів в історії.
Рік випуску: 1982
Режисер: Джон Карпентер
У ролях: Курт Расселл, Вілфорд Брімлі, Кіт Девід, Т.К. Картер, Девід Кленнон, Річард Е. Дейсарт, Чарльз Геллахан, Пітер Мелоні
Рейтинг IMDb: 8.2
Де подивитися: MEGOGO
Серед суворих снігів Антарктиди розташувалася американська дослідницька станція. Там місцеві вчені стикаються з таємничою позаземною формою життя, яка спроможна імітувати інші організми. Серед наляканих науковців стрімко назрівають параноя і конфлікти, спричинені тим, що члени групи більше не довіряють одне одному, адже будь-хто з присутніх може виявитись смертоносним Щось.
Стрічку слід вважати одним з найбільш промовистих представників культового кіно, котре на початках виглядало як катастрофа. Рецензії багатьох критиків були різко негативними, а фінансові показники — провальними. Тодішня публіка сварила жахастик Карпентера за нудний сюжет, підкріплений погано пропрацьованими персонажами та надлишковими у своїй огидності спецефектами. Приміром, Гері Арнольд в The Washington Post назвав фільм “жалюгідною надмірністю”. “Щось” піддався критиці навіть з боку режисера оригінального “Річ з іншого світу” (1951) Крістіана Нібі.
Серед причин провалу називали зокрема й конкуренцію з “Інопланетянином” Спілберга, що вийшов двома тижнями раніше та пропонував абсолютно протилежний, оптимістичний погляд на зустріч людини з прибульцем. Також проєкту довелося конкурувати і з вищезгаданим “Тим, хто біжить по лезу”, який прем’єрувався, уявіть собі, у той самий день. От би зараз такі “провальні” фільми виходили в кіно паралельно.
Але після невдалого прокату наступив реліз на відео та на телебаченні — тоді-то глядачі й розгледіли у творінні Карпентера щось. Щось таке, що на сьогодні зробило його одним з найкрутіших науково-фантастичних горорів про інопланетних почвар поряд з “Вторгненням викрадачів тіл” (1978) та “Чужим” (1979), про який ми детально писали напередодні у нашому довгочиті.
Рік випуску: 1986
Режисер: Рассел Малкехі
У ролях: Крістофер Ламберт, Кленсі Браун, Шон Коннері, Роксана Гарт, Алан Норт, Беті Едні, Крістофер Малкольм, Джеймс Космо
Рейтинг IMDb: 7
Коннор Маклауд родом з Шотландського нагір’я XVI століття. Коли здавалося, що він загинув у бою з непереможним Курганом, дивним чином сталося його повстання з мертвих. Але односельці виганяють Коннора, адже впевнені, що його зцілення пов’язане з темними силами. П’ять років по тому Маклауда знаходить дехто Хуан Рамірес, який пояснює, що такі як він мають незвичайний дар. Вирішальна битва шотландського воїна з давнім ворогом має відбутися у Нью-Йорку 1985 року. Залишиться тільки один.
Після виходу на екрани “Горець” став касовим провалом та мав змішаний прийом в ЗМІ. Не допомогло навіть те, що у стрічці лунали треки легендарних Queen. Думки оглядачів різнилися від висновку Variety “стрічка — повний бардак” до характеристики White Dwarf “візуально вражаючий”.
Ситуація змінилася на користь цього фетензійного бойовика після виходу на відео, коли він і набув статусу культового. І саме завдяки цьому світ побачив чотири сиквели (хоча, напевно, дарма) та хітовий однойменний серіал (1992—1998) з Едріаном Полом у титульній ролі.
“Гарний пригодницький фільм у жанрі фентезі, який для багатьох став культовим” — відзначив у ретроспективній рецензії за 2008 рік Стів Крам у матеріалі для Kansas City Kansan.
Рік випуску: 1988
Режисер: Джон Карпентер
У ролях: Родді Пайпер, Кіт Девід, Мег Фостер, Пітер Джейсон, Джордж “Бак” Флавер, Реймонд Сейнт-Жак
Рейтинг IMDb: 7
Безробітний бугай Джон Нада прибуває у Лос-Анджелес в пошуках кращої долі. Та якось, натрапивши на сонцезахисні окуляри, він відкриває для себе страшну правду про увесь навколишній світ.
На свій скромний бюджет у $3—4 млн ще одна стрічка Джона Карпентера у прокаті виступила непогано. Але тодішні рецензенти не оцінили натхненну незадовільною в очах режисера рейганомікою історію про те, як головні герої озброюються темними окулярами, а насправді — зривають з себе рожеві. Наприклад, Річард Гаррінгтон з The Washington Post зробив такий невтішний висновок: “Сюжет “Вони живуть” сповнений чорних дір, акторська гра жахлива, спецефекти посередні”.
