Боб Марлі — один з найцікавіших музичних виконавців 20 століття. Але для свого рівня про нього майже кримінально мало різноманітних документальних та художніх фільмів. «Боб Марлі: One Love» намагається трохи виправити ситуацію, розповідаючи історію музиканта у форматі біографічного кіно. Розповідаємо в нашій рецензії, яким воно вийшло.
Жанр байопік
Режисер Рейнальдо Маркус Ґрін
У ролях Кінґслі Бен-Адір, Джеймс Нортон, Лашана Лінч, Майкл Гандольфіні
Прем’єра кінотеатри
Рік виходу 2024
Сайт IMDb
Фільм розповідає про різні моменти життя Боба Марлі (Кінґслі Бен-Адір), найвідомішого виконавця регі у світі. Своєю музикою він намагався нести позитивні зміни у житті людей. Це подобалося не всім, через що у Боба були свої вороги. Але навіть небезпека для власного життя й життя близьких не змусила Марлі зупинитися. Тому він все своє життя дотримувався своїх ідеалів.
Сучасному гарному біографічному фільму мало бути просто біографічним. Зазвичай видатне кіно у такому жанрі охоплює якусь конкретну подію чи ситуацію, щоб стати не просто переказом історії, а гідним художнім твором зі своїми ідеями. Яскравий приклад — нещодавні «Наполеон» і «Феррарі».
Головний мінус фільму «Боб Марлі: One Love» полягає у тому, що в ньому немає ідей та моралі. Він бере яскравого виконавця та демонструє різноманітні факти з його життя. Показує гарно та правдиво, але без глибини та постановки. Тому іноді здається, що спостерігаєш просто за набором сцен, які пов’язані виключно головним героєм, не більше.
При цьому Кінґслі Бен-Адір ідеально зміг відтворити образ Марлі. Актер тут сяє енергією, якою заряджався сам при перегляді. Його рухи, міміка та голос стають майже потойбічними у своєму позитивному впливі. Вже заради гри актора кіно точно варто подивитися. Після нього вам майже стовідсотково захочеться дізнатися більше про Марлі.
І це також нюанс, який ховає ще один мінус фільму. Нехай він йде дві години, він досить поверхневий. Складається враження, що заснований він на сторінці з «Вікіпедії» про Боба Марлі, а додаткових досліджень взагалі не було. Так, він охоплює всі ключові події, але занадто сильно у життя Боба Марлі не занурюється. Тут немає цікавих кутів чи неочікуваних фактів, з нової сторони виконавець для вас ніяк не розкриється після перегляду.
Тут вже виникають питання до знімальної команди, сценаристів та підготовки до фільмування у принципі. Бо у 2024 році дещо дивно дивитися байопік, який настільки беземоційно ставиться до своєї головної теми. Боб Марлі — людина надзвичайно творча, але саме нюанси творчості кіно чомусь опускає. Деякі фільми про менш цікавих людей саме через постановку та сценарій вийшли більш натхненними, ніж «Боб Марлі: One Love».
Як для фільму про музиканта, саме музичних моментів тут не так багато. Це не мюзикл, хоча такий вектор і не обов’язковий, але музика взагалі чомусь займає зовсім маленьку частку кіно. Так, це все відомі хіти Марлі. Можливо, саме тому їх вирішили використовувати не дуже часто, бо вони й так неймовірно популярні. Але все одно це рішення здається дещо дивним.
Сукупність художніх рішень кіно призводить до того, що головний стимул піти на нього — це якраз захоплення життям Боба Марлі. Тобто кіно не працює у відриві від своєї головної фігури, не може закріпити себе як самостійний проєкт. А саме це зазвичай є ознакою гарного байопіка, коли навіть випадкова людина, яка нічого не чула про центральну фігуру у сюжеті, все одно отримує задоволення при перегляді.
Кіно гідно ставиться до фігури Марлі та передає всю його харизму, але не залишає жодного простору для роздумів. Головний герой тут ледве не святий — і це відповідає реальності, але нащо тоді дивитися фільм? Чому просто не ознайомитися з реальними історичними свідоцтвами? Бо вони навіть краще дозволять зануритися в деталі ідеології Марлі та причини, чому саме він вирішив йти своїм шляхом.
Жоден флешбек, яких в історії «Боба Марлі: One Love», не дарує аналогічних відчуттів. Через це давнім фанатам музичного виконавця буде нудно при перегляді, а люди, для яких музика Марлі — це щось незнайоме, не зможуть відчути тематичну глибину та різноманітні емоційні нюанси.
Це все ще гарне технічно та навіть сценарно кіно. Просто при всіх елементах, які були на руках, творці могли б зняти щось зовсім видатне. Або більш надихаюче та живе. Замість цього вони обрали найбезпечніший шлях біографічного фільму, у якому акцент іде на слово «біографічний», а не «фільм». І це його найбільший провал.