11 грудня в кінотеатрах стартували покази психологічного горору “Наглядач” (не плутати з однойменним серіалом на Netflix) від автора популярної серії антиутопічних жахів “Судна ніч” Джеймса Демонако. Цього разу кінороб відійшов від антиутопії та подався у бік зловісного психологізму, і в огляді нижче ми готові розповісти, що з цього вийшло.
Жанр психологічний фільм жахів
Режисер: Джеймс Демонако
У ролях: Піт Девідсон, Джон Гловер, Брюс Олтман, Ітан Філліпс, Мері Бет Пейл, Віктор Вільямс, Мерілі Токінгтон
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb, офіційний сайт
Раптова смерть старшого зведеного брата призвела до того, що Макс виріс у завжди похмурого набурмосеного лобуряку. Після того як він розмалював апокаліптичним графіті стіну, на якій цього робити не можна, хлопець ризикує потрапити за ґрати за вандалізм. Але прийомний батько дурня використовує свої зв’язки, щоб непутящого сина не запроторили у в’язницю, а натомість відправили на виправні роботи санітаром у будинок для літніх людей.
На місці Макс отримує нехитрі інструкції щодо своєї роботи та категоричну заборону підійматися на 4 поверх, де розташувалися тяжкохворі пацієнти. Звісно, це правило буде успішно проігнороване. Постійні нічні кошмари та лячні крики зверху підштовхнуть допитливого молодика таки відвідати заборонену зону та збагнути, що місцеві сірі стіни з, на перший погляд, щасливими пенсіонерами приховують страшні таємниці.
20 років тому у подібну до Максової ситуацію потрапила Керолайн у виконанні Кейт Гадсон в горорі “Ключ від усіх дверей”. Там дівчина мала доглядати за безнадійно хворим старим Беном, що поводив себе вкрай підозріло, під пильним поглядом його дружини Вайолет (образи нешкідливої на вигляд літньої пари були натхненні “Дитиною Розмарі” Айри Левіна). І так само, як і Макс, героїня отримала у своє розпорядження ключ, яким можна було відкрити усі двері в садибі, не кажучи про горище зі зловісними секретами.
В “Наглядачі” ситуація плюс-мінус схожа, хіба що Макс працює в масштабах цілого будинку для літніх людей та стикається з загадкою, котра не має нічого спільного з чаклунством. Але якщо і не вдаватися до порівнянь новинки з пересічним жахастиком з середини 2000-х, все одно важко позбутися думки, що виринула вона десь саме з тієї епохи.
Це фільм з розряду тих, де хтось з другорядних персонажів обережно застерігає головного героя, мовляв, тікай звідси, бо з цим місцем щось не так. А через 5 хвилин приреченого пакують у мішок для трупів і відвозять у морг. Важливе значення відіграють і старі фотографії, які дають краще розуміння того, що відбувається — кілька десятиліть тому цей сюжетний хід у жанрі використовували як мінімум нерідко (сюди ж відносимо вирізки з газет, якісь архівні дані чи статті в інтернеті, що тоді вже не був чимось заобрійним тощо).
Режисер Джеймс Демонако дійсно вміє працювати з жахами, зокрема фізичними, на візуальному рівні.
Цього разу щосили експлуатується, скажімо так, непривабливість старості, підкріпленої певними зовнішніми факторами. Великим планом нам показують знесилених, змучених і нещасних пацієнтів, що більше схожі на зомбі. Ще є сни Макса, котрі на екрані трансформуються у моторошні кадри десь зі сплеттера на кшталт “Повсталого з пекла” (1987). Ці епізоди покликані не стільки налякати, скільки нагородити виразним дискомфортом, і це творцям вдається дуже добре.
Також тут відчутна і якась нездорова тяга Демонако пограти з нервами глядача коштом у всіх сенсах болісних маніпуляцій з оком та голкою — здогадайтесь з одного разу, що це за маніпуляції. Все відбувається в кращих традиціях жанру, тобто неквапливо і крупним планом. В цей момент на думку одразу спадає початкова шок-сцена з “Андалузького пса” (1929) Луїса Бунюеля, дарма, що у сюрреалістичній класиці німого кіно фігурувало лезо бритви замість голки шприца.
Поряд з подібними провокаціями поступово розгортається й конспірологічна сюжетна гілка, котра, втім, стрімко сходить нанівець. Щодо теми конспірології, то у недавнього Йоргоса Лантімоса було куди цікавіше.
У фіналі ж творці пропонують по-олдскульному не шкодувати ані тих, хто на екрані, ані тих, хто перед ним — у нас на очах розгорнеться справжня кривава баня. Брутальна. Жорстока. Безкомпромісна. Тут глядачу достатньо знати, що у кадрі фігуруватиме стара добра сокира. І навіть не одна.
Загалом Демонако чудово проявляє себе як горормейкер та водночас напрочуд безпорадний як оповідач. Адже поряд з воістину моторошними сценами, здатними викликати відповідну реакцію, у “Наглядачі” існує занадто багато нудьги. Та й розкриття основної інтриги не сказати що стає великим сюрпризом. А затяжне й необґрунтоване розжовування суті історії — взагалі ні в тин ні в ворота. Тож не дивуйтеся, якщо вам раптом здасться, ніби знесиленими та змученими (і принаймні на півтори години постарілими) після перегляду будете почуватися вже ви.
Контент сайту призначений для осіб віком від 21 року. Переглядаючи матеріали, ви підтверджуєте свою відповідність віковим обмеженням.
Cуб'єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа - R40-06029.