Та з часом фільм набув культового статусу і значно більшу прихильність з боку оглядачів. Це підтверджує і Браян Еггерт, написавши для Deep Focus Review таке: “Вони живуть” — це чистий Карпентер і квінтесенція культової класики”; і загальний кінокритичний консенсус на Rotten Tomatoes: “Політично підривна суміш жахів і наукової фантастики, “Вони живуть” — недооцінений жанровий фільм Джона Карпентера”.
Але направду написане тут — зовсім не те, чим здається. Просто підкоряйтеся, дивіться ТБ, споживайте, не думайте.
Рік випуску: 1988
Режисер: Чак Рассел
У ролях: Кевін Діллон, Шоуні Сміт, Донован Лейч, Джеффрі ДеМанн, Кенді Кларк, Джо Сенека, Дел Клоуз, Арт Лафлер, Пол Маккрейн
Рейтинг IMDb: 6.7
Неподалік містечка Арбовіль падає метеорит, який приносить з собою небезпечну слизьку речовину, що поглинає все на своєму шляху. На тлі загальної паніки та намаганні вчених, що прибули сюди, стримати смертоносний слиз, врятуватися намагаються звичайні молоді люди Браян Флагг та Меган Пенні.
“Крапля” у цьому списку одна з небагатьох, кого не захейтили кінокритики, та навіть попри це вона злочинно не добрала в прокаті — глядачі буквально проігнорували кіно. У статті в Screen International, датованою 27 травня 1989 року, збори фільму в США назвали не інакше як катастрофічними. І це здається прикрим упущенням та великою несправедливістю, адже навіть зараз картина виглядає вельми захопливою, однозначно вартою перегляду.
Для тих, хто досі роздумує, чи витрачати час на “Краплю”, нагадаємо, що разом з Чаком Расселом написанням сценарію займався Френк Дарабонт, котрий згодом стане режисером легендарних екранізацій Стівена Кінга “Втеча з Шоушенка” (1994), “Зелена миля” (1999) та “Імла” (2007). Та й ще на зовсім молоду Шоуні Сміт, майбутню зірку франшизи “Пила”, тут вкрай приємно дивитися.
Нехай у фільма був провальний бокс-офіс, “Крапля” цілком справедливо завоювала культовість і вважається рімейком, творцям якого вдалося перевершити оригінал — однойменний науково-фантастичний горор 1958 року.
“Недооцінена і кривава перлина, “Крапля” заслуговує свого місця серед фільмів жахів 80-х” — наголошувала оглядачка Birth.Movies.Death. Маріса Мірабаль.
Рік випуску: 1995
Режисерка: Кетрін Бігелоу
У ролях: Рейф Файнз, Анджела Бассетт, Джульєтт Льюїс, Том Сайзмор, Майкл Вінкотт, Вінсент Д’Онофріо, Гленн Пламмер, Вільям Фіхтнер
Рейтинг IMDb: 7.2
Останні дні 1999 року. Світ божеволіє, чекаючи на новий міленіум. Колишній поліціянт з Лос-Анджелеса Ленні Неро заробляє тим, що “продає” записані на спеціальні мінідиски шматки життя інших людей, які можна відчути на собі за допомогою інноваційного пристрою, розробленого ФБР. Та коли жорстоко вбивають знайому дівчину Ленні, він занурюється у небезпечне розслідування разом зі своїми друзями — детективом Максом Пельтьє та, не при колезі з “Міцного горішка” будь сказано, крутою водійкою лімузина Лорнет Мейсон.
У “Дивних днів” були усі передумови стати справжнім хітом. Кетрін Бігелоу у якості режисерки, попередньою роботою якої був успішний “На гребні хвилі” (1991). Її колишній чоловік Джеймс Кемерон як один зі сценаристів, за плечима якого низка видатних картин. Зірковий акторський склад, плюс пристойні $42 млн бюджету. А в підсумку задум обернувся жахливим фіаско у прокаті, що ледь не зруйнувало подальшу кар’єру Бігелоу, та неоднозначними відгуками у пресі. Зокрема, рецензенти нарікали на невиправдано жорстокі сцени насилля.
Однак з плином часу усе стало на свої місця. Стрічка отримала свою фан-базу, а висновки критиків у ретроспективі були помітно прихильнішими. У своєму матеріалі за 2009 рік Дрю Мортон з сайту Pajiba схарактеризував “Дивні дні” вкрай недооціненим фільмом” і “найкращим зразком кіберпанку, що з’явився на екранах з часів “Того, хто біжить по лезу”. А у 2021-му Тревіс Джонсон з Blunt Magazine зробив такий висновок: “Незважаючи на те, що його первинний реліз у 1995 році не вдався, динамічний науково-фантастичний трилер Кетрін Бігелоу став холоднокровною і жорстокою класикою”.
