12 січня на Netflix вийшла чергова п’ятнична новинка — фільм про пограбування з лаконічною назвою «Зліт» режисера Ф. Ґері Ґрея. Вихід стрічки на екрани планувався ще у серпні минулого року, але через голлівудські страйки його довелося перенести. У цій рецензії розповідаємо, чому ви вже бачили цей фільм, навіть якщо ще не дивилися його, та з якого дива це не заважає отримати необхідну порцію guilty pleasure.
Жанр фільм про пограбування
Режисер Ф. Ґері Ґрей
У ролях Кевін Гарт, Гугу Мбата-Роу, Вінсент Д’Онофріо, Урсула Кобреро, Біллі Магнуссен, Берн Ґорман, Джейкоб Баталон, Сем Вортінгтон, Жан Рено
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2024
Сайт IMDb
Сайрус Вітакер — професійний злодій, який керує командою різношерстих експертів та займається викраденням справжніх витворів мистецтва. Його колишня дівчина Еббі, агентка Інтерполу, намагається засадити негідника за ґрати, але отримує неочікуваний наказ від суворого начальника. Той змушує підлеглу завербувати Сайруса та його друзів, щоб викрасти 500 мільйонів доларів золотом, які належать мільярдеру Ларсу Йоргенсону. Останній планує заплатити цю суму хакерам, щоб, не повірите, збагатитися, але його лиходійський план припускає загибель багатьох безневинних людей.
В обмін на послуги крадіїв Еббі пропонує імунітет від відповідальності за минулі витівки. Та їхнє завдання ускладнюється тим, що золоті злитки будуть доставлятися на пасажирському літаку, тож і без того складне пограбування відбуватиметься на висоті 12000 метрів, десь серед безтурботних європейських хмар між Лондоном та Цюрихом.
Після ознайомлення з синопсисом одразу може виникнути принаймні два закономірних питання. Чи справді це настільки нісенітниця, як і на папері? Та чи не нагадує вам місцева зав’язка сюжети інших фільмів, зокрема, однієї дуже відомої франшизи? Підказка — в ній багато лисих накачаних мужиків (мінімум чотири), неправдоподібних екшн-сцен та тирад про сім’ю. І так, це були риторичні запитання.
«Зліт» пропонує чергову історію про видатну компанію злодіїв у дусі знаменитої трилогії Стівена Содерберга. Тільки замість содербергівської витонченості глядачу пропонують польоти пізньофорсажного штибу, причому як з точки зору абсурдності того, що відбувається на екрані, так і нереалістичності зображуваного.
Як не дивно, навіть такі фактори не заважають отримати свою порцію «ганебного задоволення» від цього, будемо відверті, невибагливого видовища.
Режисер Фелікс Ґері Ґрей колись займався постановкою восьмого «Форсажу», котрий назбирав по світу більше мільярда доларів, і адреналіновий стиль останнього тут чітко простежується. Щоправда, не стільки на рівні пригод восьмої частини, скільки п’ятої-шостої. П’ята, якщо згадати, теж була про нібито хитромудре пограбування (тут навіть буде ідентичний твіст), а у шостій мотивація також базувалась на амністії для стражденних. Про химерні кульбіти літаків навіть зайвий раз нагадувати не треба, та головне, що усе це і досі виглядає досить захопливо.
Але не «Форсажем» єдиним багатий творчий доробок режисера. Куди важливіше згадати, що 20 з гаком років тому він працював над класним «Пограбуванням по-італійськи», який, поряд з «Оушенами», став успішним рімейком добряче призабутого кіно з 60-х. Очевидно, що той досвід допоміг Ф. Ґері Ґрею і зараз. Тому навіть такий слабенький матеріал, як «Зліт», оповідь якого вторить «Пограбуванню» і починається у Венеції, може виглядати симпатично.
Досягти умовно прийнятного результату вдається завдяки непоганій динаміці, адже під час перегляду сумувати точно не доведеться.
Покращує враження і приємний акторський склад, якому до ладу грати нічого, але тут це навіть на краще, бо немає потреби відволікатися на якісь псевдодраматичні колізії. Жан Рено, здається, завітав на знімальний майданчик випити кави. Для Вінсента Д’Онофріо це вже другий проєкт за тиждень. Незвично стримано поводить себе Кевін Гарт, що звик грати дурників, але цього разу обійшлося без фірмових кривлянь.
Свою роль у сприйнятті фільму зіграв ще от який фактор: попередні, найбільш гучні проєкти Netflix, мали неабиякі амбіції і суцільно насуплений вираз обличчя. Наприклад, останній Зак Снайдер насмілився зазіхнути на лаври справжнього монстра індустрії, «Зоряні війни», і отримав ляпаса як від критиків, так і глядачів. Інший блокбастер, «Місія Стоун», позиціювався як щось на кшталт «Місії неможливої», але був ганебно знищений публікою (і нами в тому числі), тож зараз подібні порівняння звучать смішно.
Легковажний же «Зліт» ні в якому разі не претендує на статус «нового Денні Оушена», тому і жертвою завищених очікувань не стає. Ще до перегляду глядач приблизно може розуміти, якого типу кіно на нього чекає. А воно виявилось хоч і банальним, з усіма цими до біса знайомими репліками «я в ділі, я теж» чи «Мі-Сан, твій вихід», втім, достатньо захопливим і в міру смішним, щоб сильно не жалкувати про витрачений час.