Дейзі Рідлі — акторка талановита і примітна, але грізна тінь франшизи «Зоряні війни» назавжди залишила свій слід у її кар’єрі. Тому тепер для багатьох Рідлі — це обов’язково Рей. Однак сама Дейзі абсолютно не обмежує себе проєктами. Вона працює і в озвучуванні мультфільмів («Кролик Пітер»), і в створенні відеоігор (Twelve Minutes), і як оповідачка документального фільму встигла виступити («Мисливці на астероїди»). «Дочка болотного короля» — нова спроба актриси заявити про себе. Розповідаємо в нашій рецензії, якою вона вийшла.
Жанр драма
Режисер Ніл Бергер
У ролях Дейзі Рідлі, Бен Мендельсон, Гаррет Гедлунд, Карен Пісторіус, Гіл Бірмінгем
Прем’єра кінотеатри
Рік виходу 2023
Сайт IMDb
Дитинство Гелени (Дейзі Рідлі) важко назвати ідеальним. Її матір викрав і утримував далеко від цивілізації Джейкоб Голбрук (Бен Мендельсон), тоді ж і була зачата Гелена. Дівчинка росла в атмосфері відчуження, серед дикої природи. Здавалося б, ті дні залишилися позаду, Джейкоб доживає свої дні у в’язниці, а Гелена щаслива виховувати вже свою доньку. Але тут з’являється новина, що батько Гелени втік із в’язниці та загрожує її новому життю. І щоб протистояти йому, головній героїні доведеться скористатися жорстокими батьківськими методами.
Фільм «Дочка болотного короля» як жанр обрав горде звання психологічного трилера. Знімати таке кіно вкрай важко, адже потрібно грамотно реалізувати кожен елемент. Груба робота з півтонами може повністю зруйнувати вплив на глядача. На жаль, нова робота Бергера потрапляє саме в таку категорію.
Причому спочатку про це навіть не здогадуєшся. У фільму цікава проблематика і центральні теми. Але коли він вибудовує протистояння між батьком і донькою, то ніби забуває, як саме себе позиціює. Протистояння більше моральне, адже сама новина про втечу Джейкоба сильно впливає на психіку Гелени. Саме в таких моментах криється сильний бік історії.
Болотний король із самого початку задав вектор життя Гелени. Її поточна нормальність — лише вміла ілюзія. Тому повернення батька потроху починає вклинюватися в усі сфери життя дівчини. Вона чи то повільно божеволіє, чи то повертається до справжньої себе, яка виросла на самоті та відчуженні. Подібний саспенс і акцент на психологію дуже сильно підкуповують. Відмінна акторська гра Рідлі тут тільки допомагає.
Однак такий розвиток подій поступово підводить до кульмінації — до конфронтації Гелени та Джейкоба, навколо якої все і затівалося. Але саме в ній фільм провалюється. Те, що мало стати піком емоцій, у підсумку емоцій не викликає взагалі. Фінальна третина не працює ні як екшен-сегмент, ні як остання зупинка емоційної подорожі.
Можливо, вся справа в позиціюванні Джейкоба в історії. Адже фільм намагається показати, що навіть найсуворіші привиди минулого старіють і втрачають колишню жахливу велич. Однак така мораль сильно контрастує з більшою частиною сценарію. Та й звучить вона радше як виправдання нездатності фіналу фільму зачепити вас за живе.
Хтось може сказати, що сама Рідлі не зовсім підходить на місцеву роль. Так, вона прекрасно грає, але сам типаж не зовсім відповідає людині, моральні принципи якої (не з її волі) будували на фразі «убий або будь убитим». Через що можливий внутрішній дисонанс. Утім, уже згадана тінь «Зоряних війн» також може бути причиною такого сприйняття.
У результаті найкращі моменти центрального конфлікту фільму — це лише згадки та роздуми про цей конфлікт з боку головної героїні, але аж ніяк не його безпосередній розвиток. Тобто фільм не дуже працює як трилер у принципі, що вже казати про психологічну частину. Похмурі пейзажі американської глушини начебто сприяють роздумам і тривозі. Але у своїй основі кіно бракує багатьох важливих моментів. Через те дуже хочеш ним перейнятися, але цього ніяк не виходить.