1 лютого в кінотеатрах стартував показ драми «Травень, грудень», сюжет якої натхненний реальною історією стосунків шкільної вчительки Мері Кей Летурно та її учня Віллі Фуалау. Стрічка Тодда Гейнса отримала чотири номінації на «Золотий глобус», одну — на «Оскар» (за найкращий оригінальний сценарій) та увійшла у десятку найкращих фільмів 2023 року за версією Американського інституту кіно. У цій рецензії розповідаємо, як взаємодіє у кадрі зірковий дует Наталі Портман-Джуліанна Мур та чим саме ця історія може бути цікава глядачу.
Жанр драма
Режисер Тодд Гейнс
У ролях Наталі Портман, Джуліанна Мур, Чарльз Мелтон, Корі Майкл Сміт, Елізабет Ю
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2023
Сайт IMDb
У сонячну Саванну навідується актриса Елізабет Беррі. Вона приїхала сюди, щоб познайомитись з гостинною домогосподаркою, яка пече торти на замовлення, Грейсі Атертон-Ю. Таким чином Елізабет зможе краще вжитися у свою роль у незалежному фільмі, що має на меті розповісти химерну історію кохання Грейсі.
Але це не звичайна історія, як одна з тих, котрими зазвичай наділені ванільні ромкоми з обов’язковим хепі-ендом. Адже 23 роки тому обранцем жінки став 13-річний підліток корейського походження Джо Ю, який був однокласником її сина від першого шлюбу. Тоді ж жінку відправили за ґрати за секс з неповнолітнім, де вона і народила дитину від іншого дитя, а подія набула широкого резонансу. Ув’язнена стала героїнею обкладинок багатьох видань, зокрема таких відомих, як People.
Після звільнення з в’язниці Грейсі та Джо побралися і нині обоє вдають, що їхня історія — перемога над обставинами та урочистість справжнього кохання. Але чим більше Елізабет ставить незручних питань, на перший погляд, щасливій парі, тим ясніше стає, що не все так ідеально у їхніх стосунках. І поки допитлива актриса настирливо колупатиме давно зашкарублі нариви, десь у Саванні до одного 36-річного підлітка нарешті дійде, що час дорослішати.
Там, де цілком обґрунтовано існував маневр для сенсаційного, провокативного матеріалу у дусі, скажімо, Верховена, постановник Тодд Гейнс («Темні води», «Керол», що повертається в український прокат 15 лютого) прогнозовано пішов іншим шляхом. Його дещо відсторонений погляд на історію лишає достатньо простору для глядацьких трактувань.
Авторам стрічки абсолютно байдуже, що саме призвело до такого кричуще нездорового союзу та хто винен у тому, що він таки відбувся. Куди цікавіше розбиратися, разом з героїнею Портман, у які наслідки це обернулся та як відобразилося на житті всіх причетних.
Наприклад, що про це думає колишній чоловік Грейсі, чий вік не передбачав кримінальної відповідальності для дивної жінки. Чи, що більш красномовно і важливо, як живеться Джо, котрому, здається, куди цікавіше розкурити перший в житті косяк в компанії власного сина, не сильно молодшого за нього самого, ніж проводити час з дружиною. Та по-материнськи турботливо веде рахунок пляшкам випитого пива свого молодого чоловіка. «Це друга» — суворо нагадує вона.
Виникають питання і до Елізабет у виконанні Портман, чия цікавість поступово перетворюється на справжню одержимість. Її поведінку часом неможливо зрозуміти, адже в певний момент стає важко повірити в те, що таке прискіпливе занурення в життя подружжя обумовлене єдиним бажанням краще відчути персонажа.
Показовим виглядає епізод, коли Елізабет відвідує місцевий зоомагазин, де багато років тому Грейсі і Джо застукали за сексом, а вона намагається ніби уявити та відтворити сцену статевого акту. У підсумку акторка зайде ще далі. Це підхід Денієла Дей-Льюїса, не менше, і на тлі такої викривальної сторони кінематографа, зокрема акторства, тут важко позбутися думки, що Елізабет керується власними прихованими мотивами.
Усі ці химерні хитросплетіння людських стосунків, взаємодія дійових осіб, коли з’являються напів натяки чи виникає якась незручна ситуація, відверто цікаві.
Оповідь у Гейнса вельми повільна, а заспокійливі статичні кадри іноді перериваються різкими монтажними переходами, що змушує добряче підбадьоритися, якщо ви раптом засинаєте.
При цьому картинка рясніє виразними та достатньо очевидними образами і метафорами: символічна трійка манекенів з чоловіком, чи, скоріше, кимось схожим на чоловіка у центрі, велика кількість дзеркальних відображень, що стосується в першу чергу жіночих персонажів, доленосне звільнення метелика з кокона, подане вже геть у лоб. А ще ж був старозавітний змій-спокусник, котрий, втім, працює не як художній образ, а радше як характеристика кіно з Елізабет; певно, вийде поганенько, не дивлячись на усі її надзусилля.
Наталі Портман далеко не вперше в кар’єрі видає впевнений класний перфоманс, підкріплений цікавим інсайдом про сексуальні сцени перед камерою та абсолютно феноменальним монологом — з великим планом, крутим акторством та цікавим контекстом. Джуліанна Мур тонко передає ненормальність свого персонажу з натурою мисливиці, яка викликає моторошне почуття не тільки у навколишніх, але і в глядача.
Та крізь найбільшу еволюцію характеру проходить саме Джо, якого відмінно зіграв Чарльз Мелтон. Усвідомлення того, що він був позбавлений юності, своїх найкращих років, і з того часу так і лишався у коконі (це і є метафора з метеликом, про яку йшлося вище), викликає щирий глядацький відгук.
«Травень, грудень» вимагає вдумливості, позбавлений динаміки та в якийсь момент стає сюжетом вельми мелодраматичних якостей, що на диво не робить його поганим. Абсурдність ситуації в декого може викликати ледь помітну посмішку. Та у підсумку це однозначно сумна історія про токсичні стосунки, де загальновідома фраза про «крадіжку молодості» набуває воістину лячної прямоти.