З кар’єрою режисерки, до слова, все гаразд: через п’ять років вийде її наступна повнометражка “Вага води”, у 2010-му вона отримає “Оскар” за “Володаря Бурі” (2009), а вже у жовтні на Netflix запланований вихід її нового фільму — політичного трилера “Дім динаміту”.
Рік випуску: 1997
Режисер: Пол Верговен
У ролях: Каспер ван Дін, Деніз Річардс, Діна Меєр, Ніл Патрік Гарріс, Джейк Б’юзі, Кленсі Браун, Майкл Айронсайд
Рейтинг IMDb: 7.3
Де подивитися: MEGOGO
У далекому майбутньому людство стикається з серйозною небезпекою у вигляді комахоподібної інопланетної раси, відомої як арахніди. Після закінчення школи молодий хлопець Джонні Ріко вирішує вступити у військо, так само, як і кілька його шкільних друзів. Саме їм у складі зоряного десанту доведеться вступити у запеклу боротьбу з ворожими силами та визначити долю усього людства.
“Зоряний десант” беззаперечно можна назвати тематичним хедлайнером статті, адже саме він піддався найвиразнішому переосмисленню з моменту свого виходу. Багато глядачів і критиків банально не розгледіли верговінську сатиру на правий мілітаризм, сприймаючи кіно за чисту монету, та втоптали новинку у багнюку. Американський кінокритик Стівен Гантер в рецензії для The Washington Post був рішучий і вороже налаштований: “Він (фільм) нацистський за духом, нацистський за психологією. Він безпосередньо породжений нацистською уявою і розгортається в нацистському всесвіті”.
Роджер Еберт хоч і побачив сатиричний складник, та оцінив стрічку на 2 зірочки з 4 та відзначив, що “дія, персонажі та моральні принципи фільму розраховані на 11-річних шанувальників наукової фантастики”. Не милостивим до дітища Верговена виявився і Джефф Вайс з Deseret News: “Безперервний кривавий фестиваль, настільки позбавлений смаку і логіки, що в порівнянні з ним навіть найбезглуздіші літні блокбастери здаються інтелектуальними”.
Феномену “Зоряного десанта” та причинам його провалу, як фінансового, так і критичного, присвячено багато вичерпних матеріалів (наприклад, ось цей), та й ви напевно як мінімум щось чули про невтішну історію цього фільму. Наразі це переосмислена, антифашистська культова класика (на антифашистському посилі наголошував і сам Верговен у своїх інтерв’ю), до якої у далекому 97-му людство виявилося банально не готове.
Рік випуску: 1997
Режисер: Пол В.С. Андерсон
У ролях: Лоуренс Фішберн, Сем Нілл, Кетлін Куінлан, Джоелі Річардсон, Річард Т. Джонс, Джейсон Айзекс, Шон Пертві
Рейтинг IMDb: 6.6
В не такому вже й заобрійному 2047 році група астронавтів вирушає на рятувальну місію після того, як отримує сигнал лиха зі зниклого космічного корабля “Горизонт подій”, що раптово з’явився на орбіті Нептуна. Прибувши на місце, команда з жахом виявляє, що на борту зорельота присутня таємнича зловісна сила.
Після комерційного успіху “Смертельної битви” (1995) перед англійським постановником Полом В.С. Андерсоном були відкриті усі двері. Якби ж він знав, що у підсумку студія поріже його 130-хвилинну первинну версію і скоротить до стандартних 90 хвилин. Можливо, саме через це “Крізь обрій” і став фінансовим та кінокритичним провалом, котрий не шпиняв тільки ледачий.
“Криваве місиво, насичене потужними спецефектами, але не більше того” — засмучено констатував Марк Савлов з Austin Chronicle. “Суть в тому, що “Крізь обрій” не особливо ефективний як фільм жахів, пригодницька стрічка або наукова фантастика, і, щоб отримати від нього задоволення, вам доведеться вдатися до чогось більш творчого, ніж пасивно сидіти в кріслі і вбирати атмосферу хаосу, що панує на екрані” — погоджувався з колегою Джеймс Барардінеллі в огляді для ReelViews. І подібних відгуків на початках була ціла маса.
