Фільми про динозаврів кінороби випускають практично регулярно. Звинувачувати в цьому варто успіх «Парку Юрського періоду», а в більш сучасному уявленні — «Світу Юрського періоду». Утім, цікавим чином цих древніх створінь майже ніколи не використовують. Фільм «65» з Адамом Драйвером намагається поєднати динозаврів із мотивами космічної наукової фантастики. Розповідаємо, наскільки вдалим вийшло це поєднання.
Жанр науково-фантастичний екшен
Режисер Скотт Бек, Браян Вудс
У ролях Адам Драйвер, Аріана Грінблатт, Хлоя Коулмен, Ніка Канг
Прем’єра кінотеатри
Рік виходу 2023
Сайт IMDb
Пілот Міллс (Адам Драйвер) давно займається міжзоряними перевезеннями. Проте його нове завдання вирізняється від інших. Герою потрібно покинути рідну планету Сомаріс на два роки. Однак Міллс усе одно погоджується на завдання, щоб заробити грошей на лікування своєї доньки (Хлоя Коулмен).
Й без того нестандартна місія стає ще складнішою, коли корабель Міллса зазнає аварії. Тепер він разом з єдиною вцілілою, дівчинкою Коа (Аріана Грінблатт), повинен дістатися до рятувального шаттла і впоратися з усіма небезпеками.
Питання до фільму виникають вже на етапі його назви. Адже «65» — не те щоб надпривабливий неймінг. Втім, його сутність стає швидко зрозумілою. Один із головних сюжетних поворотів автори розкривають майже на самому початку.
Причина такого рішення прозаїчна. У жовтні 2021 року стався витік, що розкрив багато основних моментів «65». Але ж творці фільму тримали всі подробиці в секреті, заманюючи людей лише концепцією «Адам Драйвер проти незвіданої небезпеки». Втративши елемент несподіванки, автори вирішили дещо перетасувати наявні на руках ключові точки «65», щоб зберегти хоч якусь свіжість.
Ми вже ніколи не дізнаємося, яким би вийшов «65», якби його секрети не витекли заздалегідь. Але підсумковий результат вийшов загалом непоганим. Так, дещо примітивним і банальним. Але відторгнення кіно точно не викликає.
Насправді найкраща порада, яку можна дати в ситуації, що склалася — не читати, не дивитися і не слухати взагалі нічого про «65». Саме почуття першовідкриття варто вважати головним ключовим елементом кіно. До того ж це почуття споріднює глядачів із головним героєм, який опинився в нестандартній ситуації на абсолютно чужій для нього планеті.
Адже в іншому «65» вийшло прісною кінострічкою. Не дратівливою, але й захоплень не викликає. І начебто про витрачений на нього час не шкодуєш, але особливих причин вибрати з величезної кількості фільмів саме цей у голові якось не з’являється.
Взяти, наприклад, місцеві науково-фантастичні дизайни. Екіпірування і техніка, з якою працює Міллс, мають приємний і по-хорошому футуристичний вигляд. Тобто без зайвої незграбності та картонності, якраз навпаки — дуже суворо і важкувато, що ріднить її з військовою технікою. У чомусь фантастичні дизайни навіть викликають спогади про серію Mass Effect.
Але якоїсь надприродної ролі для історії весь місцевий футуризм не відіграє. Він має симпатичний вигляд, але не більше того. «Симпатичний вигляд, але не більше того» практично все в цьому фільмі. Що, знову ж таки, не обов’язково погано, але якось безідейно.
Щось схоже можна сказати і про інші складові «65». Стосунки між Міллсом і Коа розвиваються цікаво і зі своєю часткою напруги, але прямолінійно і ніби за давно дослідженими шаблонами. Не рятує ситуацію і мовний бар’єр між головними героями, через який вони не можуть безпосередньо спілкуватися один з одним.
Зіткнення з динозаврами у фільмі нехай і викликають свою частку захоплення, але якоїсь винахідливості в них немає.
Втім, і тут є свій цікавий момент. Адам Драйвер свого часу проходив військову службу як морський піхотинець у США. І в «65» він непогано демонструє навички, отримані під час цього періоду свого життя.
Візуально і з точки зору звуку в «65» все вийшло гідно. Як мінімум на рівні індустріальних стандартів. Тільки от автори ніби зовсім не намагалися вийти за рамки звичних кінотропів і зробити щось самобутнє. Фільм ніби планували тримати виключно на елементі несподіванки.
Якщо не відчуваєш жодних очікувань від витвору мистецтва, то він з високою ймовірністю виявиться більш приємним. І з такого погляду «65» і справді виходить досить приємним видовищем. Без зайвих маневрів, з чіткою драматичною сюжетною лінією і якісними екшен-сценами. Але все одно все зроблено без смаку і відчувається прохідним. Жодні підморгування в бік «Космічної одіссеї 2001 року» ситуацію також не рятують.