Рубрики Огляди

Рецензія на мультфільм «Піноккіо» / Guillermo del Toro’s Pinocchio

Опубликовал
Денис Федорук

9 грудня на Netflix відбулася гучна прем’єра — адаптація класичної казки Карло Коллоді «Пригоди Піноккіо» від постановників Ґільєрмо дель Торо та Марка Густафсона. Це вже друга екранізація відомого твору за останні декілька місяців, тож порівнянь між ними не уникнути. У рецензії нижче розповідаємо, чому у дель Торо вийшло краще, ніж у Земекіса, та коштом чого ця версія може зацікавити й дорослу аудиторію.

«Піноккіо» / Guillermo del Toro’s Pinocchio

Жанр темне фентезі, мюзикл, лялькова анімація
Режисери Ґільєрмо дель Торо, Марк Густафсон
Ролі озвучили Грегорі Манн, Юен МакГрегор, Крістоф Вальц, Тільда Свінтон, Кейт Бланшетт, Рон Перлман
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2022
Сайт IMDb

Неспокійний 1916-й. Поки Європа нестримно занурюється у криваве пекло Першої світової війни, італійський різьбяр по дереву Джеппетто щасливо живе десь у глибинці разом із сином Карло. Та одного разу хлопчик гине внаслідок авіаційного удару, і нещасний старий ніяк не може змиритися з цією втратою. Він безмежно сумує за своєю дитиною, прикладається до пляшки та майже нічого не майструє.

Проходить деякий час. В Італії відбуваються вагомі політичні процеси, до влади приходить диктатор Муссоліні. Під час дощової ночі біля могили Карло, після чергової спорожнілої пляшки, сповнений відчаю Джеппетто береться майструвати ляльку. Але через сильне сп’яніння не завершує справу та йде спати.

Курс English For IT: Communication від Enlgish4IT.
Почни легко працювати та спілкуватися з мультикультурними командами та міжнародними клієнтами. Отримайте знижку 10% за промокодом ITCENG.
Інформація про курс

Згодом у хаті з’являється химерна Лісова фея, оживляє маріонетку та наказує цвіркуну, що знаходився поряд, слідкувати за хлопчиком та наставляти його. Піноккіо перетворюється на живу дерев’яну ляльку, яка намагатиметься стати хорошим сином своєму батькові. Та перед тим мусить пройти купу випробувань у фашистській Італії.

Що ж, ось і оскароносний Ґільєрмо дель Торо дістався до невмирущої дитячої класики. Звісно, не він один відповідальний за хороший результат, адже над стрічкою працювала талановита творча команда. Але вплив знаменитого мексиканця помічається ледь не одразу. Ця робота істотно виділяється серед анімаційних проєктів сучасності.

Творці користуються методом покадрової анімації, а подібні речі сьогодні рідкісний гість на екранах. Створення такого мультфільма виявляється трудомістким процесом, але під час перегляду приходить стійке розуміння того, що усі старання були не марними.

Автори надихалися стилем ілюстрацій Гріса Грімлі у виданні твору Коллоді, датованим 2002 роком. Поціновувач творчості класичних чорно-білих фільмів жахів, Едгара Аллана По та Говарда Лавкрафта, Грімлі прославився своїми досить похмурими ілюстраціями. Такий підхід у зображенні персонажів відчувається і тут.

Візуально «Піноккіо» виглядає не як щось стерильно конвеєрне, на кшталт нещодавньої діснеївської екранізації, а як витвір ручної роботи. Усі лінії на обличчях персонажів, усі шорсткості на тілі ляльки та усі навмисні недоліки додають кадру певної автентичності. До речі, епізодичний Муссоліні становить карикатурного зухвалого карлика. Тож таке от зображення дозволяє говорити про щось більш відчутне та атмосферне, ніж просто красива барвиста картинка.

Так, новий «Піноккіо» наповнений похмурою тривожністю, дивакуватими створіннями та чудернацькими монстрами. Причому результатом багатої уяви авторів стає морське чудовисько, а от інші монстри — цілком собі звичайні люди. Саме вони набагато страшніші за будь-яке фантастичне зло.

При цьому сам головний герой вже зовсім не той життєрадісний хлопчина з діснеївських казок, який мав ідеальні пропорції та блиск на щоках, наче іграшку на фабриці створювали. Це доволі таки кріповий дерев’яний хлопчик, котрий серед іншого символізує і біль Джеппетто. Адже якою ще могла вийти лялька, коли її майстрував спустошений горем та дуже нетверезий чоловік?

Втім, не дивлячись на свою похмурість, цей «Піноккіо» все ще залишається казкою. В ній має місце гумор та часом недоречні музичні виступи, але разом з тим тут істотно більше глибини та драматизму у порівнянні з версією Земекіса. У Діснея був рімейк власної мультиплікаційної класики, котрий не додавав до оригіналу нічого нового, окрім нав’язливої актуальної повістки. Новітнє творіння переносить дійство у часи фашистської Італії, і це накладає вагомий відбиток на сюжет.

Під час своїх поневірянь, серед яких будуть і виступи в ляльковому театрі, і рятування Джеппетто з черева морського чудовиська, Піноккіо потрапить зовсім не у Країну розваг. Замість неї йому доведеться навчатися у юнацькому військовому таборі. І ось саме тут чудово помітно, що маріонетками фашистського режиму виявляються навіть прості діти, з плоті, а не з дерева. Вони, бідолахи, залишились не тільки без права на дитинство, але й без батьківської любові.

Отже, дельторівський «Піноккіо» спроможний зацікавити й дорослих, але тільки тих, хто лояльно ставиться до лялькової анімації та похмурих казок. З візуальної точки зору цей мультфільм виглядає пречудово, але він мілкуватий як для повноцінного політичного висловлювання. Однак ця робота підіймає гострі, зокрема й антивоєнні теми, додає нових сенсів до першоджерела, та й просто виявляється цікавим переосмисленням старої як світ історії.

Disqus Comments Loading...