Але з часом, особливо після виходу на DVD, космогорор Андерсона отримав відданих шанувальників і культовість на додачу. В ретроспективному матеріалі IGN, присвяченому 25-річчю виходу картини на екрани, відзначався її вплив на серію відеоігор Dead Space. А в Total Film, у тому ж 2022 році, підкреслили, що “25 років по тому цей фільм міцно увійшов в історію попкультури як культова класика і важливе доповнення до жанру наукової фантастики і жахів”. За цим висновком слідує цікаве інтерв’ю Пола Андерсона, рекомендуємо ознайомитися.
В одному з них, до речі, постановник сказав наступне: “Фільм нарешті отримав ту реакцію, на яку я сподівався 25 років тому”.
Після успішного релізу на відео умільці з Paramount Pictures звернулися до Андерсона з пропозицією зробити відновлення видалених кадрів, але було запізно — ті виявилися або загублені, або безповоротно знищені. Цікаво, що з наступним фільмом англійця, сай-фай бойовиком “Солдат” (1998), відбулася рівно та сама історія, тож він також цілком заслуговує на згадку тут.
Рік випуску: 2005
Режисер: Френсіс Лоуренс
У ролях: Кіану Рівз, Рейчел Вайс, Шая Лабаф, Джимон Гонсу, Тільда Свінтон, Пітер Стормаре, Макс Бейкер
Рейтинг IMDb: 7.0
Де подивитися: MEGOGO
Джон Константин має в усіх сенсах надприродну здібність розпізнавати янгольске і демонічне, зокрема тих, що блукають серед людей і виглядають як люди. Але сам Джон сприймає це не як дар, а як прокляття. У спробах вкоротити собі віку, аби тільки позбутися його, помічений печаткою самогубця Константин був повернений у світ живих проти власної волі. Він має стати на варту кордону, що розділяє рай і пекло, і таким чином врятувати свою грішну душу.
Від наукової фантастики і космічних почвар абощо, розмаїття заради звернемося до теми пекла і раю, темряви та світла, химерної супергероїки (нагадаємо, це адаптація комікса Hellblazer видавництва DC Comics/Vertigo Comics) упереміш з жахами про надприродне з домішками фентезі.
Для постановника Френсіса Лоуренса це був режисерський дебют у повнометражному кіно. Для актора Кіану Рівза — перший гучний блокбастер після знакової трилогії Вачовскі. І якщо в прокаті він якісь гроші назбирав, хоча про прибутковість говорити не доводиться, то шанувальники комікса кіно захейтили через відхилення від вихідного матеріалу (зокрема невідповідність образу головного героя), та й критики його сприйняли не дуже.
“Константин” — настільки дурна фантазія, наскільки це взагалі можливо” — констатував Джек Метьюз з New York Daily News. Оцінив низько картину і Роджер Еберт, назвавши місцеве пекло “пост’ядерним Лос-Анджелесом, створеним аніматорами з похмілля” та додавши її у свій список найбільш ненависних фільмів. Вторив їм і оглядач Chicago Tribune Майкл Вілмінгтон: “Хоча сюжет потенційно захопливий, а візуальні ефекти часом зачаровують, сам фільм застряг у чистилищі другосортності”.
Навіть у журналі “Кіно Дайджест”, яким автор цих рядків зачитувався у 2000-ні, критик Олександр Виноградов поставив творінню Лоуренса 1 бал з 5 та виніс йому розгромний вирок. Що називається, відчуйте жорсткість критичної журналістики 20-річної давнини:
“Якщо коротко, то просто нісенітниця. Якщо детальніше, то нісенітниця з претензіями. Фільм для тих, хто солодшого за моркву в руках нічого не тримав. Повний провал у всьому, від сценарних потуг і до режисерської неспроможності. Кіно, що пахне не сіркою, а дохлятиною. Дияволіада для бідних, приманочка для тих незрілих умів, хто побачив у “Матриці” вершину кінематографічної досконалості і глибину філософських знань, а не жовану і пережовану історію месії”.
Але з часом сприйняття картини помітно змінилося у кращий бік. Тепер вона обзавелася армією шанувальників та, відповідно, стала культовою. З цим погодився і Раян Скотт у матеріалі Fangoria на честь 20-річчя виходу фільму, і Сабіна Грейвс у новині про розробку сиквела, і Іана Мюррей у статті GQ, присвяченій 15-річчю “Константина”. Та й зрештою сам Френсіс Лоуренс в одному з інтерв’ю. А Рафаель Мотамайор в огляді на Rotten Tomatoes взагалі закликав вибачитися перед фільмом за нашу початкову реакцію на нього. Цікаво, чи погодився б зараз з ним Олександр Виноградов.
Контент сайту призначений для осіб віком від 21 року. Переглядаючи матеріали, ви підтверджуєте свою відповідність віковим обмеженням.
Cуб'єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа - R40-06029.