10 травня на HBO, а в Україні — на день пізніше, завершився показ 10-серійного комедійного серіалу “Півень” з популярним коміком Стівом Кареллом у головній ролі. Це шоу зібрало 2,4 мільйона глядачів біля екранів за перші три дні та стало найпопулярнішим комедійним дебютом HBO у США за останні 10 років (нещодавній “ВДС. Сент-Луїс” мав приблизно такі ж показники, але то не була комедія у чистому вигляді). Та чи справді вартий проєкт нашої з вами глядацької уваги — будемо розбиратися в рецензії нижче.
Жанр комедія
Шоуранери Білл Лоуренс, Метт Тарсес
У ролях Стів Карелл, Даніель Дедвайлер, Філ Данстер, Чарлі Клайв, Лорен Цай, Джон К. Макґінлі, Енні Мумоло, Рорі Сковел, Алан Рук
Прем’єра HBO
Рік випуску 2026
Сайт IMDb
Вже не молодий, але успішний автор бульварного читва про приватного детектива на прізвисько Півень, Грег Руссо, прибуває до гуманітарного коледжу Ладлоу, розташованого в Новій Англії, щоб виступити перед студентами. Та насправді він тут, щоб побачитися зі своєю донькою Кеті, яка викладає у цьому ж навчальному закладі та переживає складні часи в особистому житті після зради чоловіка, теж викладача, з аспіранткою.
Попри небажання, обставини змушують Грега погодитися на пропозицію ректора Волтера Манна обійняти посаду резидента до закінчення поточного семестра. Що ж, настав час для Руссо поділитися своїм письменницьким досвідом з молоддю.
Якщо вам не відоме ім’я сценариста та шоуранера Білла Лоуренса, то про цього добродія варто знати, що саме він був творцем “Клініки” (2001-2010, повернення на екрани відбулося у лютому), а також доклав руку до таких проєктів як “Спін Сіті” (1996-2002), “Звабливі та вільні” (2009-2015), “Тед Лассо” (з 2020), “Правдива терапія” (з 2023) та “Погана мавпа” (з 2024). Тобто телевізійного комедійного багажу, причому дуже успішного, в Лоуренса задостатньо. Його співавтор Метт Тарсес має скромнішу фільмографію, котра обмежується здебільшого роботою над окремими епізодами різних серіалів, але в індустрії теж далеко не новачок.
“Півень” відноситься до терапевтичних драмедійних шоу на кшталт “Теда Лассо” та “Правдивої терапії”, де превалює добро і повсякчас сонячно (а у випадку з історією про футбольного тренера-вусаня — ще й завжди зелена трава). Однак новинка явно програє своїм хітовим попередникам як мінімум в плані персонажів — тут на диво мало тих, хто може претендувати на щирий глядацький відгук.
Окрім дійсно чудового Стіва Карелла, в майстерності якого немає жодних сумнівів, і ще, можливо, Джона Макґінлі та вже зовсім другорядних Енні Мумоло (секретарка) та Рорі Сковела (поліціянт), в історії просто немає цікавих дійових осіб.
Донька головного героя Кеті, яку зіграла Чарлі Клайв — сіра миша, що запам’ятовується хіба що спаленням першого видання “Війни і миру”. Новоспечена деканка Ділан Шепард (Даніель Дедвайлер) не дає жодних приводів проявити бодай якусь емоцію щодо неї. Те саме можна сказати про коханку-аспірантку Санні. А росієзнавець у виконанні Філа Данстера (Джеймі Тарт з “Теда Лассо”) — взагалі катастрофа, з якого боку не глянь. Мало того, що його Арчі — неприємний нарцисичний тип, то ще й постійні балачки про російську історію та культуру дратує безмежно.
Власне, рішуче незрозуміло, навіщо в серіал тягнути російський контекст, тим паче, що на сюжет він ніяк не впливає.
Ну ясно, що на того українського глядача всім начхати з високої гори, що поробиш. Але автори поводять себе так, ніби репутація країни 404 аніскілечки не заплямована, і в нинішніх реаліях комусь страшенно потрібні милі бесіди, скажімо, про те, хто ж був найвидатнішим тамтешнім лідером. Тож якщо у вас немає жодного бажання слухати про тих Сталінів, Ленінів та Горбачових” під “Темную ночь”, майте на увазі, що тут цього вистачає.
Але й поза згадками “великих вождів” назвати “Півня” видатним чи принаймні захопливим язик не повертається. Оскільки на екрані велика частка малоцікавих персонажів, то і спостереження за їхніми марними метаннями — ще те задоволення. При цьому певні діалоги, з яких складається відсотків 95% оповідання, не настільки дотепні, як собі напевно уявляли сценаристи.
З іншого боку є у “Півні” і те, що дійсно тішить глядацьке око.
Перш за все це Стів Карелл, котрий навіть за умови доволі стриманої манери гри смішніший за оберемок другорядних бовванців разом узятих. Його Грег Руссо бере приклад з 40-річного незайманого Енді Стітцера та воліє усюди їздити на велосипеді (щось в останніх проєктах HBO зачастили з цим транспортним засобом, знову згадуємо “ВДС. Сент-Луїс”). Руссо, щоправда, не носиться з колесом, як з писаною торбою.
А ті моменти, де герой Карелла знову й знову потрапляє у лещата нової етики, коли, наприклад, метафоричне порівняння з Мобі Діком сприймається студенткою як бодішеймінг, можна назвати одними з найкращих у шоу. Щобільше, автори безцеремонно зловживають тим, що на останні хвилини епізоду залишають найбільш ударні жарти або сцени, щоб глядач ненароком не кинув дивитися. Зізнаюся, під час перегляду запоєм таке бажання виникало. Якщо хтось дивився у міру того, як виходили серії, тобто раз на тиждень, поділіться в коментарях, як заходить серіал в такому ритмі.
На “Півня” можна кинути одним оком, особливо з огляду на те, що в наші часи подібні проєкти на вагу золота. Однак водночас треба пам’ятати про прикрі нюанси, здатні зіпсувати загальне враження. Ну і пісня на початкових титрах від фронтмена R.E.M. Майкла Стайпа та п’ятикратного лауреата “Греммі” Ендрю Ватта — файна.
Контент сайту призначений для осіб віком від 21 року. Переглядаючи матеріали, ви підтверджуєте свою відповідність віковим обмеженням.
Cуб'єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа - R40-06029.