Фільми жахів про одержимість примарами та духів минулого виходять настільки часто, що придумати щось нове в цьому напрямку майже неможливо. Тому режисери і сценаристи регулярно намагаються вивернути жанр у якомусь незвичному напрямі, наприклад, додавши моралі про сім’ю, як у «Спадковості» і «Бабадуку». Втім, часом кінороби випускають просто черговий фільм про одержимість. «Диявольська гра» — якраз такий приклад, із зовсім невеликими доповненнями. Розповідаємо в нашій рецензії, яким вийшло кіно.
Жанр горор
Режисер Ерен Селебоглу, Ері Коста
У ролях Ейса Баттерфілд, Наталія Даєр, Кіт Девід, Аннабет Гіш, Бенджамін Еван Ейнсуорт
Прем’єра кінотеатри
Рік виходу 2023
Сайт IMDb
Події фільму розгортаються в місті Салем, яке відоме своїми переслідуваннями відьом. У сучасності це просто маленьке тихе містечко, але духи минулого нічого не забули. Тому коли маленький хлопчик знаходить у покинутій хатині ніж, зроблений з кістки, це не може віщувати нічого хорошого. Ніж стає способом впустити в цей світ духів, спраглих помститися живим. Єдина особливість — робити вони це будуть через дитячі ігри.
Якісь підозри про фільм у вас можуть виникнути при одному погляді на хронометраж. Горрор триває всього 77 хвилин, що вкрай скромний показник для повнометражного кіно за всіма мірками. Ніби автори не змогли знайти достатньо цікавого матеріалу для своєї історії, тому вичавлювали максимум з усього, що встигли зняти.
Приблизно так все і виявилося. Фільм навіть починається з експозиції та демонстрації кадрів, які вам знову покажуть у фіналі. Такий ось простий прийом, щоб трохи розтягнути хронометраж. Але він уже натякає на творчу бідність історії, адже пояснювати горори словами закадрового оповідача, навіть якщо він виявиться в підсумку учасником сюжету, — поганий тон.
Причому сама історія особливих пояснень не вимагає, але сценарій не полінувався все одно розжувати вам усе в деталях. Що геть убиває горор-складову, яка в основі жанру базується на спробах отримати відповіді, яких не існує. Адже ніщо не лякає так ефективно, як власна фантазія людини. Автори «Диявольської гри» ніби не знали цього основного закону жанру.
Чи варто взагалі тоді говорити, що фільм абсолютно не страшний? До того ж він немов і не намагається вас налякати. Духи тут наближені до людей, одним їхнім виглядом страх не викличеш. А вчинки одержимих, нехай і виглядають нелогічними, але все одно особливої неприязні не викликають. Можливо, якраз коштом нездатності фільму гідно занурити у свою історію.
Акторська гра тут на непоганому рівні. Підлітки в «Диявольській грі» займаються речами, які цілком властиві для їхнього віку. І на зіткнення з надприродним вони реагують цілком адекватно. Так, можна розкритикувати логіку їхніх вчинків у деяких моментах, але тут усе можна виправдати стресом під час критичних ситуацій, через який думати адекватно не дуже виходить.
Але дії персонажів все одно не складаються ні у що цікаве. Розв’язання всіх питань тут підкидає сама проблема, героям тільки й залишається, що скористатися ним. Особливої напруги під час перегляду не виникає, оскільки місцева загроза в жодному кадрі не виглядає по-справжньому страхітливою. І навіть ідея з дитячими іграми, навколо яких тут розгортаються вбивства, не доведена до гідної реалізації.
Адже цілком можна було змістити акценти з горор-елементів на ігри на виживання. Цей піджанр не настільки популярний, щоб вичерпати всі ідеї всередині себе. Тож для його новаторської подачі потрібна була всього лише крапля креативності.
Але в «Диявольській грі» не знайшлося і її. Не можна сказати, що це прямо жахливий фільм. Він не викликає відторгнення і загалом сприймається цілком адекватно. Можливо, якраз через короткий хронометраж. Але все в ньому настільки банально і безідейно, що ці 77 хвилин хочеться витратити на цікавіші заняття.