Для режисера Паркера Фінна «Усміхайся» — це перша робота у повнометражному форматі. Причому вона не зовсім самостійна. Горор став розвитком короткометражки Фінна «Лора не спала», навіть сюжети у двох робіт схожі. Але в кіноіндустрії рідко трапляються випадки, коли перетворення короткометражки на повний метр дає гарні результати. Розповідаємо у рецензії нижче, наскільки вдало це вийшло у горору «Усміхайся».
Жанр горор
Режисер Паркер Фінн
У ролях Сосі Бейкон, Кайл Галлнер, Джессі Т. Ашер, Роб Морган, Кейтлін Стейсі
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2022
Сайт IMDb
Головна героїня фільму – психотерапевт Роуз Коттер (Сосі Бейкон). Однією з її пацієнток стає студентка Лора Уівер (Кейтлін Стейсі), яка побачила, як один із її викладачів вчинив суїцид. Вона розповідає Роуз, що здатна бачити якусь сутність, яка змушує інших людей неприродно посміхатися і загрожує життю студентки. Прямо під час сеансу Лора також вчинила суїцид. А Роуз починає бачити посмішки на обличчях інших людей, що робить її потенційною наступною жертвою потойбіччя.
Оригінальна короткометражка «Лора не спала» триває лише 11 хвилин. Хронометраж «Усміхайся» – майже дві години. Найчастіше, коли йде подібне розтягування оригінальної концепції, сильно страждає цілісність сценарію. Адже його розбавляють моментами та цілими сюжетними лініями, які відчуваються зайвими на тлі основного конфлікту.
Але «Усміхайся» вдалося уникнути цієї проблеми. Багато в чому тут заслуга «повільної» режисури, яка акуратно підводить до кожного страшного моменту. Тривалі плани, повільна ходьба героїв і так само неспішні прольоти камери посилюють саспенс. А заразом допомагають скримерам відчуватися страшніше.
Це при тому, що самі гучні моменти жаху у фільмі не дуже винахідливі. Тут вам не «Реінкарнація» чи «Сонцестояння». А ще знімальна команда трохи перегнула із кількістю скримерів. Тому ближче до кінця страх притуплюється та відступає. Втім, загальне відчуття тривоги та незатишності усього, що відбувається, залишиться з вами до самих титрів, що вдається далеко не кожному горору.
Однак «Усміхайся» не забуває, що завдання хорошого фільму жахів — не лише налякати, а й через страх розповісти якусь незвичайну цікаву історію, можливо, навіть зі своєю мораллю. І у дебютної повнометражної роботи Паркера Фінна це виходить.
«Усміхайся» — не стільки горор про потойбічну сутність, яка змушує всіх посміхатися, як історія про переосмислення та прийняття своїх психологічних травм. В основі кожної трагедії в «Усміхайся» лежить зламана людяність, а не вчинки якогось демона. І останній тут служить як метафора неможливості впоратися з душевним вантажем трагедій.
Завдяки цьому фільм набуває додаткової глибини. Герої тут не існують лише в моменті своїх сценарних сцен, кожен вчинок має контекст і передумови. Які складаються у цільну картину, ніде не провисаючи. За трагедією Роуз щиро цікаво стежити, їй переживаєш навіть у моментах, коли вона спричиняє відторгнення.
І це також працює на загальну ідею кіно. Адже у важкі дні ми часом відштовхуємо близьких людей, які не бажають нам нічого поганого, без вагомих причин. Найнапруженіші моменти «Усміхайся» пов’язані саме з подібними драматичними обставинами. І вони вражають, особливо якщо ви самі пережили психологічні травми, пов’язані з приголомшливими обставинами та смертями людей.
На цьому тлі загальні враження псують моменти, коли герої намагаються з’ясувати, звідки взявся демон і в чому його небезпека. Місцеве розслідування тут обставлено за всіма шаблонами фільмів жаху, навіть засоби монтажу та ракурси камер ідентичні з умовним «Сіністером». Та й у принципі спроба зробити місцевого демона об’єктивною загрозою, а не повною метафорою, що підтримує загальний наратив, шкодить атмосфері історії.
А ще «Усміхайся» вкрай вдало підібрав ключовий страшний елемент — винесену у назву неприродну усмішку людини. Її й реалізувати в різних варіантах легко, а жахіття вона наганяє неабияк.