У рецензії на «Колонію» Макса Кідрука я казав, що це найкраща українська тверда наукова фантастика. Читаючи інші книжки для рецензій паралельно я шукав твори сучасних вітчизняних авторів у схожому жанрі, щоб дізнатися реальний стан речей. Чи є ще в нас гарна наукова фантастика? ЇЇ дійсно так небагато, чи це просто я не в темі? І щоб була не з періоду радянської окупації й навіть не з 90-х. А сучасна, хоча б за останні 20 років.
Пошуки тривали не довго (хоча цю тему я продовжую вивчати й поступово буду ділитися знахідками), бо я натрапив на книжку українського письменника, журналіста, а зараз військового, Ілларіона Павлюка «Танець недоумка» від «Видавництва Старого Лева». Книга вийшла у 2019 році, тобто сучасна, а значить підійшла під мій «фільтр».
Спочатку мене привабила яскрава фактурна обкладинка, потім опис та приналежність до жанру «наукова фантастика». Далі побачив гарні відгуки, що перемежували з одами про неймовірний талант письменника. Тож я прочитав цю книжку і тепер ділюся враженнями. Відразу хочу сказати, що це не тверда наукова фантастика, а просто наукова, але в «Танці недоумка» перемішано багато жанрів, що не робить твір гіршим. Навпаки. Усі деталі, як завжди, в матеріалі нижче.
Автор Ілларіон Павлюк
Видавництво Видавництво Старого Лева
Сторінок 680
Рік 2019
Обкладинка Тверда
Мова Українська
Формат 130×200 мм
Сайт starylev.com.ua
Кінець XXII століття. Київ. Україна. Військовий біолог Гілель Гіршевич давно не може знайти роботу. Колись він служив на планеті Проксима, має досвід, включно з військовим, та знання. Але на Землі саме це заважає його потенційним роботодавцям. Ситуація не з найкращих, бо вдома чекають дружина Віра та чотирирічна донька Ельза, яких треба забезпечувати. А ще герою виповнилося 35 років і з ймовірністю 50% скоро йому загрожує спадкова хвороба — мутація аномальних білків. Якщо Гілелю не пощастить, то поступово вона почне впливати на його мозок, а згодом буквально зробить недоумком.
Коли відчай майже охоплює героя, йому дзвонять з «Корпусу Конкістадорів» — найбільшої у світі приватної компанії. Їм саме потрібен військовий біолог з досвідом, бо вони хочуть колонізувати планету Іш-Чель в іншій галактиці. Платять дуже добре, але треба брати з собою родину, бо космічний стрибок корабля для екіпажу майже не помітний, а от на Землі пройде 20 років. Але хвилюватися не треба. Місія належить до найбезпечнішої категорії, а її мета суто наукова. Що може піти не так?
Як бачимо, зачин в книжки чудовий та відразу спонукає дізнатися, що буде далі. Та й сама вона написана кінематографічно. Якщо порівнювати з відомими фантастичними фільмами та франшизами, то «Танець недоумка» — поєднання «Чужого», «Зоряного десанту», «Соляріса», «Пандорума», фільмів Девіда Кроненберга та бозна-чого ще. Якщо брати ігри, то першою спадає на думку Dead Space з додаванням психологічного трилеру.
Попри вагомі 680 сторінок, «Танець недоумка» читається швидко та захопливо. Усе завдяки чудово написаному, насиченому пригодами та несподіваними сюжетними поворотами тексту, завдяки видовищності подій та добре прописаному конфлікту.
Роман приваблює читача психологічними елементами, саспенсом, кліфхенгерами, бойовиком та навіть горором. Але це завжди наукова фантастика, хоч і обернута іншими піджанрами. Таємниці Іш-Чель, її чудернацькі гриби, рослини та мутації мають наукову основу, про що згадує сам автор в післямові.
«Танець недоумка» чудово порається з класичними (а від цього майже набридлими) темами першого контакту, колонізації небезпечної планети, гуманізацією військових операцій, протистоянням «свій-чужий» тощо.
Але все це відступає на другий план, бо головна особливість роману — психологічна неврівноваженість головного героя. Його страхи за свій розум, подвійні стандарти, боягузство, егоїзм та майже безумна любов до доньки. Гіль — не типовий протагоніст. Він часто бісить, обурює та дивує вчинками, але в його діях завжди є логіка. Просто вона в героя своя, заснована на вище згаданих недоліках.
Гілель відносно швидко забуває про набридлу дружину, захоплюється новою небезпечною та розумною жінкою, та не надто звертає увагу на доньку. З появою проблем та небезпеки для життя своєї родини, герой майже не змінює своє до них ставлення, і тільки коли втрачає, сумує та страждає. Але також швидко забуває та перемикається на нове захоплення/проблему/перепону.
Головний герой «Танцю недоумка» — реальний недоумок та емоційно нестабільна особистість. Це не антигерой, чи класичний злодій. Гілель просто схожий на нас, звичайних людей-читачів, і це йому пробачити найважче.
Адже персонажі в книжках повинні бути кращими, повинні вміти більше, робити правильний вибір, думати та зважувати, бути сміливими та мати принципи, яких ніколи не зрадять. Але все це не про Гілеля Гіршевича.
«Танець недоумка» має відносно щасливий фінал. З одного боку, можна сприйняти це за дивну примху автора, бо в романі багато смертей, жахів та небезпеки, а в кінці все більш-менш нормально. Герой навіть щасливий. Звичайно, відносно усього, що трапилося.
З іншого боку, можливо це виклик автора читачам. Чи не пропустили вони, чи герої, якоїсь дрібниці? Чи не приспав ворог їх увагу, щоб вдарити знову? Чи все насправді так добре, як написано, чи це примара, самообман? Можливо «Танець недоумка» починається вже в нашій голові.
