Crimson Desert постійно тягне в різні сторони: то вона намагається бути сюжетною RPG, то жорстким екшеном із замороченою боївкою, то просто накидує механіки, ніби їх додавали без чіткого плану. Частина речей реально працює, але поруч завжди вилізає щось, що псує враження. Тут важко сказати “бери й грай”, але й ігнорувати її теж не виходить, тому ми назвемо та пояснимо 5 причин пограти та 5 причин видалити її. Нумо розбиратися з південнокорейським ігропромом.
Зміст
Бойова система Crimson Desert не нав’язує конкретний стиль гри, вона змушує думати на ходу та імпровізувати. Вороги різні: маленькі, швидкі, які постійно оббігають, великі, які б’ють так, що відчуваєш кожен удар, і боси, де будь-яка помилка коштує дорого (і довго, бо точки респавнів знаходяться далеченько). Ти можеш планувати комбо, перекати, ухилення, а персонаж іноді робить щось своє. Дратує, але додає хаосу і робить бій живим.
Зброї вистачає, тому тут є мечі, луки, важкі варіанти на кшталт сокир чи булав. Навіть можна закосплеїти Скорпіона з його канонічним “Get over here”! І про грубу чоловічу силу у кращих традиціях реслінгу WWE чи Бусідо не забули. Ворогів можна натурально кидати з кута в кут, де вони будуть розбивати собою ящики, столи, ятки і т.д. Модель руйнування оточення на рівні. Зрештою, можна просто зі скелі відправити недруга шукати мальків на дні ріки.
Обладунки теж мають значення, впливаючи на характеристики і відчуття персонажа, хоча й глибина цього впливу не завжди очевидна з першого погляду, бо великий упор робиться й на косметику.
Луту багато, але його цінність інколи під питанням. Часто ловлю себе на тому, що підбираю речі на автоматі, а потім не бачу великої різниці між ними.
З босами у Crimson Desert ситуація трохи краща. У них є набір атак і кілька фаз, але це не завжди виглядає як глибока система. Скоріше як набір заготовлених сценаріїв. Але в парі моментів мені ці соулс-лайк вайби добряче відчулись.
Малі сутички часто зводяться до контролю натовпу. Тут більше про реакцію і позиціювання, ніж про тактику. Якщо припустився помилки, отримуєш у свій металевий дзбан одразу з кількох сторін. Імпакт у боях відчувається. Удари мають вагу коштом анімацій і ефектів, є візуальний і звуковий фідбек. Камера також намагається підібрати найбільш епічний кадр двобоїв.
Світ у Crimson Desert величезний і насичений сотнями дрібниць, які часто ловиш лише випадково. До речі, дерева, які хитаються на вітрі та розкидають своє листя, здавалось такий очевидний трюк, але ж працює. Іноді зупиняєшся просто подивитися на горизонт і розумієш, що годинами міг би бродити без завдань. Довгі подорожі на коні додають відчуття масштабу світу. Тут очевидний реверанс до вестерн-дітища Rockstar Games.
Міста і села живі завдяки деталям. NPC ходять по маршрутах, торгують, обговорюють події дня або реагують на тебе. Навіть коти, що перебігають дорогу або торговці, які сваряться між собою додають світу життя і роблять його більш правдоподібним.
Трохи про тварин, які є частиною геймплею Crimson Desert. Деяких можна приручати і використовувати, зокрема як транспорт або для пересування по світу. Вони поводяться більш-менш природно: реагують на гравця, можуть тікати або вступати в бій, а не просто стояти як статичні об’єкти. Це додає відчуття живого середовища, особливо під час дослідження. Посміхаєшся, розуміючи що хвилину дивився на те як мати-качка і її п’ятеро каченят переходять дорогу та йдуть до річки.
Погодні ефекти і цикл дня-ночі додають настрою. Дощ, туман, нічне (особливо зіркове!) небо або ранкове сонце є частиною загальної атмосфери Crimson Desert.
Карта наповнена купою секретів: руїни, скарби, приховані NPC і події. Деякі знаходиш випадково, деякі стаєш помічати після десятого огляду тієї ж локації. Це стимулює дослідження і робить світ більш цікавим для повторних відвідин.
Скелелазіння в Crimson Desert працює як частина пересування по відкритому світу: ти можеш підніматися на скелі, стіни та вузькі проходи, щоб дістатися нових локацій або сховищ. Базово механіка робоча, дозволяє досліджувати світ, але у вузьких і точних моментах керування виглядає кульгавим і часом дратує. І не забудьте прокачати рівень витривалості головного героя Кліффа, бо зірветесь униз дуже швидко.
