На початку літа у видавництві Vovkulaka вийшов новий мальопис від Ігоря Баранька — творця «Максима Оси», «Орди» та інших робіт, без перебільшення, культового автора в сегменті українських коміксів. Його нова робота «Вдовичка» має дух того ж «Максима Оси», але додає до його детективно-містичної складової свою, фентезійно-фантасмагоричну. Я вже прочитав цей мальопис, а нижче ділюся враженнями.
Автор Ігор Баранько
Малюнок Ігор Баранько
Видавництво Vovkulaka
Мова Українська
Обкладинка Тверда
Сторінок 56
Формат 210×295 мм
Рік видання 2023
Сайт vovkulaka.net
Мандрівник Ігнатій Рибокінь зупиняється у тихому непримітному хуторі Вчорайший. Герой хоче відпочити та знайти місце на постій, щоб зранку поїхати далі. Один з місцевих радить йому звернутися до вдовички Оксани Комахи. Проте та відмовляє, але бере до себе іншого — Мартина Кандибу, комісара його світлості князя Цаповського. Спочатку козак засмучується, але потім дізнається, що після ночівлі у вдовички ще ніхто з мандрівників не повертався. Ігнатій Рибокінь вирішує дізнатися таємницю загадкової жінки, але він навіть й уявити не може до чого це призведе.
Історія чудово закручена, а за настроєм відразу нагадує популярний мальопис «Максим Оса». Тут теж є характерне українське поселення, козацька доба, відповідна енергетика тієї епохи тощо.
Також маємо детективну складову, але є й головна відмінність — в «Осі» події тільки ввижалися містичними та фантастичними, а в кінці розкрилася більш прозаїчна правда. А у «Вдовички» це відразу й по факту показано — так, панове, тут в нас реальна гоголівщина зі справжніми відьмами, потворами тощо.
Автору чудово вдалися персонажі. Усі вони об’ємні, харизматичні та цікавезні, а від того реалістичні.
Чого вартує тільки головний герой Ігнатій Рибокінь — козацького стану, делікатного виховання, полковник, філософ та мандрівник. Наче й козак, а не звичний. Такий собі герой українського епосу до якого додали трохи стімпанківських мотивів та познайомили з європейським Відродженням.
Також вабить вдовичка. Їй додали сексуальності та загадковості, а ще незалежності. Незвичним та пришелепкуватим вийшов місцевий житель Іван Мельник, з яким протагоніста звела доля. Це герой-дивак, герой-клоун, який додає історії перчинки.
Невіддільною частиною мальопису «Вдовичка» став гумор. Він прямий, а іноді й умисно жорстокий, але завжди влучний та доречний. Також тут присутня сатира.
Сподобалася мальовка, хоч вона і чорно-біла. Звичайно, краще роздивлятися кольорові картинки, але умисне знебарвлення підкреслює містичність історії, наголошує, де це потрібно, на химерне та фентезійне, а чорний колір іноді виступає одним з головних елементів оповідання.
Як зазвичай буває у випадках цікавої історії, її виявилося замало. Герой тільки почав розкривати різні цікавинки, а мальопис завершився. 56 сторінок пролетіли мов секунда, а я вперся в надпис «Далі буде…» Добра новина — продовження вже в роботі, тому чекати його роками не доведеться, а очікування того варте, бо новий твір Ігоря Баранька вийшов чудовим.
