Сьогодні у центрі нашої уваги рідкий гість — серіал французького виробництва «Криваве узбережжя», який вийшов на Netflix у середу, 6 грудня. На папері він виглядав як суворий кримінальний трилер, і після перегляду усіх шести епізодів ми вже готові ділитися враженнями та розповісти чим є проєкт насправді.
Жанр кримінальний трилер, бойовик
Режисери Олів’є Маршаль, Іван Фегіверес
У ролях Джинн Гурсо, Ніколя Дювошель, Тауфік Жаллаб, Флоренс Томассін, Мусса Мааскрі
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2023
Сайт IMDb
У Марселі неспокійно. Поки команда поліціянтів з відділу боротьби з наркотиками на чолі з Льєсом Бенамаром намагається перешкодити розповсюдженню вбивчої речовини на вулицях міста, на полі з’являється новий гравець. Це таємнича фігура на прізвисько Індіанець, що наводить страх на усіх місцевих дрібних драгдилерів та намагається захопити територію, котра належить кримінальному авторитету Алі Саїді.
Тим часом у місто з Парижу прибуває агентка Інтерполу Аліс Відаль, яка щиро вірить, що вбивця її батька, жорстокий злочинець Франк Мурільйо, все ще живий, хоча офіційно вважається мертвим. Аліс долучається до загону Бенамара, і тепер їм потрібно навести лад у місті, поки кримінальні війни не потопили Марсель у крові.
Ситуація ускладнюється тим, що у справи Бенамара та його підлеглих втручається відділ внутрішніх розслідувань та, зокрема, агент Міранда, якому конче необхідні докази ведення брудної гри з боку місцевих поліціянтів. Та чи можливо протидіяти жорстокому злочинному світу, не використовуючи його ж зброю?
Найвідомішим серед авторів «Кривавого узбережжя», безумовно, є пан Олів’є Маршаль — колишній офіцер поліції та постановник хіта «Набережна Орфевр, 36» з його низкою номінацій на «Сезар». У ньому наслідуються старі-добрі традиції жанру polar. Від останнього «Криваве узбережжя» запозичив явний ухил у бік поліційного кримінального кіно, але з іншого боку тутешній сюжет начисто позбавлений детективної інтриги. Усі фігури розкладені на шахівниці та готові до бою.
Замість спроб у детективщину творці серіалу більше спираються на екшн-складову та пристрасті сантабарбарівського штибу.
За шість епізодів тривалістю у 50 хвилин тут планується помста за вбитого сина, помста за вбитого батька, не кажучи вже про те, що один з персонажів дізнається про існування 6-річної доньки (тест ДНК глядачу так і не розкриють, але навряд чи варто очікувати сюрпризів). Усі ці кровні події, перестрілки, суцільно насуплені обличчя і позамежна похмурість рясно приправляються бадьорим французьким репом.
З одного боку, «Криваве узбережжя» воліє здаватися серйозним кримінальним трилером/бойовиком про не менш серйозних дядьків у стилі стрічок на кшталт «22 кулі: Безсмертний» з Жаном Рено. Де, до речі, події теж відбуваються у Марселі. А з іншого оповідь проявляє ледь помітні ознаки легковажного розважального екшн-кіно типу «Тринадцятий район» з його французьким урбаністичним сетингом. Що цікаво, в титрах обох проєктів фігурує ім’я Люка Бессона.
Втім, взяти найкраще від відомих попередників Маршалю і компанії все одно не вдається. Їхнє дітище у деталях виглядає складнішим, ніж від нього вимагається. Але глобально ця історія настільки проста, що її легко можна було упакувати у формат стандартної повнометражки, не розмазуючи сюжет на цілих шість серій.
Не викликає якогось захоплення і місцева команда копів, що гордо іменує себе «Шалені» (не «Нестримні» — і на тому спасибі). Вже з перших кадрів одна з героїнь розгулює у кадрі в макклейнівській майочці, щоб одразу прояснити, з якого тіста вона зліплена. Але надалі крута дівчина ніяк себе не проявляє. Та й загалом жоден з членів загону не виглядає цікаво, тож зовсім не дивно, що до свого третього епізоду глядачу тільки й лишається, що нудьгувати. Тут просто нема за кого вболівати.
Не можна сказати, що змінити ситуацію на краще спроможний екшн. Творці пропонують ледаче поставлені, ледь не механістичні перестрілки. В деяких сценах легко вгадується нехитра тактика ведення бою з «Гарлі Девідсона і ковбоя Мальборо», де поганці аля Нео просто вишиковувались у ряд, стріляючи з автоматів. Можливо, у 90-х це могло зійти за крутість, та нині зовсім не вражає. Коли хтось біжить, оператор одразу вдається до ефекту камери, що трясеться, і така принципова послідовність добряче діє на нерви.
У підсумку «Криваве узбережжя» — нічим не примітна історія про кримінальні розбірки у Марселі, де знайшлося місце і «наркодилеру, схожому на Сталлоне у “Роккі”», і суворим хлопцям з автоматами напереваги, і навіть еротичній лесбійській сцені, котра ледь не призводить до фатальних наслідків. Тільки усі ці цікаві атрибути аж ніяк не бажають вишиковуватись у цільну виразну картину, від якої неможливо відвести погляд.