Деякі локації складніші через рельєф, інші — через погодні умови або тип ворогів, а деякі ділянки можна дослідити лише з певними навичками або обладнанням. Тобто дослідження і подорожі не суто естетика і чіл, а частина механіки. Пан Кодзіма схвалює!
У Crimson Desert є моменти, коли ти реально зупиняєшся і просто дивишся. Не тому що треба, а тому що картинка тримає твій фокус уваги. Ліси густі, світло пробивається крізь гілки, десь у тіні ховається туман, і це не виглядає як місце, де щось відбувається навіть без тебе.
Вода в Crimson Desert одразу привертає увагу, і не тільки за рахунок картинки. Річки рухаються природно, течія огинає каміння і берег, хвилі доходять до суші, залишають воду в заглибленнях і відступвідступаютьас дощу з’являються калюжі, вода накопичується в низинах і залишається навіть після того, як дощ закінчується. Освітлення теж працює адекватно: відбиття у воді виглядають коректно, світло пробивається крізь поверхню, а бризки і хвилі реагують на рух персонажа. Хіба от тіні на водосподах не завжди коректні, але це дрібниці.
Міста взагалі приємно розглядати. Не через розмір, а через деталі: адміністративні будівлі, вежі, прилавки, люди, які щось роблять. Іноді ловиш себе на тому, що просто крутиш камеру, дивишся по сторонах і не поспішаєш нікуди йти.
З дистанцією теж порядок. Гори виглядають далекими, рівнини — великими, і коли за квестовим завданням тобі кажуть “йди туди”, ти реально оцінюєш, що це не дві хвилини реального часу, а набагато більше. Це додає відчуття подорожі, а не просто переходу між точками. Один і той самий шлях вдень і вночі відчувається по-різному.
Є відчуття, що світ Crimson Desert живе сам по собі, навіть коли ти нічого не робиш. Ти можеш їхати кудись по своїх справах і раптом натрапити на бійку NPC, випадкову подію або просто дивну сцену, яка ніяк не пов’язана з твоїм квестом. І це працює краще, ніж заскриптовані вау-моменти.
Ці випадкові ситуації не завжди відполіровані. Іноді вони виглядають трохи криво або навіть ламаються на очах, але саме це створює відчуття непередбачуваності. Ти можеш їхати до одного завдання, а по дорозі встрягти у три інші ситуації. Десь хтось напав, десь знайшов щось цікаве, десь просто звернув не туди і вже забув, куди взагалі їхав. Це трохи ламає темп, але створює відчуття справжньої подорожі.
Світ реагує на тебе, але не завжди послідовно. Десь твої дії мають значення, а десь їх ніби ігнорують. Через це виникає легке відчуття недокрученості.
Ти починаєш звертати увагу на дрібниці. Не тільки на квести чи маркери, а на те, що відбувається навколо: хто з ким говорить, хто куди йде, що змінилося після певної події. І це затягує. Бо замість того, щоб просто “йти за стрілкою”, ти починаєш дивитися по сторонах і ловити моменти, які не планував. Є відчуття, що гра не намагається постійно тебе розважати. Вона дає простір для тиші, для пауз, для тупого блукання. І це несподівано працює.
Crimson Desert не виглядає як продукт, який боялися зламати. Тут видно, що розробники намагалися поєднати купу різних систем (бойову, відкритий світ, симуляцію подій, фізику) і не все з цього працює ідеально.
Багато сучасних AAA-проєктів працюють як годинник, але й запам’ятовуються так само, тобто ніяк. Тут навпаки щось ламається, щось працює дивно, а щось раптом дає класний момент, якого ти не очікував. І ці речі залишаються в голові.
Є відчуття, що Crimson Desert постійно балансує на межі. Зараз усе ок, а наступної хвилини щось пішло не так: камера, фізика, поведінка NPC. І замість того, щоб це одразу бісило, ти іноді просто смієшся і продовжуєш.
Вона не намагається бути ідеальною RPG за всіма канонами. Тут немає відчуття, що кожен елемент відшліфували. І це, як не дивно, додає характеру. З іншого боку, цей “характер” може легко дратувати. Бо коли ти очікуєш чіткої логіки, а отримуєш дивну поведінку систем — не завжди хочеться закривати на це очі.
