У п’ятницю, 13 січня, Netflix презентував чергову новинку на вихідні під назвою «Загублений пес». Це драматична історія про загубленого лабрадора-ретривера на прізвисько Ґонкер, заснована на реальних подіях. У рецензії нижче розповідаємо, чи потрібно глядачам запасатися носовичками перед переглядом.

«Загублений пес» / Dog Gone

Жанр біографічний, драма, сімейний
Режисер Стівен Герек
У ролях Роб Лоу, Кімберлі Вільямс-Пейслі, Джонні Берчтолд, Нік Пейн
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2023
Сайт IMDb

Філдінг Маршалл – невдачливий випускник без жодних амбіцій щодо свого майбутнього. Він переживає невдалий період в особистому житті, тому вирішує загоїти душевні рани за допомогою дружби з домашнім улюбленцем. Хлопець прямує до найближчого притулку для тварин та бере собі симпатичного світлого лабрадорчика.

В той час як ровесники Філдінга потроху починають будувати кар’єру в різних крутих компаніях (звучать назви таких гігантів, як Boeing та Anheuser-Busch), Філдінг займається йогою разом з собакою та попиває пивко. Втім, цьому вільному безтурботному нічогонеробленню наступають гайки, коли парубок змушений переїхати до своїх батьків Джона та Джинні.

Одного погожого дня Філдінг прогулюється зі своїм однокурсником та Ґонкером по лісу, але згодом собака не відгукується на поклик. У результаті вся родина вирішує кинути свої справи та розгорнути пошуки загубленого пса. Ситуація ускладнюється тим, що Маршаллам потрібно знайти домашнього улюбленця протягом 20 днів, адже він хворий і потребує дозу спеціальних ліків.

Окрім того, що подібна історія дійсно мала місце в реальному житті у 1998-му, це ще й екранізація книжки Полса Тутонгі Dog Gone: A Lost Pet’s Extraordinary Journey and the Family Who Brought Him Home 2016 року. Першоджерело зосереджувало увагу не лише на пошуках собаки, а ще й на відносинах у сім’ї головних героїв.

Фільм намагається прямувати тією ж дорогою, але поверхнево, без поглиблення в драматизм. Актори щось там трохи зображають деякі розбіжності у поглядах, а значить галочку на тему батьків-дітей можна поставити. Ще є окрема сюжетна лінія героїні Кімберлі Вільямс-Пейслі, що демонструється у флешбеках. Але вона показана штрихпунктирно та не додає вагомої глибини оповіді.

Відсутність драматичного нерва могла б компенсуватися захопливими пригодами. Та подорож батька і сина по Аппалачській стежці більше скидається на легку прогулянку по парку, ніж досить виснажливу мандрівку в лісистій місцевості. Підозріло моложавий Роб Лоу, зірка процедурної драми «9-1-1: Самотня зірка», завжди виглядає тут свіженьким наче в рекламі якогось дезодоранта.

Взагалі дружба між домашніми улюбленцями, зокрема песиками, та їх господарями, а також різні випробування на їхньому шляху то вельми благодатна кінематографічна тема. Такі стрічки скуті певними рамками, проте їх головне призначення – викликати в глядача щирі емоції, співпереживання, почуття добра і тепла всередині. А ще, звісно, надихати.

У новинки режисера «101 далматинця» Стівена Герека виникають проблеми й з цим пунктиком. Адже сценарій не пропонує персонажам надскладних випробувань, які ті мусять подолати заради возз’єднання зі своїм ретривером. Дія відбувається в легкій невимушеній атмосфері, а Роб Лоу ще й видати кілька жартів встигає.

Саме тому в момент найбільшої радості немає якогось потужного емоційного сплеску, який, по ідеї, сюжети подібного штибу повинні викликати. Та разом з тим назвати «Загубленого пса» катастрофічно провальним язик не повернеться.

Це просто посередній фільм, позбавлений виразної сентиментальності й чарівності. Особливо у порівнянні з кращими зразками стрічок про стосунки людей та їх чотирилапих друзів. Ну і відповідь на озвучене вище питання: носовички не треба. Краще захопити з собою попкорн та увімкнути щось цікавіше.