18 листопада Netflix презентував новий блокбастер «Маревокрай». Сюжет цієї пригодницької казки засновано на серії коміксів Little Nemo in Slumberland американського художника-карикатуриста Вінзора Маккея. У рецензії нижче розповідаємо, чого варто очікувати від фільму.

«Маревокрай» / Slumberland

Жанр пригодницьке фентезі, комедія, сімейний
Режисер Френсіс Лоуренс
У ролях Марлоу Барклей, Джейсон Момоа, Кріс О’Дауд, Веруче Опіа, Кайл Чендлер
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2022
Сайт IMDb

11-річна дівчинка Немо живе разом зі своїм татом Пітером на маяку. Кожного вечора перед сном він розповідає дочці різні цікаві історії. Та одного разу татко змушений відгукнутися на сигнал лиха, що надходить з якогось корабля під час шторму. А вже на ранок Немо прокидається та дізнається, що батько загинув. Тепер вона мусить переїхати в місто до свого відлюдькуватого дядька Філіпа, котрий нічим не цікавиться, окрім дверних ручок, продажем яких займається його фірма.

Одного разу юна героїня бачить дивний сон та зустрічає в ньому ексцентричного пройдисвіта Фліпа. Той розповідає, що можна загадати бажання, якщо дістатися магічної перлини, схованої на дні океану. Таким чином Немо намагатиметься виконати цю місію за будь-яку ціну, аби знову побачитись з татом. Вона об’єднує зусилля з Фліпом та поринає у серію чудернацьких та небезпечних пригод в країні сновидінь. Щоправда, для цього їй знадобиться постійно шукати першу-ліпшу нагоду, щоби заснути.

Здається, відомий постановник Френсіс Лоуренс до свого 51 року геть розм’як. Колись починав він з таких похмурих історій, як «Костянтин» та «Я — легенда». Потім на деякий час загруз у дуже успішній підлітковій антиутопії «Голодні ігри», а тепер от дійшов до зовсім безневинного дитячого матеріалу. Його «Маревокрай» то переосмислення коміксу, що виходив ще на початку минулого століття. Та разом з тим це історія суто діснеївського штибу, яка створена за усіма канонами яскравих високобюджетних казок.

Тутешні ж сценаристи Давид Гійон та Майкл Хандельман раніше працювали над невибагливими комедіями на кшталт «Вечеря з придурками». Тому вдвічі дивно, що «Маревокрай» не спроможний гарно розвеселити, бо гумор тут якийсь вже надто обережний. Втім, основна ставка робиться на барвисті та масштабні спецефекти. Це виглядає як подорож у «мультивсесвіт божевілля» для самих маленьких, де небезпека наче існує, та реальної загрози не представляє.

Автори пропонують фантастичний політ на величезному гусаку, втечу від місцевого «примарного патруля» та навіть поїздку на сміттєвозі крізь підозріло порожнє місто. При цьому усі ці пригоди навряд чи спроможні захопити дух, особливо у дорослих, але спостерігати за ними досить цікаво. Головною ж зіркою цієї подорожі, що не дивно, виявляється Джейсон Момоа. Його Фліп може похизуватися харизмою Джека Спарроу, модним стилем Віллі Вонки та пузом Тора Одінсона часів Таноса. Помітно, що Момоа добряче відірвався на знімальному майданчику.

Як це часто буває в казках, пригоди малої героїні «Маревокраю» метафоричні. Бо її сни то є втеча від похмурої реальності через неможливість впоратися з великою втратою. Тому й хепі-енд тут, звісно, обов’язковий, та перед тим Немо має пройти через низку випробувань та подолати в першу чергу себе. В першоджерелі головним героєм, до речі, виступав хлопчик, але це не так вже й важливо. Також тут відбувається й еволюція характеру в персонажа Кріса О’Дауда, проте це перевтілення грає другорядну роль.

В результаті цей яскравий блокбастер становить доволі захопливу подорож не тільки у щось незвідане, а й у внутрішній світ головних героїв. А ще стає очевидно, що Джейсон Момоа чогось воліє зніматися у фільмах, де фігурують маяки. Хтозна, може намагається втілити в життя якусь потаємну мрію, чи сон. А які сновидіння бачите ви?