Але якщо сприймати Crimson Desert як експеримент, усе стає на свої місця. Вона пробує багато речей одразу, і навіть коли не виходить — це цікаво спостерігати. Тут є моменти, які не працюють, і це очевидно. Але поруч із ними є моменти, які виходять краще, ніж очікував. І цей контраст тримає. Гра не боїться виглядати дивно. Іноді навіть незграбно. Але саме це відрізняє її від багатьох “правильних” проєктів, які забуваються через день.
Варто чесно сказати, що Crimson Desert легко може відштовхнути ще до того, як розкриється. Перші години можуть дати по зубах настільки, що далі просто не захочеться. Вона не пояснює себе нормально. Кидає у світ, дає базові речі і далі розбирайся сам. Комусь це ок, але якщо ти чекаєш хоча б мінімального введення в курс справи, буде відчуття, що тебе просто висадили посеред дороги і сказали “ну, ти ж розумний”. Розважайся.
Перше враження мінливе. Сьогодні тобі заходить бій, атмосфера чи випадкова подія. А завтра бісить камера, вороги ведуть себе дивно, і ти вже думаєш, чи варто це продовжувати. Це гра, яка не намагається сподобатися одразу. Вона може зачепити, але так само легко може і відштовхнути, причому дуже швидко. І якщо в тебе не зайде з перших годин, то шанс, що ти даси їй другий шанс, не дуже великий. Саме тому перед тим, як вкладати в неї десятки годин, варто чесно відповісти собі: ти готовий терпіти дивні рішення заради окремих сильних моментів чи ні?
Перші години світ Crimson Desert вражає. Великий, красивий, із погодою, зміною дня і ночі — усе як треба. Але чим довше граєш, тим частіше ловиш себе на думці, що за цією красою не так багато змісту, як хотілося б. Ти їдеш, їдеш, і ніби все ок. Пейзажі змінюються, світ виглядає дорого. Але по факту нічого не відбувається. І в якийсь момент розумієш, що просто витрачаєш час на переміщення між точками, а не на гру як таку.
Міста створюють ілюзію життя. NPC рухаються, щось говорять, але взаємодії з ними все ж мінімальні. Через кілька заходів у те саме місце ти вже знаєш, що тут нічого нового вже не буде. Багато локацій виглядають красиво, але порожньо. Немає причин затримуватись, досліджувати, повертатися. Ти просто проходиш їх, як коридор між більш цікавими місцями.
Подорожі на коні спочатку кайфові. Але коли починаєш регулярно кататися на довгі дистанції, це перетворюється на рутину. І тоді кожен зайвий кілометр починає дратувати. Так, сюжетно в нас з’явиться альтернатива і не одна. Але до неї як до Києва рачки.
Навігація не допомагає настільки, наскільки могла б. Маркери є, але вони не завжди пояснюють, як дістатися до цілі. І ти не відчуваєш себе дослідником, а просто губишся.
Секрети існують, але не завжди виправдовують час. Можеш витратити кілька хвилин на обхід і знайти щось, що не змінює нічого. І це вбиває мотивацію досліджувати далі. Про головоломки й годі казати. Всі ті, хто хоч годинку пограв, одразу зрозуміють про що я.
Світ не завжди реагує на твої дії. Десь щось змінюється, а десь ні. І це створює відчуття непослідовності. У підсумку виходить дивна ситуація: дивитися на світ приємно, але жити в ньому не завжди. І якщо тобі важливе наповнення, а не тільки картинка, це швидко почне бісити.
Crimson Desert виглядає красиво, але технічна сторона не така райдужна. Навіть на потужних ПК трапляються просадки FPS у критичні моменти, коли ти б’єшся з групою ворогів або проходиш складну локацію. Це б’є по іммерсивності сильніше, ніж будь-які недоліки сюжету чи боївки.
Текстури іноді підвантажуються із затримкою. На старті ти бачиш ландшафт, а за кілька секунд він “дозбирається” на твоїх очах. Спочатку можна закрити на це очі, але після години це дратує.
Анімації NPC і персонажа іноді дивні. Люди можуть застрягти в чудернацьких позах, вороги б’ються як роботи, а твої удари іноді проходять крізь противника. Такі моменти відбивають від гри більше, ніж будь-який баг сюжетної лінії.
Фізика об’єктів не завжди логічна. Предмети літають або зависають, а іноді прості дії, як підняти щось, перетворюються на маленький кошмар.
Оптимізація Crimson Desert залишає бажати кращого. Навіть сучасні відеокарти не завжди тримають стабільний FPS у щільних сценах. Це не критично, але відчутно. І без славнозвісних “променів” картинка переносить нас аккурат у 2015 рік. У часи третього “Відьмака”. Зрештою, розробники Pearl Abyss не дарма на неї рівнялись.
Навіть дрібні технічні проблеми в комплексі створюють відчуття недопрацьованості. І якщо ти терплячий гравець, можеш і пробачити, але багатьом це швидко набридне. Тим більш на тлі таких технічно відшліфованих релізів як Resident Evil Requiem.
Я сів за Crimson Desert на ПК з надією на зручну клавіатуру та мишу, а отримав нервовий трип. Основні дії розкидані по F‑клавішах (ох ці, ММО-іграшки) і Ctrl, і відразу відчуваєш дискомфорт. Хочу використати F3, щоб швидко підлікуватися, але доводиться відривати палець і намагатися не зафакапитися у бою. Ctrl для блокування чи фокусу теж розташований незручно, особливо під час швидких комбо чи ухилів. Пальці буквально танцюють по клавіатурі.
Я грав на Logitech G815, де є окремий блок G-клавіш зліва, і туди можна перекинути ці дії, тому жити стає трохи простіше. Але це вже костиль: без додаткових клавіш управління відчувається перевантаженим і не дуже дружнім до гравця.
Я б радив сприймати це як суттєвий мінус для ПК-гравців. Механіка бою хороша, але керування просто не витримує конкуренції з іншими RPG, де все інтуїтивно.
Я намагався зачепитися за сюжет у Crimson Desert, але він постійно вислизає. Формально тут є історія: про втрати, фракції, конфлікти, але подається вона рвано і без нормального темпу. Ти ніби рухаєшся вперед, але не відчуваєш, що реально занурюєшся в події.
Головний герой є, мотивація теж десь існує, але емоційного контакту не виникає. Він просто картонний хлоп. Окей, не тільки він, бо нам дадуть пізніше ще пару комрадів, якими можна буде керувати.
Діалоги проходять повз, персонажі з’являються і зникають, і ти не встигаєш до них прив’язатися. У якийсь момент перестаєш запам’ятовувати, хто є хто. І я ще щось казав про надмірно емоційних персонажів Code Vein 2? Вони хоча б були колоритними.
Квести не рятують ситуацію. Багато з них виглядають як стандартний набір завдань без цікавого контексту. Ти більше виконуєш механіку (читай: рутину), ніж проживаєш історію.
Світ теж не допомагає розкрити сюжет. Він великий, красивий, але не завжди наповнений змістом. Часто складається враження, що історія просто губиться між активностями.
Сюжет тут працює як фон. Він є, але не тримає і не тягне вперед. І якщо для тебе важлива саме історія, це той момент, де гра дуже буксує.
Crimson Desert намагається бути всім одразу, адже тут відкритий світ, рольова та бойова системи, сюжет, квести, крафт і ще дещиця MMO‑фішок. В теорії це виглядає круто, але на практиці іноді здається, що гра сама себе не впізнає.
Квести і активності суперечливі за складністю. Одні завдання прості, інші раптово вибивають з ритму. Може здаватися, що система сама не знає, для кого вона розроблена: казуалів чи ветеранів жанру.
Бойова система теж підхоплює цю невпевненість. Вона вражаюча, коли працює, але іноді здається, що вона сама ще шукає свій стиль: комбо, зброя, уміння. Усе одно виглядає як набір експериментів.
Світ великий, красивий, але його масштаби іноді навантажують. Можеш їхати кілька хвилин через локацію і відчувати, що мета невизначена, а гра сама ще не вирішила, що хоче тобі показати.
Лут і інвентар теж плутають. Ти збираєш предмети, але часто виникає питання: “Навіщо я це взяв?” Чи це справді допомагає? Чи просто гра хотіла додати ще одну механіку?
Навіть графіка і світ, які зазвичай рятують ситуацію, не завжди допомагають. Краса є, але на тлі “самопошуку” себе, вона швидко перетворюється на красиву, але холодну декорацію.
Crimson Desert — амбіційна і водночас суперечлива. Вона намагається вмістити у себе все на світі, але іноді ця амбіційність перетворюється на хаос.
Гра виглядає красиво, у ній багато потенціалу, але вона водночас потребує терпіння і готовність миритися з недоробками. Crimson Desert легко закохує в себе і так само легко вибішує, що рука тягнеться до кнопки «Деінсталювати» в Steam.
Контент сайту призначений для осіб віком від 21 року. Переглядаючи матеріали, ви підтверджуєте свою відповідність віковим обмеженням.
Cуб'єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа - R40-06029.